Розділ 6

Минуло кілька тижнів відтоді, як Бельзебуб ледь не знесла мій будинок. Тепер вона стала нашою постійною гостею, приносячи Фальфі та Шарші дивовижні солодощі з пекла, які світилися в темряві. Але одного ранку вона з’явилася з офіційним сувоєм, запечатаним золотим воском у формі черепа.

— Адзусо, маю звістку! — урочисто проголосила Бельзебуб. — Наша Королева Демонів, велична Пеквора, почула про твою силу. Вона запрошує тебе, твоїх доньок та твою вірну драконицю до столиці демонів — Ванльґарда!

Лайка відразу почала пакувати валізи (її драконяча дисципліна не знала меж), а дівчатка застрибали від радості. Ми сіли на спину Лайки, яка перетворилася на величного дракона, а Бельзебуб супроводжувала нас у повітрі, вказуючи шлях крізь магічні портали.

Столиця, де ніколи не гасне світло

Ванльґард вразив мене своєю архітектурою: шпилі з чорного обсидіану, фіолетові ліхтарі та летючі екіпажі. Але найбільше мене вразило те, як нас зустрічали. Демони-гвардійці віддавали честь, а прості жителі махали руками, вигукуючи: «Вітаємо велику Відьму з пагорба!».

Ми піднялися до головного палацу, де в тронній залі на нас уже чекала вона — Королева Пеквора. Всупереч моїм очікуванням, вона не була триметровим монстром. Це була молода, неймовірно вродлива дівчина з довгими блакитними косами та маленькими білими ріжками. Вона сиділа на троні, бовтаючи ногами, і їла тістечко.

— О! Ви нарешті прийшли! — вигукнула Пеквора, зіскакуючи з трону.

Несподіване зізнання

Вона підбігла до мене так швидко, що охоронці ледь встигли зреагувати. Замість того, щоб викликати мене на дуель або вимагати присяги, вона... міцно мене обійняла.

— Сестро! Моя загублена старша сестро по духу! — заверещала королева, притискаючись до моєї мантії.

Я застигла. Бельзебуб почервоніла від сорому за свою повелительку, а Шарша почала щось швидко записувати у свій блокнот.

— Е-е-е, Ваша Величносте... — спробувала я вставити слово. — Я впевнена, що я людина, а ви — демон. Ми не можемо бути сестрами.

— Дурниці! — Пеквора відсторонилася і подивилася мені в очі. — Магічна мана такої чистоти і сили, як у тебе, трапляється раз на тисячу років. Ми обидві несемо тягар величезної влади. Я керую демонами, ти — пагорбом і цими дивовижними істотами. Відсьогодні ти — моя названа старша сестра! Хто заперечить — того особисто перетворю на жабу!

Бенкет та Королівський указ

Вечір перетворився на грандіозне свято. Пеквора виявилася дуже самотньою в своїй ролі королеви, і їй просто потрібен був хтось, хто не боявся б її сили. Вона годинами бавилася з Фальфою та Шаршою, катаючи їх на своїх магічних крилах, а потім посадила мене поруч із собою за головний стіл.

— Слухай, Адзусо, — серйозно сказала вона, доїдаючи черговий десерт. — Світ стає неспокійним. Багато хто захоче використати твою силу. Але знай: Царство Демонів тепер — твій союзник. Ти врятувала моїх підлеглих від гніву Шарші, ти навчила Бельзебуб доброти. Ти — частина нашої родини.

Вона дістала золоту печатку і прямо на серветці (яка миттєво стала офіційним документом) написала указ: «Відьма Адзуса Айдзава оголошується Почесною Сестрою Королеви. Її пагорб — недоторканна територія під захистом усіх демонів».

Я подивилася на своїх дівчаток, які мирно заснули прямо на дивані в королівській залі, на Лайку, яка обговорювала військову стратегію з генералами демонів, і на Пеквору, яка тримала мене за руку.

— Знаєш, Пекворо... — мовила я. — Я просто хотіла спокою. Але, здається, мати сестру-королеву — це набагато безпечніше для мого саду.

— Саме так! — засміялася королева. — А тепер — ще по одному шматочку торта! Це наказ твоєї молодшої сестри!

Тієї ночі я зрозуміла: моя команда — це не просто друзі. Це справжня імперія любові та підтримки, яка розкинулася від зелених пагорбів до найтемніших глибин пекла.