Розділ 3

Життя в маєтку на пагорбі тільки-но почало нагадувати ідилію, як над ним згустилися хмари. Це не була звичайна гроза — повітря стало важким і липким від надлишку мани. Слизні на галявині не просто ховалися, вони буквально розчинялися від страху.

Лайка першою відчула небезпеку. Вона вискочила на терасу, її зіниці звузилися, а рука мимоволі потягнулася до рукояті меча.

— Пані Адзусо, хтось наближається. І це не дракон... Це щось набагато дивніше.

Дві сторони однієї медалі

До будинку повільно йшли дві дівчинки. Одна з них, зі світло-зеленою стрічкою, бігла попереду. Побачивши мене, вона розплакалася і, незважаючи на захисний бар’єр, який просто розтанув перед нею, кинулася мені в обійми.

— Мамо! Матусю, нарешті я тебе знайшла! — вигукнула вона, міцно притискаючись до моєї мантії. — Мене звати Фальфа, і я так довго чекала цієї зустрічі!

Я завмерла від несподіванки. «Мама?». Але не встигла я нічого відповісти, як почула крижаний голос іншої дівчинки, що стояла за десять кроків від нас. Її очі горіли холодним блакитним полум’ям, а навколо неї здіймався вихор магічної енергії.

— Не називай її так, Фальфо, — процідила вона. — Ця жінка — вбивця. Вона знищила мільйони наших побратимів, навіть не замислюючись про те, що ми теж маємо душу.

— Це Шарша, моя сестра, — схлипнула Фальфа, ховаючись за мою спину. — Мамо, вона дуже зла! Триста років ти вбивала слизнів, і їхні душі злилися в нас. Але якщо я отримала твою любов до спокою, то Шарша отримала весь біль і лють тих, кого ти знищила. Вона прийшла, щоб убити тебе!

Смертельна магія слизнів

Шарша зробила крок вперед, і земля під її ногами вкрилася памороззю.

— Я вивчала магію всі ці триста років, поки ти розважалася на пагорбі, — сказала вона, піднімаючи руку. — Я створила закляття, яке діє лише проти тебе, Адзусо Айдзаво. «Поглинання Відьми»!

Раптом з-під землі вирвалися величезні магічні щупальця, схожі на напівпрозору слизову масу. Вони рухалися з неймовірною швидкістю. Лайка спробувала атакувати, але її драконяче полум'я просто в’язло в цій субстанції, не завдаючи їй шкоди.

— Пані Адзусо, тікайте! — крикнула Лайка, відлітаючи вбік від удару.

Але я не могла втекти. Фальфа тремтіла, тримаючись за мою руку. Шарша була в нестямі від гніву. Її сила була специфічною: вона була створена саме для того, щоб перемогти мене, найсильнішу відьму. Мій 99-й рівень був безсилим проти цієї помсти, бо Шарша була частиною мене самої.

— Ти вмирала від роботи у своєму світі, а тут змусила вмирати інших! — вигукнула Шарша, і магічна хвиля збила мене з ніг.

Сила прощення

Я лежала на траві, дивлячись у розлючені очі дівчинки, яка могла б бути моєю донькою. Вона була маленькою, самотньою і сповненою горя мільйонів слизнів.

— Шаршо, зупинись! — Фальфа вибігла вперед, закриваючи мене собою. — Ти ж уб'єш її! А якщо вона помре, то й ми зникнемо, бо ми — це її мана! Ти хочеш вбити власну сестру заради помсти?

Шарша завмерла. Її магічний вихор почав слабшати. Я повільно піднялася, обтрусила пил і, незважаючи на небезпеку, підійшла до злої сестри.

— Ти права, Шаршо, — тихо сказала я. — Я вбивала слизнів, бо вважала це просто роботою. Я не думала, що це принесе комусь стільки болю. Але подивися на Фальфу. Подивися на цей дім. Я не хочу більше вбивати. Я хочу дати вам те, чого ви були позбавлені всі ці триста років — сім'ю.

Я простягнула руку до Шарші.

— Якщо хочеш, вбий мене. Але якщо хочеш дізнатися, що таке справжній спокій, про який я так мріяла — підемо в дім. Там чекає какао і тепле ліжко. Тобі більше не треба бути зброєю.

Шарша дивилася на мою руку, і блакитне полум'я в її очах почало згасати. Вона впала на коліна і заридала — гірко, по-дитячому, випускаючи весь той гнів, який накопичувався століттями.

— Я... я так втомилася ненадіти, — прошепотіла вона.

Фальфа підбігла до неї, і вони обійнялися. Лайка, яка весь цей час була напоготові, полегшено зітхнула і сховала меч.

— Ну що ж, — мовила я, витираючи сльозу. — Схоже, наш «курс неслухняності» сьогодні поповнився новим уроком: прощенням. Лайко, готуй вечерю на чотирьох. У нас сьогодні велике поповнення.

Шарша підняла голову, все ще з острахом дивлячись на мене, але вже без злості. Вона вперше взяла мене за руку, і я відчула, як її величезна сила заспокоюється, перетворюючись на тихе мерехтіння.

Моє спокійне життя змінилося назавжди. Тепер я була не просто найсильнішою відьмою. Я була мамою двох духів, які з’явилися з моїх помилок, але стали моїм найбільшим скарбом.