Розділ 51. Зробити те, що повинна

Аліса повернула лист у конверт. Як шкода, що той, кому він був адресований, так і не прочитав його. Що цьому завадило? Лучіано був настільки байдужий до Летиції, що не захотів навіть глянути, про що вона написала, чи лист до нього навіть не дійшов?

Нині вже цього не дізнаєшся.

Таємна історія кохання принца і чаклунки дуже зворушила Алісу, але, на жаль, інформація, яка містилася в посланні, ніяк не могла допомогти у пошуках чорного нарциса. Потрібно було повернутися до вивчення книг, але, звичайно, Аліса не встояла перед спокусою спочатку провести магічний ритуал із сургучем, який був описаний у посланні і мав явити образ Летиції. Чи справді чаклунка була аж такою потворною?

Аліса відшукала на кухні підходящу посудину, налила в неї води і опустила туди сургучну печатку. Вода поступово стала каламутною. Більше нічого цікавого не відбувалося, і Аліса вирішила, що вся магія з сургуча давно вивітрилися. Однак, як виявилося, потрібно було просто трохи почекати. За деякий час на поверхні води почало проступати зображення. Воно ставало все чіткішим і чіткішим, перетворюючись на якусь подобу голографічного портрета дівчини років двадцяти.

Важко було назвати її красунею, але й потворою вона не була. Риси обличчя справляли суперечливе враження. Занадто великі очі, зелені, як у кішки, надто виразні густі чорні брови, надто густі довгі вії. Аліса не бралася передбачити, як сприйняв би зовнішність Летиції принц, але її обличчя чаклунки трохи лякало. Відьма відьмою.

Аліса вилила воду і попрямувала назад у кімнату з книжками.

— А я тебе шукаю, моя королево, — у коридорі вона зіткнулася з Еміліо. — Чи вдалося знайти щось цікаве?

Поки що похвалитися особливо не було чим. Аліса розповіла про кімнату, де повно книг, які ще треба вивчити.

— А як у тебе просуваються пошуки, мій королю?

— Я досліджував усе праве крило — там лише опочивальні та житлові покої. Зате знайшов дещо цікаве під самим дахом. Хочеш глянути?

Аякже, звичайно ж Аліса хотіла.

— Виявляється, в одній із веж замку було обладнано лабораторію, — король повів Алісу гвинтовими сходами нагору. — Там зібрано наукові праці з різних дисциплін.

— І з географії? — з надією спитала вона. — Там є мапа острова?

— Є.

Ця інформація дуже надихнула. З мапою можна хоча б приблизно намітити маршрут пошуку нарциса. Інакше вся операція виглядатиме як спроба знайти голку у стозі сіна. А часу на пошуки залишається все менше. Вчора Піполо сказав, що термін, відведений на виконання його магічного обов'язку спливає через три дні. Шосте чуття підказувало Алісі, що його зобов’язання якось пов'язані з боргом короля, і якщо так, то через три дні (а вірніше, вже через два) настане момент, коли Еміліо потрібно буде заплатити по рахунках. Два дні! Щоб встигнути звільнитися від боргу, нарцис потрібно знайти не пізніше ніж післязавтра.

Чи усвідомлював сам Еміліо, в якому він цейтноті? Може й усвідомлював, але поводився незворушно. Коли відчиняв перед Алісою двері лабораторії, посміхнувся у своїй звичайній іронічній манері:

— Прошу. Тобі тут сподобається.

На неї завжди справляли враження чоловіки, які вміли залишатися холоднокровними у критичних ситуаціях. І король був у плані холоднокровності просто взірцем.

Аліса взялася з цікавістю роздивлятися кругле приміщення з куполоподібною стелею. Погляд вихоплював найважливіше — стелажі з книгами, велику докладну мапу острова, прибиту до стіни, і дещо, чого Аліса навіть не очікувала тут побачити.

— Це що, підзорна труба? — вона підійшла до приладу, закріпленого на рухомому механізмі, що був здатен обертатися.

Труба була досить велика. Мабуть, цьому пристрою навіть більше підходила назва телескоп.

— Хтось із моїх предків любив дивитися на зірки. Я перевірив, дах у лабораторії розсувний.

— Це не просто лабораторія, а ще й обсерваторія!

Серце наповнилося радістю. Не від того, очевидно, що з'явилася можливість роздивлятися місцеві світила — поки що їм з Еміліо не до зірок. Але підзорну трубу необов'язково направляти вгору. За допомогою неї можна просканувати весь острів, який звідси, з найвищої точки замку, був як на долоні. Вивчення мапи разом із вивченням місцевості через окуляр труби дозволить значно звузити територію пошуку.

Аліса дивилася на місцеве диво техніки, і її наповнювала впевненість, що вже сьогодні, за кілька годин копіткої роботи, вони з Еміліо відшукають ту ділянку острова, де ростуть чорні нарциси. Залишиться лише прокласти до цього місця найбезпечніший маршрут. Зробити це, звичайно, буде не так і просто, але й тут допоможе підзорна труба.

— Спробую оживити механізм, що розсуває купол, — Еміліо відчинив дверцята однієї з підвісних шафок, яка, мабуть, виконувала роль технічного щитка.

Аліса підійшла ближче і дивилася на систему важелів. Відразу і не зрозумієш, за який можна тягнути, а який краще не чіпати. Але Еміліо впевнено взявся за одну з ручок і різко повернув її. Пролунав такий страшний надривний скрегіт, що вуха заклало. Підлога під ногами затряслася. Але, о диво, дві половинки купола почали роз'їжджатися в сторони, відкриваючи смужку блакитного неба.

— Саварро, що з тобою? — невдоволено запитала няньку Летиція.

Та завмерла посеред купальні з посудиною з льодом.

— Моя пані, ви ж знаєте, як я боюся, коли земля починає здригатися, — зблідла Саварра.

— Знайшла чого боятися.

Летиція теж відчула поштовхи. Тут, під землею, вони не завдадуть шкоди. Нехай бояться ті, хто нагорі. До того ж цього разу поштовхи були ледь помітними. Це не землетрус, щось інше. Хоча останнім часом часто трапляється, що надра по-справжньому лютують. Прокляття острова не слабшає, стає лише сильнішим. Але незабаром усе скінчиться. Залишилося два дні. Боржник спокутує провину свого королівського роду перед чаклунським родом Летиції.

— Ну ж бо, Саварро, додай у ванну льоду, я чекаю.