Розділ 45. Небезпека на кожному кроці

Аліса обернулася. Звідки йшов запах хлору, вона зрозуміла далеко не одразу — було не до цього. Насамперед хотілося переконатися, що з Карлою все гаразд. Та вже не кричала, але з жахом дивилася собі під ноги, піднявши край спідниці. Сьогодні вона знову вперто не захотіла вдягнутися в практичний брючний костюм, а вбралася в парчеву жовту сукню.

Жовтий колір чудово відтіняв чорну потворну тварину з жаб'ячою головою і слизовим, як у вугра, довгим тілом, яка іклами вчепилася в поділ сукні. Найжахливіше, що під ногами Карли звивалися ще кілька таких же тварюк. Боковим зором Аліса помітила, що вся земля навколо ніби почала рухатися — це вилазили з нір ще цілі полчища жаб'ячих морд.

— Саксейські жаби отруйні, — пролунав за спиною застережливий голос короля.

Хто б сумнівався, що на проклятому острові тварини виявляться аж ніяк не безневинними. Аліса підняла з землі суху гілку, щоб за допомогою неї відігнати тварюку від Карли. Ух, як хотілося надавати по пикам гадинам, які посміли напасти на камеристку. Але Алісі не дали.

— Протокол номер вісім! — скомандував король. — Усі на дерева!

Він підскочив до неї ззаду, підхопив і підсадив на міцну криву гілку найближчого дерева.

— Першочергова вимога протоколу номер вісім — порятунок королеви.

Ну от, урятували, не давши повоювати. І хто тільки ці їхні протоколи складає?

До Карли ж стрімко кинувся лікар і почав відчайдушно бити жаб по мордах палицею. Йому на допомогу підбігли кілька гвардійців та король.

Як тільки вдалося відігнати тварюку від камеристки, чоловіки підсадили її на дерево. На той момент інші, включаючи Розабеллу, вже теж видерлися хто куди зміг. Перший раунд виграли — жаби-мутанти все лізли і лізли з нір, але заповзати на дерева не намагалися.

Чудово. Тільки що далі?

— Ані звуку! — скомандував король.

І всі миттєво завмерли. Ніхто не смів навіть ворухнутися. Ніхто не смів навіть дихати. Аліса здогадалася, що жаб, мабуть, дратують звуки, і якщо на якийсь час встановиться цілковита тиша, вони знову сховаються в нори.

Перші кілька секунд все йшло добре, але раптом під одним із найкремезніших гвардійців зламалася гілка, і він з гуркотом звалився на землю. Гвардійці — міцні хлопці. Нічого страшно з ним не сталося. Він моментально підскочив на ноги і знову видерся на дерево, благо вони тут криві та гіллясті — ідеально підходять для лазіння.

Всі дивилися, як він вибирає міцнішу гілку, і лише Аліса дивилася в інший бік. Її увагу привернуло те, що з найбільшої нори виповзає ще одна жаба. Вона була більша за інших і, ой лишенько, у неї на спині були перетинчасті крила. Вона розправила їх і злетіла. Здуріти можна, вони ще й літають! Своєю ціллю крилата тварюка вибрала ногу Карли, що виднілася з-під подолу сукні.

— Матка теж тут! — гукнув один із гвардійців.

Так от воно що, у цих моторошних жаб, ще й матки є, як у бджіл чи мурах. Вона цілеспрямовано кружляла над Карлою, роззявляючи ікласту пащу. Камеристку відчайдушно обороняв лікар, що сидів на цій же гілці. У нього непогано виходило. Їм на допомогу із сусідньої гілки намагався пробратися король. І все б нічого — одну літаючу нечисть вони б здолали, але решта жаб, ніби чуючи заклик своєї матки, полізла на дерево.

Та їх же тисячі! Чисельна перевага явно на боці атакуючих. Той випадок, коли магія дзюдо не допоможе. Думай, Алісо, думай! Думати заважав погляд із сусіднього дерева. Вона знайшла того, хто на неї дивиться, Піполо. Він подавав їй виразні знаки не лише очима, а й пантомімою.

Блазень на те й творча особистість, щоб уміти жестами передати ціле повідомлення. Аліса швидко здогадалася, про що він просить, і виконала прохання, навіть не розуміючи, чим це допоможе. Розуміння прийшло пізніше. Вона дістала з кишені пташку-дудочку, якою викликала Піполо. Звук цієї дудочки, якщо Аліса правильно зрозуміла, діє не лише на блазня — він має вплинути і на жаб. Колись Піполо розповів, як зробити так, щоб звук оглушив — затиснути пальцями отвори з обох боків голови пташки і дунути щосили. Аліса дуже постаралася!

Жодного звуку дудочка як завжди не видала. Але ефект був приголомшливим! Жабина матка впала на землю як підкошена і поспішила втекти в нору. Інші жаби наслідували її приклад. Декілька секунд здавалося, що земля вирує — настільки швидко звивалися жаби, вповзаючи у свої укриття.

— Звідки це у тебе? — здивовано спитав король, дивлячись на дудочку в руках Аліси.

• Дістанемося безпечного місця, розкажу.

Щойно всі до однієї тварюки зникли під землею, король наказав швидко спуститися з дерев, вишикуватися колоною і спішним марш-кидком прямувати в замок.

Чи треба говорити, що наказ було виконано чітко та злагоджено. Нових гострих вражень не хотілося нікому. На щастя, частина шляху, що залишилася, пройшла без пригод.

Зблизька замок здався Алісі вже не так монументальним, як затишним. Але це якщо закрити очі на те, в якому він був занедбаному стані. Кам'яні стіни виглядали надійними, а що може зробитися каменю? А от металеві ворота неабияк проіржавіли. Дерев'яні деталі декору вицвіли та розсохлися. Від брукованої під'їзної дороги залишився лише натяк. Все поросло мохом та колючими в'юнами.

І все ж думка, що в замку безпечно, підганяла якнайшвидше зайти всередину. На поїдених цвіллю вхідних дверях висів величезний замок. Не чекаючи, поки король розпорядиться його зламати, Аліса зняла з шиї свій ключ-артефакт і вставила в замкову щілину. Їй навіть не довелося прокручувати його. Пролунало клацання і замок відкрився.

Вона першою увійшла усередину. Аліса була абсолютно впевнена, що в замку нікого немає. Адже він стоїть пусткою вже кілька століть з того моменту, як острів прокляли. Її мала зустріти тиша, але Аліса чітко почула кроки. А потім побачила жіночий силует у дальньому кінці холу. Склалося враження, що жінка хоче втекти. Чомусь дуже не хотілося її проґавити, дати їй загубитися в темних запорошених пилом коридорах.