Розділ 44. Ох, ну і ліс!

Під час вечірнього тренування Аліса переказала королю свою розмову з Дрейком. По суті слова примари не підтверджували і не спростовували, що королева-мати могла бути причетна до того, що на Еміліо покладено магічний борг. Вони не внесли жодної ясності, тільки викликали в душі короля нову смуту. Але тим і корисний спорт — допомагає звести душевні муки нанівець. Аліса давала величності один сет силових вправ за іншим, і до кінця тренування він уже був вичавлений як цитрина.

Саму Алісу насичений день теж неабияк вимотав. Вона мріяла якомога швидше впасти в ліжко, думала, що спатиме, як убита. Однак ніч видалася задушливою та неспокійною. Зате ранок подарував несподівану прохолоду і незрозумілу впевненість, що наступний день буде особливим.

Король, як завжди, запросив її поснідати на відкритій терасі верхньої палуби. І щойно Аліса з'явилася у призначеному місці, як він одразу вручив їй бінокль.

— Подивися у напрямку проти сонця, — величність розвернув Алісу в потрібний бік.

Вона приклала бінокль до очей і побачила смужку суші. Радісне тріумфування наповнило груди. Нарешті припливли! Нарешті можна буде відчути твердий ґрунт під ногами! Геть хитавицю і нескінченні хвилі!

— То він, острів Чорних Скель?

— Він.

Все-таки Аліса до кісткового мозку була сухопутною людиною, якщо примудряється радіти навіть прибуттю на проклятий острів.

Вони з королем посідали за стіл. Але яка їжа? Аліса постійно брала в руки бінокль і вдивлялася в далечінь. Хотілося детальніше роздивитися берег, до якого незабаром причалить корабель.

Картина її погляду відкривалася дуже цікава. Не дарма острів вважається згубним — він справляв не найприємніше враження. Уздовж усієї берегової лінії тягнувся похмурий ліс. Крони дерев здавались такими темними, ніби листя тутешніх дерев було фіолетовим або коричневим. За лісом, вдалині чорніли скелі, які, певне, дали ім'я острову. Загальну похмурість трохи пом'якшував величний замок, що ніби вріс у ці скелі. Навіть з великої відстані було помітно, що він занепав.

— Скільки часу ми ще будемо на кораблі? — Аліса відклала бінокль.

— Підкріпися, моя королево, — Еміліо кивнув на запечені ковбаски, до яких вона ще не торкалася. — Часу на збори достатньо. Корабель пристане до берега не раніше полудня.

Підкріпитись справді не завадило б, бо зовсім не факт, що сьогодні вдасться пообідати.

— Мої гвардійці першими зійдуть на берег. Перевірять, що і як, — почав ділитися планами король. — Жанкарло вже зварив зілля, запах якого відлякує тутешніх отруйних комах. Наше завдання — швидко та злагоджено пройти лісовими стежками до замку. У самому замку безпечно. Він довго стояв занедбаним, але сподіваюся, все ж таки придатний як тимчасове укриття.

— Гарний план, мій королю, — похвалила Аліса.

Якби вона вирішувала, як треба діяти, то теж намітила б насамперед сховатися в безпечному місці. Але от біда — її не допустили до розробки плану, і це їй не сподобалося.

— Там у замку, коли ми трохи роззирнемося і обживемося, маємо разом обговорити, як діяти далі, — Аліса збиралася наполягати, щоб король все ж таки погоджував з нею свої наміри.

В ідеалі розвиток подій вона бачила так. У замку має зберігатися стара карта острова. Її потрібно знайти та уважно вивчити. Провести мозковий штурм, спробувати вгадати де на острові могли зберегтися перероджені цибулини нарциса, які кожної весни та восени дають чорні квіти. Потім треба буде вигадати, як до цього місця безпечно дістатися.

Якщо все пройде гладко, то з першої спроби вдасться знайти нарциси. Якщо ні, то пошук доведеться продовжити. Коли нарциси будуть знайдені, король зірве квітку і збудеться його найзаповітніше бажання — він позбудеться магічного боргу. До нього повернеться його ментальна магія, а далі за допомогою магії вже діло техніки — знайти ворогів корони. Тому Аліса зможе зі спокійною совістю теж зірвати нарцис, щоб виповнилося її найзаповітніше бажання — повернутися додому.

— Звичайно, моя королево. У замку ми обов'язково обговоримо подальший план дій, — погодився Еміліо, підчепивши виделкою черговий шматочок печеної ковбаси.

Так отож! Ось тепер схоже, що вони не просто тимчасові союзники, а й друзі.

До полудня корабель дістався невеликої бухти. Обидва почти зібралися на борту у повному екіпіруванні, готові до висадки на берег. Аліса попередньо поговорила з обома камеристками і запропонувала їм залишитися на борту корабля разом із екіпажем. Тут вони могли б у відносній безпеці чекати повернення інших. Однак вони обидві і чути не хотіли, щоб залишити королеву.

Аліса пишалася своєю свитою. З абсолютною холоднокровністю її камеристки дивилися, як корабель пришвартовується до старого напівзруйнованого причалу. Піполо, взагалі, здавалося, перебував у піднесеному настрої. Він знову одягнувся у свою матроську курточку і епатажний ковпак, перероблений під безкозирку. У руках блазень тримав клітку з приспаним альбатросом. Він сам напросився бути відповідальним за птаха — стежити, щоб він продовжував спати, поки не буде дана команда його розбудити.

Взагалі, можна зрозуміти, чому Піполо був на підйомі. Адже він, по суті, повернувся на батьківщину. Нехай минуло багато років, але якісь спогади мали залишитися, щось тут має бути для нього знайомим і навіть рідним. Якщо не вдасться знайти карту острова, тоді Аліса звернеться до Піполо по допомогу. Може, йому вдасться згадати якісь важливі відомості про ці місця.

Жанкарло обійшов весь особовий склад і власноруч обприскав кожного зіллям зі стійким запахом хвої для відлякування отруйних комах. Слідом за ним йшов король і надягав на зап'ястя підопічних захисні браслети-артефакти.

Поки основний склад готувався до висадки на острів, четверо гвардійців першими вирушили на розвідку. Вони повернулися з добрими новинами.

— Все чисто, мій королю, — доповів командир загону.

Обом почтам була дана команда спускатися трапом на причал.