Розділ 41. Що правда, а що вигадка

— Все, що я розповім, сталося так давно, що поросло чутками та міфами, — Дрейк закинув ногу на ногу, влаштовуючись зручніше.

Незрозуміло, чи має зручність якесь значення для привидів, але як би там не було Аліса здогадалася, що історія, яку він хоче розповісти, буде довгою.

— Тобі вирішувати, що в цій легенді правда, а що вигадка. Сам я теж все це чув не від найвірніших людей. Але диму без вогню не буває. До речі про дим, мені б трубку, — Дрейк глянув на Алісу з певною надією.

— Курити шкідливо, — повчально видала вона. — Куріння вкорочує життя. Краще розпочинай історію. Я вся в передчутті.

— О-хо-хо, — пірат хрипко засміявся. — У давні часи, коли мені ще було що вкорочувати, я без люльки не взявся б ні за яку розповідь. Але нехай, слухай. Ніколи не вмів відмовляти вродливим жінкам. Легенда свідчить, що острів Чорних Скель не завжди був згубним місцем. Колись, кілька століть тому, він процвітав.

— Прямо таки процвітав? — здивувалася Аліса.

— А чого б йому не процвітати? Природа нагородила його чудовим кліматом. Довге сонячне літо, коротка тепла зима. Озера з кришталевою водою, ліси та долини, зелені цілий рік.

Якщо вірити Дрейкові, просто таки райський куточок.

— Острів’яни в ті часи вважалися заможними людьми. Вони тримали плантації білих нарцисів. Клімат ідеально підходив для їхнього вирощування. А вони більше не ростуть ніде.

— Чекай, а чим цінні білі нарциси? Всі ж нині, навпаки, ганяються за чорними.

— Хе-хе, — крекнув Дрейк, — про чорні тоді ніхто й не чув. А білі нарциси цінні своїм молочком, яке зіллєвари використовують як основу багатьох корисних засобів. Двічі на рік, навесні та восени, десятки кораблів із трюмами, набитими головками нарцисів, вирушали з острова до столиці та інших міст королівства. Мої легендарні попередники бувало вистежать такий корабель і... — Дрейк осікся, — попросять поділитися...

Аліса з докором похитала головою. Здогадувалася вона, як пірати озвучували "прохання".

— Славився острів не лише плантаціями білих нарцисів, — поспішив поміняти тему Дрейк, — а й джерелами, що б'ють з-під землі. Коли стало відомо про їхні цілющі властивості, королівське подружжя, яке було при владі в ті часи, вирішило побудувати на острові резиденцію. Там вони планували відпочивати від державних справ по кілька тижнів на рік. Найкращі архітектори працювали над створенням резиденції, і, побий мене грім, якщо хоч десь ще у світі є замок красивіший! Якби я був сухопутним щуром, і сам би, напевно, мріяв у такому жити.

— То що сталося з цим чудовим замком і з усім островом? — мимоволі вирвалося запитання в Аліси. — Як таке чудове місце могло стати згубним?

— Усе почалося з того, що на острів став часто навідуватися старший син королівського подружжя Лучіано. Якщо вірити переказам, він був рідкісним красенем.

Слово "красень" прозвучало з легким глузуванням.

— Ти не віриш, що син королівського подружжя був вродливий?

Якщо він є яким-небудь пра-пра-прадідом нинішнього короля, то щодо краси, напевно, поголос не брехав.

— Хе-хе, як на мене, то краса чоловіка полягає в тому, скількох він може здолати голими руками, — Дрейк кровожерливо посміхнувся у вуса.

Цікаве мірило. Дзюдоїстська душа Аліси, на правду, у чомусь була згодна з цим твердженням.

— Я, наприклад, у рукопашному бою легко справлявся з дюжиною, — похвалився Дрейк. — Знала б ти, скільки ходило легенд про мою силу та красу. Скільки жінок були зачаровані мною… Е-хе-хе… — зітхнув він, мабуть, пригадуючи молодість.

Аліса приклалася до склянки з мохіто, даючи пірату поринути в ностальгію і перевести дух.

— Отож, що стосується Лучіано, — повернувся до розповіді Дрейк. — Там, на острові, принц почав таємно зустрічатися з прекрасною дівою, дочкою управителя острова Летицією.

— Між ними був любовний зв'язок чи просто романтичні стосунки?

— Хех, історія цього не знає. Одне можна сказати точно — для принца це було просто захоплення, але не для Летиції. Вона жадала бути частиною його життя. Яка жінка не мріє стати королевою?

Наприклад, Аліса не мріє. Їй, можна сказати, ця посада наче сніг на голову впала з неба і жодної радості з приводу неї Аліса не відчувала. Вона скоріше б бачила себе управляючою якимось невеликим дружним колективом, але не країною.

— Летиція робила все можливе, щоб змусити принца порушити традицію, яка наказує йому взяти за дружину діву з материка. Але Лучіано знав, що батьки були б проти такого шлюбу. Не прийняли б такого вчинку і вірнопіддані королівства.

— Виходить, Лучіано та Летиція розлучилися?

— Якби Лучіано знав, ким насправді була Летиція і що станеться після того, як він нею знехтує, можливо, вчинив би інакше. Але він всього цього не відав, а тому, не дослухався до умовлянь діви і поїхав з острова до столиці, де був проведений шлюбний ритуал прикликання нареченої з материка. Новою королевою стала дочка материкового правителя, як і вимагає давня традиція, а Летиція залишилася ні з чим.

— Подейкують, скривджена жінка — страшна жінка. Як вона відреагувала на втечу коханого?

— Ходив поголос, що Летиція — непроста острів'янка. Вона належала до таємного древнього роду темних магів, які давно мріяли поріднитися з королівським родом. Вчинок принца так розлютив Летицію, що вона прокляла землі острова — не хотіла, щоб Лучіано чи хтось із його близьких коли-небудь наважився повернутися туди. Страшні напасті обрушилися на острів — смерчі та урагани, неврожаї та мор. Люди в страху тікали з острова. Не минуло й кількох років, як там не лишилося жодної живої душі.

Моторошна історія.

— Тепер чудовий королівський замок стоїть там занедбаний. Колись красиві парки та сади перетворилися на дикі непрохідні ліси. Плантації, на яких вирощували білі нарциси, поросли колючими отруйними бур'янами у два людські зрости. Вода з джерел, що б'ють з-під землі, яка колись мала цілющі властивості, стала отруйною. Та й саме повітря там нечисте. Ех-хех, навіть я, мабуть, не наважився б навідатися до тих місць.