Розділ 24. Ось у чому справа

Алісі сподобалося, що камбуз сяяв чистотою. Це перший плюс. А другим великим плюсом виявилося те, наскільки логічно та ергономічно він був облаштований. Продукти зберігалися у високих шафах. На нижніх полицях — те, що швидко псується, на верхніх — решта. Продукти, що швидко псуються, були присипані рожевими кристалами, схожими на сіль. Аліса здогадалася, що це якийсь магічний консервант, який не дасть їм зіпсуватись і збереже свіжість.

Уздовж торцевої стіни були встановлені печі, що вселяли повагу своїми солідними розмірами. Кухонне приладдя Аліса виявила в тумбах біля протилежної стіни.

Не встигла вона закінчити вивчення камбуза, як до неї в розпорядження прийшли обіцяні помічники — троє високих широкоплечих гвардійців. Всі троє дуже схожих один на одного парубків і, напевно, однаково незадоволених, що їх заслали на кухню. Адже вони не звикли до кухарської роботи і не звикли, щоб ними командувала жінка, хай навіть королева.

Аліса знала, що в таких випадках спуску давати не можна, а тому бадьоренько почала давати розпорядження. Спочатку веліла добре вимити руки, а потім навантажила кожного роботою.

Зі стравою вона вже визначилася. Потрібно було щось дуже ситне та нескладне. Печеня з картоплею та м'ясом — те, що треба.

На найбільшу конфорку найбільшої печі був поставлений найбільший котел. Під пильним наглядом Аліси, гвардійці нарізали середніми шматками телятину і зайнялися чищенням овочів.

Вже за кілька хвилин камбуз наповнився ароматом смаженого м'яса. Від голоду здавалося, що нічого чарівнішого в світі не буває. Аліса бачила, як мимоволі гвардійці витягають шиї, щоб заглянути в саме серце котла, де шкварчали і стікали соками шматки стегна.

Туди ж, до м'яса, були відправлені цибуля та морква. Аліса знала, як знемагають її помічники, мріючи максимально наблизити час обіду, але все одно дочекалася, поки овочі покриються золотавою скоринкою, і лише тоді додала в казан картоплю.

Вона помішувала печеню величезною лопаткою, коли в камбузі зненацька з'явився король. Прийшов з інспекцією? Він так стрімко наближався до печі, з такою голодною пожадливістю дивився на Алісу, з якою на неї ще не дивився жоден чоловік.

Ну добре, не на неї, а крізь неї на котел.

— Що привело тебе сюди, мій королю? — поцікавилася Аліса, посипаючи страву чорним перцем.

Вона чудово знала, що величність прийшов на запах. А аромат страви, яку щойно поперчили, стає особливо виразним, і отже, виразнішими стануть і голодні спазми в животі тирана. Це була маленька помста Аліси через те, що сумнівався у її кулінарних здібностях.

— Моя королево, я прийшов розповісти, що корабель обшукали, кухаря не знайшли, — похмуро хмикнув король. — От думаю, кого б стратити.

Гвардійці, що рубали зелень, при слові "стратити" про всяк випадок утричі прискорили темп. Аліса взяла баночку з червоним перцем і відсипала в печеню кілька щіпок. Над котлом піднялася пара, якою обдало величність — надто близько він підійшов до печі. Однак замість того, щоб відсахнутися, король жадібно втягнув аромат.

— Хоча, можливо, я і почекаю зі стратою, — змилувався він, — якщо смак того, що кипить у цьому казані, виявиться хоча б на половину таким же прекрасним, як запах.

— Не сумнівайся, мій королю, — Аліса дозволила собі трохи іронічну, трохи самовдоволену посмішку.

Ось воно слабке місце всіх чоловіків, і тирани не виняток, — смачний обід дозволяє вити з них мотузки.

Коли обидва почти зібралися в кают-компанії і по тарілках розклали свіжу печеню, то не лише король забув про страти, а й усі забули про все. І гвардійці, і камеристки, і блазень, і лікар, і монарші особи взялися активно працювати ложками, і з кожною з'їденою ложкою печені поринали у все більш задоволений щасливий стан.

Аліса раділа, що перевершила сама себе, хоча, правду кажучи, дуже важко зіпсувати таку просту страву. Проте цей обід став її тріумфом. Вона постійно ловила на собі здивовані погляди присутніх: і гвардійців, і камеристок, і лікаря, і однієї монаршої особи. Їй подобалося їхнє здивування з домішкою поваги. Вона відчувала себе борчинею зі стереотипами — ніхто нічого подібного від королеви не чекав. Але це стосувалося всіх крім Піполо. Того важко було чимось здивувати, він усе про всіх знає.

Все йшло так гладко, що Аліса мало не пропустила одну деталь. На момент закінчення обіду королю стало зле. Він не видавав цього, але вона відчувала, що його щось турбує. Величність і Жанкарло обмінялися недвозначними поглядами, і Аліса зрозуміла — короля знову турбує рана на плечі. Він першим вийшов із-за столу. Лікар почекав кілька хвилин і пішов за ним.

Аліса теж повернулася до своєї каюти. Але зовсім не для того, щоб прилягти відпочити після ситного обіду. Їй хотілося поговорити з Піполо. Вона давно планувала розмову з блазнем. Востаннє, коли він ділився з нею важливою інформацією, їх перервали. А потім ніяк не випадало зручної можливості для приватної розмови. Але зараз саме час. Алісі страшенно хотілося дізнатися, де і як поранився король і чи не пов'язана рана з його палким бажанням побувати на проклятому острові.

Вона дістала подарунок блазня і дунула у свисток. Піполо з'явився так швидко, наче чергував під дверима.

— Моя королева хотіла мене бачити?

— Хотіла.

Аліса затягнула його в каюту і зачинила за ним двері.

— Сідай, — запропонувала йому почесне місце на скрині. Сама ж сіла на ліжко.

Піполо влаштувався на кришці скрині і навіщось глибше натягнув ковпак — до самих брів.

— Що хоче знати моя королева? — блазень здогадався, що його покликали поділитися інформацією.

— Розкажи мені докладніше про проклятий острів, — попросила Аліса. — Чому туди вирушив король? Хоче знайти чорний нарцис, але навіщо це йому?

— Бажання вирушити на острів з'явилося у короля три тижні тому, коли Балтасар передав йому лист матері-королеви, який зберігав кілька років. Жрець сказав його величності, що покійна мати просила передати послання саме того дня, коли він це й зробив.