Розділ 20. Королівський почет

Король провів Алісу до її покоїв, і, попередивши, що відплиття на острів Чорних Скель намічено завтра на десяту ранку, пішов. Спроб залишитися на ніч не робив, демонструючи вірність своїй обіцянці.

Правду кажучи, тут і без величності нічка обіцяла бути ненудною. Необхідно було якнайшвидше зібратися в дорогу і зібрати почет. Аліса вирішила почати з другого. Один кандидат у неї вже був — Піполо. Адже він сам напрошувався супроводжувати її в небезпечній поїздці. Цікаво, чому блазень так рветься на проклятий острів? Може, він теж має заповітне бажання, і сподівається знайти чорний нарцис?

Як би там не було, а мати у своїй команді людину, яка все про всіх знає, буде не зайвим. Інформація — найстрашніша зброя. Але ось питання: кого ще запросити у свою команду? Аліса ні з ким як слід не встигла познайомитися, а отже, доведеться набирати людей навмання. Нічого, на ділі й перевірить, хто на що здатний.

Аліса потрусила дзвіночком для виклику прислуги.

— Чого бажаєте, моя королево? — покоївка з'явилася на порозі миттєво, незважаючи на пізній час.

— Запросіть до мене всіх моїх фрейлін та камеристок.

Аліса розуміла, що більшість із них уже в ліжку і бачить десятий сон, але що вдієш, відкласти задум до ранку вона не могла — у неї цейтнот.

Можливо, покоївку здивувало розпорядження, проте виду вона не подала.

— Зараз, моя королево.

Минуло, мабуть, не більше п'яти хвилин, як кімнату Аліси заповнили два десятки дівчат. Не схоже, що їх підняли з ліжка, скоріше, навпаки, вони чергували під дверима.

Альба, Вітторія, Елоїса, Лютиція… Хто з них хто, Аліса не пам'ятала. Лише ім'я старшої камеристки — пані з фіолетовим волоссям, відклалося в пам'яті — Карла.

Фіолетововолоса взялася командувати парадом. Вишикувала дівчат перед Алісою, покрикуючи на них.

— Накажете готувати вас до сну, моя королево? — з якоюсь загадковістю посміхнулася вона, від чого мушка на лівій щоці почала тремтіти. — Сьогодні найособливіша ніч у вашому житті, моя королево. Ми зробимо все, щоб ви виглядали бездоганно і ваша краса засліпила його величність.

То он воно що. Ось чому камеристки не спали — думали, що вони на сьогодні ще мають роботу.

— Вітторіє, Лютиціє, готуйте ванну, — не чекаючи відповіді Аліси, почала розпоряджатися Карла, — Елоїсо, Альбо, розігрівайте ароматичні олії для натирання. Жвавіше! Жоржетто, Ізідіє, сходіть за…

— Стривайте, — перебила Аліса. — Я покликала вас з іншою метою.

Дівчата, які кинулися виконувати розпорядження головної камеристки, повернулися назад. Сама ж фіолетова дама виглядала трохи збентеженою і навіть дещо незадоволеною. Відчувалося, що їй не терпиться приступити до виконання своїх прямих обов'язків.

Аліса обвела безладну шеренгу дівчат оцінюючим поглядом. Кого з них запросити до свого почету? Хто може стати соратником у небезпечній пригоді? Хто не підведе?

— Завтра вранці ми з його величністю вирушаємо у весільну подорож… — Аліса ще не встигла закінчити речення, як посипалися захоплені зойки та зітхання. — Хто з вас хотів би стати членом мого дорожнього почету?

Відповіддю їй були численні "я".

— Охочі їхати зі мною, зробіть крок уперед, — вдалася Аліса до армійського прийому.

Зробили кроки всі дівчата, всі до однієї, анітрохи не полегшивши їй вибір.

— Ми вирішили провести медовий місяць на острові Фінікових Пальм.

Нова хвиля захоплених вигуків прокотилася шеренгою камеристок.

— …але перед цим деякий час проведемо на острові Чорних Скель. Там надзвичайно корисне для здоров'я повітря.

У кімнаті несподівано стало тихо. Навіть крізь шари пудри було помітно, як з облич дівчат миттю зійшла фарба. Вони позадкували. Причому не просто відступили на крок, щоб повернутися на вихідну позицію, а давали задній хід, доки не вперлися спинами у стіну. Одна з камеристок так і зовсім протяжно видихнула і зомліла. Її почали обмахувати віялами і не забули теж відтягнути до стіни.

Чогось подібного Аліса і очікувала, проте для неї стало несподіванкою, що дезертирство виявиться настільки повальним.

Лише одна худенька юна камеристка залишилася стояти на місці як вкопана, показуючи, що готова їхати зі своєю королевою навіть на проклятий острів. Аліса впізнала її. Це була Розабелла — та сама дівчина, яка наважилася суперечити головній камеристці, коли Алісу вбирали для виступу перед підданими. Саме вона наполягла, щоб волосся королеви залишилося розпущеним.

Аліса була відчайдушно рада, що її команда поповнилася таким відважним бійцем. Шкода, звичайно, що боєць у неї лише один, крім Піполо. Вона сподівалася, що зможе зібрати численніший загін, але сильно переоцінила бойовий дух придворних дам. Чи не тому потішався з неї король, коли Аліса заявила про супровід щонайменше з десяти осіб?

Як королева, вона, звичайно, могла б просто наказати будь-якій з камеристок вирушити в дорогу разом з королівським подружжям, але Алісі не хотілося нікого примушувати. Яка користь від такого помічника, який тільки й думатиме про те, як утекти?

Вона ще раз обвела переляканих дівчат поглядом. Може, хтось подолав перший страх і готовий вирушити у небезпечну подорож? Камеристки ховали очі, але Аліса зачепилася поглядом за фіолетову даму. Та займалася точно тим же, чим і Аліса — свердлила випробувальним поглядом шеренгу підлеглих, що притиснулися до стінки. Вираз її обличчя з кожною секундою ставав дедалі більше незадоволеним. Мабуть, вона чекала від дівчат більшої запопадливості.

Нарешті вона рішуче вийшла на середину кімнати і стала поруч із Розабеллою.

— Карло, ти теж хочеш приєднатися до мого почету? — Аліса була щиро здивована. Чомусь не чекала від фіолетової пані такого вчинку.

— Мій обов'язок стежити за тим, щоб моя королева виглядала бездоганно та витончено. Завжди і скрізь. Скрізь, — знову повторила Карла. — Я не можу довірити цю місію такій дилетантці, — вона обдарувала Розабеллу зверхнім поглядом. — О котрій годині відбуття? — поцікавилася по-діловому.