Розділ 3. Я тут головний

Аліса, певна річ, і раніше знала, що таке когнітивний дисонанс, але, мабуть, уперше побачила його прояв настільки яскраво. Які тільки емоції не відображалися на фізіономії поваленого короля. Здивування, шок, потрясіння, гнів ураженого чоловічого самолюбства, що переходить у лють, і навіть, можливо, крапелька захоплення. Ось тільки проблисків почуття провини чи каяття не спостерігалося. Нічого, Алісі задля отримання морального задоволення вистачило й цього.

Але в цілому, треба визнати, для людини, яку вперше бойовим прийомом поклали на лопатки, король тримався непогано — принаймні не волав, як це робить більшість. Можна вважати, що перевірку на міцність пройшов. Хоча якою буде його реакція у довгостроковій перспективі, не зрозуміло. Він же тиран.

Аліса злізла з нього, стала на ноги і збиралася простягнути руку, щоб допомогти піднятися (спортивну етику ніхто не відміняв), але до короля з простягнутою рукою вже підскочив лікар. Виходить, він також був тут і бачив феєричний політ свого монарха через стегно? Який удар для чоловічого самолюбства! Але краще його безцеремонна величність запам'ятає, що руки розпускати не можна.

— А може, даремно ми не страчуємо після полудня, Жанкарло? — запитав у лікаря король, що якраз піднявся на ноги.

Він уже оговтався від потрясіння настільки, що став здатний на єхидну усмішку. Але лікареві було не до жартів. Його обличчя виражало найвищий ступінь занепокоєння.

— Боюся, це не вона, мій королю, — одними губами прошепотів Жанкарло, з легким жахом косячись на ґудзик, який відірвався від королівської сорочки і повис на одній нитці.

Власне тому кімоно дзюдоїстів і не передбачає наявності ґудзиків.

— Ти теж так подумав? — італієць насупився. — Але як таке можливо?

— Спробую з'ясувати, мій королю.

Продовжуючи розмовляти на межі чутності, вони вийшли з ванної.

— Вона чи не вона, але ритуал уже проведено… — це останнє, що вдалося розчути Алісі.

Навіть не вірилося, що її ось так ось несподівано залишили одну. Вона думала, король і далі вправлятиметься у своїй збоченій дотепності або придумає інший більш дієвий спосіб помститися за свій політ через стегно, а він просто пішов геть.

Але воно і на краще. Аліса катастрофічно потребувала тиші та спокою, щоб осмислити, нарешті, що з нею відбувається, і зрозуміти, що робити.

Поки їй вдалося переконатися лише в одному — обстановка та люди, яких вона бачить, не галюцинації — все це існує насправді. Але чому ця реальність така схожа на пізнє середньовіччя, про яке Аліса читала в книжках? Вона мала кілька варіантів відповіді, але їй катастрофічно не вистачало інформації, щоб зупинитися на якомусь одному.

Для початку непогано було б пригадати, що з нею все ж таки сталося на студентській вечірці. Деякий прогрес у цьому напрямі вже намітився. Їй пригадалося, що за діджейським пультом сидів Сергій, її колишній. Аліса зовсім не зраділа, коли його побачила. Якби знала, що він там буде, краще б залишилася в гуртожитку зубрити лекції. І найцікавіше, здається, вона придумала, що робити, щоб не зіпсувати собі вечір. Але що?

Аліса подивилася на пляшечку, в якій пузирилася синя рідина. Їй обіцяли, що еліксир поверне пам'ять. Може, таки ризикнути?

Вона зняла флакончик з полиці, але прийняти вміст не наважилася. У неї дозрів новий план. Спочатку потрібно спробувати знайти інше джерело інформації. Годі відсиджуватися у ванній.

Аліса рішуче повернулася до кімнати. Та виявилася порожньою: ні короля, ні лікаря. От і чудово. Чому б тут не понишпорити? Може знайдеться щось цікаве? Мобільний телефон, наприклад? О, мобільний телефон вирішив би махом усі проблеми Аліси.

Вона почала із секретера. Висунула верхню шухлядку. Телефону не виявила, а лише невелику розписану візерунками та екзотичними кольорами скриньку. Відкрила кришку — і знову нічого корисного, лише коштовності: підвіски, кулони, намиста. Напевно не біжутерія, а дорогоцінні метали. Хто ж таке багатство так зберігає? Хоч би скриньку на замок закривали.

Поки крутила в руках один із кулонів, почула, як відчиняються двері. Від несподіванки Аліса здригнулася, ніби її спіймали на гарячому. Швидко повернула все на місце і лише тоді розвернулася.

Вона гадала, що побачить короля чи лікаря, але до кімнати зайшов ні той, ні другий, а високий хлопець у червоному. На вигляд молодий, максимум років на п'ять старший за Алісу. Тут що, взагалі не прийнято стукати перед тим, як зайти?

— Дозволь представитися, Піполо, придворний блазень, — він зняв з голови червоний ковпак і манірно вклонився.

І поки він кланявся, Аліса мала можливість переконатися, що абсолютно весь одяг на ньому був червоним: і короткі штани, і гольфи, і парчеві туфлі, і сюртук, і жилет, одягнений поверх сюртука.

— Тебе підіслав король слідкувати за мною? — Аліса попрямувала до ліжка, щоб зробити собі з покривала накидку. Не хотілося розгулювати в одній нічній сорочці там, куди хтось постійно вламується без дозволу.

— Іще чого, — знизав хлопець плечима. — Я ходжу де сам захочу. Ніхто нічого не може наказати Піполо.

Аліса посміхнулася. Вона читала в історичних книгах, що іноді королівські блазні справді мали більше свободи, ніж самі королі.

— Раджу тобі зі мною потоваришувати, — заявив Піполо. Він підійшов до ліжка на кілька секунд раніше, ніж це зробила Аліса. — Я тут головний.

— Навіть так, — засміялася вона.

Блазень тим часом стягнув з ліжка покривало і спритно обмотав ним Алісу. Вийшло щось на зразок індійського сарі. Несподівано елегантно та мило.

— Головний законодавець мод тут — теж я, як ти, сподіваюся, здогадалася, — він галантно підвів її до дзеркала, даючи можливість помилуватися результатом. — До мене на консультацію завжди довга черга модниць, але ти можеш звертатися будь-коли.

— Дякую за таку честь, — посміхнулася йому Аліса. — А в яких ще питаннях ти фахівець?

— Головна моя спеціалізація — палацові інтриги. Без мене життя в палаці було б нудним. Розбиті та склеєні серця, щастя та сльози, страшні сімейні таємниці, злети та падіння з кар'єрних сходів, підкилимна боротьба за владу. Усім тут диригую я.