Глава 6

Згодом Яга викинула з хати всі дзеркала, а хата захиріла без належного догляду: сили Яги йшли на спроби повернути красу та молодість. Ось чому вона без особливого опору та роздумів пішла за своїми дивними гостями. Але вона не бачила і не відчувала змін, які вже відбулися в ній, оскільки справжні бажання приховані всередині і не мають жодного відношення до зовнішньої краси.

У будинку Кощія тепер було чисто. Добре вимуштовані мітли та совки вишикувалися в ряд, вітаючи господаря. Кімнати виблискували чистотою та порядком, тож Язі навіть очі зліпило з незвички. Про те, що Надя до них приєдналася, вона здогадалася, почувши, як захоплено зашелестіли в комоді святкові скатертини, як забігав посуд по кухні, готуючись зустрічати дівчинку.

Яга не переставала дивуватися такій поведінці і почала вже думати, що Надя – чарівниця, та сильніше за них з Кощієм. Принаймні Кощія вона якимось чином провела, хоч і омолодила.

Надя щебетала з усіма домашніми, немов вони були старими добрими друзями. І вони, безперечно, були їй раді.

Але ось нарешті всі троє дісталися однієї з кімнат. Шум радісної зустрічі залишився позаду, Кощій привітно відчинив перед Ягою двері, а сам відступив убік, пропускаючи їх уперед. Яга насторожено озирнулася і обережно увійшла до кімнати.

Посередині невеликої затишної кімнати стояло величезне дзеркало у людський зріст. Перед ним зручне м'яке крісло. Яга підійшла до дзеркала, але зазирнути в нього не ризикнула, боячись знову жахнутися тому, що побачить там. Кощій розуміюче дивився на відьму, увійшовши до кімнати і зупинившись на шанобливій відстані від неї та дзеркала. Сам він колись теж не дуже хотів у дзеркала виглядати.

Надя впевнено пройшла через кімнату, стала поруч із дзеркалом і простягла руку Язі. «Будь що буде», – вирішила Яга, прийняла простягнуту долоню, і за два кроки опинилася перед дзеркалом. Декілька хвилин уперто дивилася на свої старі поношені черевики під купою спідниць. Чому стільки одягу на ній, згадати не могла. Але точно знала, що тому є вагома причина. Вона повільно почала піднімати голову і з подивом виявила, що всі її зморшки зникли, ніс став рівним, а очі ясними, яскраво-зеленими. Яга недовірливо придивилася, кинула погляд на Надію, вирішивши, що це знову якесь невідоме їй чаклунство. Потім вона зажадала воду, заявивши, що вода - не дзеркало і брехати не стане. Кощій помчав за водою і невдовзі повернувся з величезним тазом, наповненим до країв водою. Вони дочекалися, коли вода заспокоїться, перетворившись на дзеркальну гладь. Для достовірності експерименту усі троє заглянули у таз із водою. Яга прискіпливо оглянула себе у відбитку води. Потім знову подивилась у дзеркало. І впала в крісло перед ним. Її явно переповнювали світлі емоції, змішані із недовірою.

Але те, що бачила в дзеркалі Надя, було в сто разів кращим за те, що бачила Яга. «Що ж, – подумала Надійка, – адже Яга ще на початку свого шляху, а в мене залишилося так мало часу».

Дівчинка підійшла до Яги. Відьма, що раптом зажурилася, сиділа в кріслі, опустивши голову.

- Тепер, - тихо сказала їй Надя, - тобі, Яга, належить найголовніше.

Яга підняла на неї очі, сповнені сліз, і дівчинці стало шкода прекрасну жінку з відображення в чарівному дзеркалі, яка так довго нудилася в тілі старої. Але що вдієш, то був її особистий вибір. Скільки не молодися зовні, а назовні завжди виповзатиме внутрішній світ, створюючи справжній образ і цілу науку, що називається у людей фізіогномікою.

- Як мені стати такою, як він? - схлипнувши, спитала Яга, довірливо дивлячись на Надію, переконавшись у тому, що тут вона без дівчинки не обійдеться.

- Спершу розкажи нам свою історію, - попросила дівчинка і приготувалася терпляче слухати.

Кощій тим часом приніс до кімнати ще два стільці, і вони з Надею вмостилися на них якраз навпроти Яги, наче глядачі в театрі.

– Яку таку історію? – не зрозуміла Яга.

- Від самого народження, - відповіла дівчинка і уважно подивилася на Ягу. – Все, що про себе знаєш. Все, що болить та мучить. Боляче буде, але без цього ніяк не вийде.

Яга замислилась. Але несподівано для себе виявила, що нічого до пуття не пам'ятає, крім деяких особливо вдалих підлостей непроханим гостям, якими вона пишалася.

Надя розуміюче кивнула.

– Це ми з Кощієм уже проходили...

Яга із сумнівом глянула на дівчинку і перевела погляд на свого лісового друга Кощія. Той кивнув, підтверджуючи слова дівчинки.

– Тобі зовсім не обов'язково щось згадувати, – сказала Надя. – Усе саме згадається, коли ти почнеш розповідати.

Яга, недовго повагавшись, востаннє глянула в дзеркало і рішуче почала свою розповідь з останнього часу. Вона, не замовкаючи ні на хвилину, розповідала про те, як за допомогою світлячків обдурила мандрівників, заманивши у свою хату, звідки ще ніхто живим не йшов. Про те, як не дозволила маленькому хлопчику повернутися до батьків, коли він заблукав у лісі. А самих батьків зробила старими аж до невпізнання, коли вони рушили в її ліс у пошуках маленького синочка. І ще про багато своїх злочинів. Кожен такий випадок у її розумінні був цілком обґрунтований, логічний та справедливий. Але чи так було насправді? Час – і є справжнє диво, воно лікує рани, розставляє акценти та змушує побачити окремі ситуації та цілий світ зовсім інакше. Потрібно лише терпіння, щоб дочекатися. Яга розповідала ці історії зі свого погляду, але вимовляючи вголос, бачила їх з іншого боку. І з того, іншого боку її вчинки навіть їй здавалися жахливими, несправедливими, однобокими.