Дівчинка Марія. Коли у село приїхала новенька

– Закохався! Закохався! – готуєшся почути таке від друзів, коли плануєш їм дещо розповісти.

Йшли останні тижні літніх канікул. Мені вже було не так нудно, як на початку літа, адже щойно я згадував, що незабаром доведеться повертатися до школи, то одразу вигадував собі якесь цікаве заняття, аби насолодитися волею. Одного дня я сидів на паркані, ліниво жував яблуко і раптом помітив машину. Здавалося б, нічого незвичного, але ця автівка була явно не місцева: новенька, блискуча, дорога. Вона зупинилася біля старезної хатини по сусідству з нами, в якій уже давно ніхто не жив.

З машини вийшли люди – чоловік, жінка та світловолоса дівчинка. Сім’я. Вони мали вигляд справжніх аристократів, проте поводилися просто і привітно. Оглянувши занедбаний двір, вони відчинили хвіртку і зайшли всередину. Схоже, ці люди планують сюди заселитися!

Коли в селі з'являються нові сусіди, всім одразу кортить із ними познайомитися. Спочатку місцеві дуже люб’язні – перевіряють, чи хороші люди приїхали. Зараз уже мало хто зустрічає новоселів короваєм на вишитому рушнику. Сучасні традиції простіші: сусіди просто приходять у гості з домашньою випічкою та гостинцями, а нові мешканці, своєю чергою, мають запросити всіх на новосілля. Цікаво, чи знає ця міська сім’я про таке?

Я все сидів на паркані й з цікавістю спостерігав за новенькими, навіть забувши про недоїдене яблуко. Аж раптом дівчинка повернулася в мій бік і привітно помахала рукою. Я так зніяковів, що ледве не звалився з висоти! Квапливо помахав їй у відповідь, і коли вона усміхнулася, зі мною трапилося щось дивне...

Так, ви вже й самі все зрозуміли, не приховуватиму. Відтоді я немов літав у хмарах. Не знаю, що в тій дівчинці було такого особливого, але я геть перестав думати про щось інше. У нашому селі, звісно, були дівчата, але вони або гралися в ляльки й були занадто малими, або постійно дражнилися й вважали себе недотрогами. А ця здавалася зовсім інакшою.

Нова сім’я таки знала про тутешні традиції й запросили сусідів на гостини, щоправда, лише за кілька днів. Щойно бабуся почула цю новину, одразу наказала нам із дідусем збиратися. Я зрадів, але водночас в мене все похололо всередині. Я страшенно соромився! Та не прийти було б зовсім нечемно. Мене ретельно причесали та одягнули в чисту сорочку. Переступивши поріг хвіртки, ми очікували побачити занедбаний двір. Натомість перед нами постала вибілена хатина та ідеально прибране подвір'я. Нові господарі виявилися неабиякими працелюбами. Цікаво, а як усередині?

Нас запросили до літньої кухні. Вона виглядала простою, але дуже затишною і по-сучасному обладнаною. Я не помилився – родина була заможна.

Поки дорослі знайомилися, віталися й гомоніли, я тихенько сидів у куточку, марно шукаючи поглядом ту саму дівчинку. Тоді до мене підійшли її батьки й, ніби прочитавши мої думки, дозволили піти до кімнати їхньої доньки, щоб подружитися. Я трохи знітився, хоча подумки стрибав від радості. Підійшов до дверей і обережно постукав. Дівчинка миттю відчинила і привітно простягла мені тонку руку.

– Привіт! Мене звуть Марія, а тебе? – прощебетала вона.

Замість того щоб потиснути їй руку, я з переляку почухав потилицю. Але вчасно схаменувся і незграбно відповів на рукостискання.

– Петрусь, – невпевнено буркнув я.

Марія весело потягнула мене до кімнати гратися.

Виявилося, що ми однолітки. У її батьків якраз почалася відпустка, і вони вирішили орендувати хатину в селі, щоб відпочити від міської метушні. Марійка була дуже щаслива, адже її тато й мама завжди дуже зайняті на роботі. Зазвичай вона проводила час або з нянею, або з репетиторами, та тепер нарешті була разом із батьками.

Поки Марійка розповідала про своє життя, я крадькома її розглядав. Вона була неймовірною. Золотаві пасма спадали на обличчя легкими кучерями, а біла сукня з дрібними квітами майоріла від найменшого подиху вітерцю. Вона була доброю, милою і дуже щирою. Але Марічка зовсім не скидалася на вередливу принцесу. У ній відчувався характер – сильний і трохи впертий. Ми сіли грати в настільну гру, яку подарувала мені тітка, і дівчинка миттю зрозуміла правила. Зачарований нею, я раз у раз програвав, але анітрохи не засмучувався. Навпаки, мені це навіть подобалося!

Ми так добре порозумілися, що час пролетів непомітно. Гості вже почали розходитися, і мені довелося вертатися додому. Тієї ночі я довго не міг заснути, згадуючи кожну хвилину нашої зустрічі і хвилюючись, чи не занадто я на неї витріщався і чи не бовкнув якоїсь дурниці. Але на душі було напрочуд тепло.

***

Наступними днями я зрозумів, що Марічка подобається мені все більше. Навіть не знаю, чому я закохався саме зараз, чому саме в селі і чому ці почуття такі дивні. Мені хотілося обійняти весь світ! Моя розповідь не буде схожа на гостросюжетний серіал чи сльозливий роман. Це буде радше інструкція про те, як не провалити перше побачення (якщо нашу зустріч можна так назвати) і як не треба робити, якщо не хочете виглядати телепнем.

Я вирішив, що ховати почуття немає сенсу – треба діяти. Потрібно було бодай ще раз із нею зустрітися. З того вечора в гостях ми більше не бачилися, хоча могли б, якби я постійно не ховався! Мені чомусь було страшно потрапляти їй на очі.

Спочатку я спробував пошепки запитати поради в діда, як правильно запросити дівчинку на прогулянку. Але дідусь, замість того щоб зберегти таємницю, на всю хату радісно загорлав, що його онук знайшов собі «подружку»! На його крики миттю прибігла бабуся і почала влаштовувати мені справжній допит. Я намагався відмовчуватися, але вона, здається, і так усе розуміла.