Горщик з клопотами. Коли дещо пішло не так

– Будьте обережними! – найнудніші слова з усіх які чуєш, коли приводиш друга у гості.

Коли липень, то спекотно навіть у тіні. Я покликав Сашка до себе в гості, аби разом чим-небудь зайнятися. Вдома прохолодніше. Ми грали в настільні ігри, доки нам це не набридло. Тоді вирішили зіграти в квача. Як от:

– Не бігайте по дому! – почули від моїх батьків, і припинили. Сашко запропонував зіграти в піжмурки й почав рахувати. Здавалося, в домі було майже ніде сховатися, але я все-таки знайшов хороше місце – у маминій шафі. Сашко викрикнув «десять!» – і я затамував подих, гадаючи, як довго він мене шукатиме. Виявилося, недовго, проте він мене так і не знайшов. Знайшла мати. Вона злякалася, і ми з Сашком почули наступне:

– Хіба можна лякати батьків? Геть сорому нема! Займіться чимось іншим!

Ми пішли грати у гру під назвою «Лава». Ми скакали на ліжках, меблях, диванах, весь час кричачи: «Підлога – це лава!» – й намагалися на неї не наступати. Звичайно, в таку гру цікавіше грати в більшій компанії, зате вдома є де полазити. Щойно ми із Сашком попадали зо сміху на підлогу, ми почули наступне:

– Не скачіть по квартирі, ще зламаєте щось!

Тепер ми просто сиділи та гралися у смартфонах, як знов:

– Досить залипати у гаджетах!

– Ну все, більше нема ніяких занять, – повідомив я Сашкові. Загалом, батьки багато чого нам дозволяли, та сьогодні, здавалося, не можна було навіть кліпати.

– Може, зіграємо у футбол? – спитав Сашко, і ми вирішили спробувати.

Ми грали у вітальні, де нікого не було. Забивали один одному стільки голів, що навіть перестали їх рахувати. Було весело, аж поки нам не сказали, що вдома також не можна грати й у м'яч. Мені стало так прикро, що зі злості я сильно копнув м'яч ногою. Той відскочив від стіни та потрапив прямісінько на підвіконня, де стояв улюблений мамин горщик із фіалками. Почувсь гуркіт. Горщик розбитий.

– Що я наробив! – вирвалося в мене з вуст, і я одразу ж взявся за голову, – Це ж батьки побачать!

– Не кричи! А то дійсно побачать.

– Так вони й побачать. Прощавай, моя ігрова приставко, на місяць! – я кляв свій м'яч, як от, Сашко дещо вигадав:

– Прибери швидко горщик з підлоги, а потім відпросися на вулицю й купи нові фіалки, – запропонував він.

– Сашко, я завжди знав, що ти голова! – сказав я другові, і він пішов.

Я швидко прибрав усю розсипану землю з підлоги та викинув осколки горщика.

– Петрусю, а куди ти зібрався? Ти ж спечешся на тому сонці! – зупинила мене мати на порозі. Я вирішив сильно не брехати.

– Іду до магазину по морозиво, – сказав я.

– Чудово, тоді купи ще продуктів на обід, – наказала матір й дала мені немалий список усього, що потрібно було придбати.

– Але... Взагалі-то…

– Взагалі-то, ти також маєш допомагати родині. І не забудь купити цуцикові корм.

Щоб той м'яч луснув. Мати поклала мені необхідну суму грошей у торбинку, і я пішов.

***

На вулиці був справжній розпал літа, а от у магазині було добре. Я розгорнув список покупок. Чесно кажучи, у поході до магазину немає нічого цікавого, головне дивитися на знижки та акції. І складного нема нічого теж, якщо тебе раптом не покличе до себе якась бабуся…

«Онуче, допоможи старенькій», – це означає, що ви застрягли надовго. Вас можуть почати питати про те, що краще вибрати, що дешевше, чи не дістанете ви старій продукт з верхньої полички та інше. Нема нічого поганого у такій допомозі, та іноді вона може бути складною.

– Хлопчику, як гадаєш, цей кавун смачний? – почув я позаду себе й відповів:

– Можливо.

– А краще взяти малий чи великий кавунець? – питала далі бабця.

– Не знаю, краще великий, якщо маєте велику родину, – сказав я й хотів було піти, але бабуся продовжила:

– А не допоможеш покласти його у кошик?

Я ледве підняв той десятикілограмовий кавун. Здається, для такої справи існують продавці магазину. Я наче магніт притягую до себе усіх стареньких з міста. Та це непогано, адже вони так щиро дякують.

Допомігши, я пішов далі по своїх справах. Чи часто ви замислюєтеся над питанням про те, який вибрати аромат прального порошку? Як ви хочете, щоб пахнув ваш одяг: персиками чи абрикосами? Яка різниця? Чому у багатьох магазинах продають прострочені продукти з меншою знижкою ніж ті продукти, у яких пошкоджена упаковка? І ще, найважче для мене питання: як вибрати звичайну ковбасу, коли бачиш десятки її видів?

На таких питаннях я застрягав найдовше. Тоді наставали випадки навпаки, коли вже я просив допомоги у бабць, а вони чомусь одразу казали, що погано мене чують.

Нарешті я закінчую з покупками і йду до каси. Стою у черзі, розглядаю покупців переді мною. Я вже навчився лише за виглядом людини здогадатися, що вона купує. Звичайні люди беруть прості продукти, аж нудно їх роздивлятися. Заклопотані матусі багато купують речей для своїх дітлахів й часто сходять з каси до продуктових полиць, бо в останній момент згадують, що щось забули. Старенькі купують небагато й загалом найдешевше. Бува, візьмуть щось смачненьке онукам, а, бува, купляють цигарки, через які швидше старіють.