Горщик з клопотами. Коли легше було б просто слухатися

– Будьте обережніші, – найнудніші слова з усіх які чуєш, приводячи у гості друга.

Коли серпень, то спекотно навіть у тіні. Я покликав Сашка до себе у гості аби разом чим-небудь зайнятися. Вдома прохолодніше. Ми грали у настільні ігри допоки нам це надоїло. Тоді вирішили зіграти у квача. Як от:

– Не бігайте по дому! – почули від моїх батьків, і ми припинили. Сашко запропонував зіграти у піжмурки і почав рахувати. Здавалося, в домі було майже ніде мені сховатися, але я все-таки знайшов хороше місце – у маминій шафі. Сашко викрикнув «десять!» – і я затамував подих, гадаючи, як довго він мене шукатиме. Виявилося, не довго, проте він мене не знайшов. Знайшла мати. Вона злякалася, і ми з Сашком почули наступне:

– Хіба можна лякати батьків? Геть сорому нема! Займіться чимось іншим.

І ми пішли грати у гру під назвою «Лава». Ми скакали на ліжках, меблі, диванах весь час кричачи: «Підлога – це лава!» й намагалися на неї не наступати. Звичайно, в таку гру цікавіше грати у більшій компанії, зате вдома є де полазити. Щойно ми із Сашком погепалися зі сміхом на підлогу, ми почули наступне:

– Не скачіть по квартирі, ще зламаєте щось!

Тепер ми просто сиділи та гралися у смартфонах, як знов:

– Досить заліпати у гаджети! – наазав батько і пішов лагодити мамину шафу.

– Ну все, більше нема ніяких занять, – повідомив я Сашкові. Загалом, батьки багато чого нам дозволяли, та сьогодні, здавалося, не можна було навіть кліпати.

– Може, зіграєм у футбол? – спитав Сашко, і ми вирішили спробувати.

Ми грали у вітальні, де нікого не було. Забивали один одному багато голів, потім навіть перестали їх рахувати. Було весело, аж поки, нам не сказали, що вдома також не можна грати й у м’яча. Мені стало так прикро, що я зі злості сильно пнув м’яча ногою. Той відскочив від стіни та потрапив прямісінько на підвіконня, де стояв улюблений мамин горщик із фіалками. Почувся грохот. Горщик розбит.

– Що я наробив! – вискочило у мене з вуст і я одразу ж взявся за голову, – Це ж батьки побачать!

– Не кричи, а то дійсно побачать.

– Так вони й побачать. Прощавай моя ігрова приставка на місяць! – я було вже прокляв свого м’яча, як от, Сашко дещо вигадав:

– А ти прибери швидко горщика з підлоги, а потім попросися піти на вулицю і купи нові фіалки, – запропонував він.

– Сашко, я завжди знав, що ти голова! – сказав я другові, і він пішов.

Я швидко прибрав усю розсипану землю з підлоги та викинув осколки горщика.

– Петрусю, а куди ти зібрався? Ти ж спечешся на тому сонці! – зупинила мене мати на  порозі. Я вирішив сильно не брехати.

– Іду до магазину по морозиво, – сказав я.

– Тоді чудово, купиш ще продуктів на обід, – сказала матір і дала мені немалий список усього, що потрібно було придбати.

– Але.. Взагалі-то…

– Взагалі-то, ти також маєш допомагати родині. І не забудь купити цуцикові новий корм.

Що б той м’яч луснув. Тепер мені потрібно буде купити не лише фіалки. Мати поклала мені необхідну суму грошей в авоську і я пішов.

На вулиці був справжній розпал літа, а от у магазині було добре. Я розгорнув список покупок. Чесно кажучи, у поході до магазину нема нічого цікавого, головне дивитися на акції. І складного нема нічого теж, якщо тебе раптом не покличе до себе якась бабуся…

«Хлопчику, допоможи старій бабці» – це означає, що ви застрягли надовго. Вас можуть почати питати про те, що краще вибрати, що дешевше, чи не дістанете ви старій продукт з верхньої полички та інше. Нема нічого поганого у такій допомозі, але вона може бути складною.

– Онуче, як гадаєш, кавун смачний? – почув я зараз позаду себе і відповів:

– Можливо.

– А краще взяти малий чи великий кавунець? – питала далі бабця.

– Не знаю, краще великий, якщо маєте велику родину, – сказав я і хотів було піти, але бабуся продовжила:

– А не допоможеш покласти його у кошик?

Я ледве підняв той десятикілограмовий кавун. Здається, для такої справи існують продавці магазину. Я наче магніт завжди притягую до себе усіх бабць з міста, що вони весь час просять мене про допомогу. Та це непогано, адже потім я отримую від них декілька цукерок.

Допомігши, я пішов по своїх справах. Чи часто ви вдаєтесь питанням про те, який вибрати аромат прального порошку? Як ви хочете, щоб пахнув ваш одяг: персиками чи абрикосами? Яка різниця? Чому у багатьох магазинах продають прострочені продукти з меншою знижкою ніж ті продукти, у яких пошкоджена упаковка? І ще, найважче для мене питання: як вибрати звичайну ковбасу, коли бачиш її десятки видів?

На таких питаннях я застрягав найдовше. Тоді наставали випадки навпаки, коли я просив допомоги у бабць, а вони чогось одразу казали, що погано мене чують.

Нарешті я закінчую з покупками і йду до каси. Стою у черзі та розглядаю покупців переді мною. Я вже навчився по одному лишень виду людини здогадатися, що вона купує. Звичайні люди беруть прості продукти, аж нудно їх роздивлятися. Заклопотані матусі багато купують речей для своїх дітлахів і часто сходять з каси назад до продуктових полиц, адже в останній момент згадують, що щось забули. Старенькі купують небагато і загалом найдешевше. Бува, візьмуть щось смачненьке онукам, а, бува, купляють цигарки, завдяки чому раніше старішають.