Трохи про мене. Пролог

Присвячується усім, хто писав у школі твір на тему: "Як я провів літо".

Бувши підлітком, я обожнювала читати про пригоди та витівки, до прикладу, "Тореадори з Васюківки". Ось і самій захотілося написати щось у дусі пригод та витівок. Обкладинку малювала власноруч.

Коли мене просять розповісти про себе, коротко я ніколи не відповідаю. Я одразу починаю розповідати від самого початку, як вродився на світ і до того, як змушений зараз сидіти за партою у четвертому класі. Може, я й розповів би коротко, та хіба можна, коли маєш таке насичене життя? Живу на цій землі лише дев’ять років, та вже багато чого знаю та вмію. Я з легкістю можу назвати вам п’ятдесят два синоніми до слова «дурень», знаю, як уникнути непереливки десятками різними способами та маю знання експерта серед однокласників по тому, як отримати багато кишенькових грошей. Про мене знає уся школа та вулиця, на якій я живу, але я не можу назвати себе популярним. Розкажу-но я вам про себе детальніше.

Мене звати Петром, але усі кличуть Петрусем, ну, а дехто халепою. Я ж бо насправді слухняний хлопчина, просто, бува, утну щось дурне, та повірте, то все ненароком.

У мене є батьки, а братів чи сестер я не маю. Мій тато – крутий. Ми любимо разом грати у настільні ігри, дивитися футбол та вихідними займатися спортом. Батько працює страхувальником авто. Не питайте мене, що то за робота. Він просто годинами підписує якісь папери та розмовляє з клієнтами. А клієнти, (як він то жалівся моїй мамі) не завжди бувають привітними. Та робота є робота. Як на мене, було б краще, аби мій тато майстрував чи продавав машини, ніж страхував. То набагато цікавіше.

Моя мати також заробляє. Вона працює у дитячому садочку. Це трохи далі, ніж ми живемо, тож вранці вона завжди встає раніше за всіх. Навіть не знаю, як мати встигає зібратися та пригодувати нам із татом сніданок, а ввечері ще встигнути переробити хатні справи. Вона дуже турботлива, за це ми її й любимо.

Ми живемо у малоповерховому будинку, тож сходів у нас небагато, можна весь час бігати з дому на двір й навпаки. В нас тиха спокійна вулиця геть засаджена деревами, зокрема каштанами із великими кронами, під якими добре ховатися від спеки та дощу. Є невеличкі сади із квітами, сквери, декілька магазинів та улюблений татів прилавок із газетами біля однієї з автобусних зупинок. Також поруч в нас є невеличка школа.

Моя улюблена школа! Це те місце, про яке я можу годинами розповідати. В нас дружній клас (якщо тільки ніхто нікого не зачепить, а тоді – ховайся!) і хороша вчителька Галина Петрівна. Серед однокласників в мене є один друг – Сашко. Він найкращий приятель! Щоправда, вчиться у класі гірше за всіх, та хіба це якось впливає на дружбу? Сашко добрий та щирий, він ніколи не кине у біді. У нас із ним є спільне улюблене місце у шкільному подвір’ї – невисокий товстий дуб, на який ми часто залізаємо.

Будніми я вчуся та виконую домашні завдання, а вихідними гуляю із друзями. Здавалося б, звичайне життя як для міського хлопця, та кожен мій день чогось йде не так, як я бажаю. Особливо влітку на канікулах. Звідси й починаються мої пригоди.