Трохи про мене. Пролог

Якщо мене попросять розповісти про себе, я коротко ніколи не розповім. Я одразу почну розповідати від самого початку, як вродився на світ і до того, як змушений зараз сидіти за партою у четвертому класі. Може, я й розповів би коротко, та хіба можна, коли маєш таке насичене життя? Живу на цій землі лише дев’ять років, та вже багато чого знаю та вмію. Я з легкістю можу назвати вам п’ятдесят два синоніми до слова «дурень»; знаю, як уникнути непереливки десятками різними способами та маю знання експерта серед однокласників по тому, як отримати багато кишенькових грошей. Про мене знає уся школа та вулиця, на якій я живу, але я не можу назвати себе популярним. Розкажу-но я вам про себе детальніше.

Мене звати Петром, але усі кличуть Петрусем, ну, а дехто халепою. Я ж бо насправді слухняний хлопчина, просто, бува, утну щось дурне або накою лиха, та повірте, то все ненароком.

У мене є батьки, а братів чи сестер я не маю. Мій тато – крутий. Ми любимо разом грати у настільні ігри, дивитися футбол та вихідними займатися спортом. Батько працює страхувальником авто. Не питайте мене, що то за робота. Він просто годинами підписує якісь папери та розмовляє з клієнтами. А клієнти, (як він то жалівся моїй мамі) не завжди бувають привітними. Та робота є робота. Як на мене, краще було, аби мій тато майстрував чи продавав машини, ніж страхував. То набагато цікавіше.

Моя мати також заробляє. Вона працює у дитячому садочку. Це трохи далі, ніж ми живемо, тож вранці вона завжди встає раніше за всіх. Навіть не знаю, як мати встигає зібратися та пригодувати нам із татом сніданок, а ввечері ще встигнути переробити хатні справи? Вона дуже турботлива, за це ми її й любимо.

Ми живемо у малоповерховому будинку, тож сходів у нас небагато, можна весь час бігати з дому на вулицю й навпаки. В нас тиха спокійна вулиця геть засаджена деревами, зокрема каштанами із великими кронами, під якими добре ховатися від спеки та дощу. Є невеличкі сади із квітами, сквери, декілька магазинів та улюблений татів прилавок із газетами біля однієї з автобусних зупинок. Також поруч в нас є невеличка школа.

Моя улюблена школа! Це те місце, про яке я можу годинами розповідати. В нас дружній клас (якщо тільки ніхто нікого не зачепить, а тоді – ховайся!) і хороша вчителька Галина Петрівна. Серед однокласників в мене є один друг – Сашко. Він найкращий з усіх приятелів! Щоправда, вчиться у класі гірше за всіх, та хіба це якось впливає на дружбу? Сашко добрий та щирий, ніколи не кине у біді. У нас із ним є спільне улюблене місце у шкільному подвір’ї – невисокий товстий дуб, на який ми часто залізаємо.

Будніми я вчуся та виконую домашні завдання, а вихідними гуляю із друзями. Здавалося б, звичайне життя як для міського хлопця, та кожен мій день чогось йде не так, як я бажаю. Звідси й починаються мої пригоди.