Трохи про мене. Пролог

Присвячую усім, хто писав у школі твір на тему «Як я провів літо».

Коли мене просять розповісти про себе, я, зазвичай, коротко не відповідаю. Я починаю описувати все з самого початку: як з'явився на світ і до того, як змушений зараз сидіти за партою у четвертому класі. Може, я й розповів би коротко, та хіба можна, коли маєш таке насичене життя? Мені лише дев’ять років, та вже багато чого знаю та вмію. Я з легкістю можу назвати вам п’ятдесят два варіанти слова «дурень», знаю, як уникнути непереливки десятками різними способами та маю звання експерта серед однокласників по тому, як непомітно списати на контрольній. Про мене знає уся школа та вулиця, на якій я живу, проте я не можу назвати себе популярним. Тож розкажу я і вам про себе.

Мене звати Петром, але всі кличуть Петрусем, ну а дехто – халепою. Я ж бо насправді чемний хлопчина, просто, бува, утну щось дурне. Як тоді, наприклад, коли розбудив однокласника на уроці та сказав, що вчителька начебто «попросила його витерти дошку». Бачили б ви очі тієї вчительки, коли він все стер, адже вона щойно дописала тему!

У мене хороші батьки, а от братів чи сестер я не маю. Мій тато – крутий. Ми любимо разом грати в настільні ігри, дивитися футбол і вихідними займатися спортом. Батько працює автострахувальником. Не питайте мене, що то за робота. Він просто підписує якісь папери та розмовляє з клієнтами. Як на мене, було б краще майструвати чи продавати машини, ніж страхувати. Це ж цікавіше!

Моя мама теж працює – в дитячому садочку. Це трохи далеко від нас, тож вранці вона завжди встає раніше за всіх. Навіть не знаю, як вона встигає зібратися й приготувати нам із татом сніданок, а ввечері ще переробити всі хатні справи. Вона дуже турботлива, за це ми її й любимо.

Ми живемо в малоповерховому будинку, тож сходів у нас небагато, можна весь час бігати з дому на подвір'я і навпаки. У нас тиха, спокійна вулиця, геть засаджена деревами, зокрема каштанами з розлогими кронами, під якими добре ховатися від спеки та дощу. Є невеличкі сади з квітами, сквери, декілька магазинів та улюблений татів газетний кіоск біля однієї з автобусних зупинок. Також поруч у нас є невеличка школа.

Моя улюблена школа! У нас дружній клас (якщо тільки ніхто нікого не зачепить, а тоді – ховайся хто може!) і трохи сварлива вчителька Галина Петрівна. Я сиджу за партою разом із Сашком, моїм найкращим другом. Це я його, до речі, тоді розбудив. Сашко добрий та щирий, він ніколи не кине у біді. У нас із ним є спільне улюблене місце на шкільному подвір’ї – невисокий, але кремезний дуб, на який ми часто здираємося.

Будніми я вчуся та виконую домашні завдання, а вихідними гуляю із друзями. Здавалося б, звичайне життя як для міського хлопця, та кожен мій день чогось йде не так, як я бажаю. Особливо влітку на канікулах.

Звідси й починаються мої пригоди.