Ціна вибору

Глава 12

Одного разу до мене підійшла жінка.

Вона була прозорішою за інших, ніби туман поступово поглинав її, залишаючи лише ледь помітні обриси. У її очах читалася втома людини, яка надто довго шукала вихід.

- Ти ж могла піти, - сказала вона. - Чому не пішла?

Я замислилася.

- Тому що тут надто багато тих, хто не впорається наодинці.

Жінка подивилася на мене з болем.

- А ти справляєшся?

Я не відповіла.

Тому що сама не знала відповіді.

Щоночі я поверталася до тієї самої лавки з облупленою фарбою. Сідала й уявляла, як це - знову відчувати тепло, холод, вітер на обличчі. Відчувати життя.

Іноді я згадувала мамин голос. Уже не могла розібрати слів, але пам’ятала, як спокійно мені ставало, коли вона була поруч.

Я уявляла звичайний ранок: сонячне світло за фіранками, запах чаю, шум дощу за вікном. Дрібниці, на які раніше я навіть не звертала уваги.

Тепер вони здавалися мені чимось недосяжним.

Іноді я хотіла піти звідси. Перестати шукати відповіді й просто забути про все. Але щоразу зустрічала когось, хто загубився в цьому місці й потребував допомоги.

І я залишалася.

Можливо, мені було простіше рятувати інших, ніж зізнатися собі, що я сама потребувала порятунку.

- Ти ж теж хочеш додому, - тихо промовила жінка.

Я підвела на неї очі.

Мені хотілося розповісти їй про все. Про свій дім, про пшеничне поле, про дощ, що стукав по даху. Про те, як іноді я заплющувала очі й уявляла, що все це було лише довгим кошмаром.

Але я промовчала.

- Знаєш, - сказала вона після паузи, - іноді ми залишаємося не тому, що потрібні іншим. А тому, що боїмося залишитися наодинці із собою.

Я хотіла запитати, що вона мала на увазі, але жінка вже розчинялася в тумані.

За кілька секунд я знову залишилася сама.

Я довго сиділа на лавці, згадуючи її слова. Можливо, весь цей час я допомагала іншим не лише заради них. Можливо, мені просто потрібно було вірити, що моє перебування тут мало сенс. Що я ще могла щось змінити.

Я підняла голову й подивилася в темне небо.

І знову уявила ранок.

Мамин голос.

Тепло.

Життя.

Я уявляла все, що колись втратила, і все, чого більше не могла торкнутися.

А потім, як і щоночі, робила один і той самий вибір.

Я залишалася.