Глава 4
Будинок Нєйта почав повільно зникати, наче його стирали гумкою. Стіни розчинялися в сірому мареві, а обриси вікон поступово втрачали свою форму.
- Схоже, - сказав він із гіркою усмішкою, - твій шлях іще не завершений.
- А твій? - запитала я.
Нейтан відвів погляд і зробив крок назад, поступово розчиняючись у тумані.
- Я вже зробив свій вибір.
Я хотіла зупинити його, сказати бодай щось, але слова застрягли в горлі. Я лише дивилася, як його силует стає дедалі прозорішим, аж поки нарешті не зник зовсім.
Туман зімкнувся, і я знову залишилася сама.
Але тепер порожнеча всередині мене змінилася. У ній з'явилося щось нове - біль, жаль… і бажання зрозуміти.
Я не знала, що чекає на мене попереду. Не знала, скільки ще доведеться пройти й скількох людей зустріти на цьому шляху. Але вперше за весь цей час мені захотілося знайти відповіді.
Я пішла далі.
Тому що, можливо, смерть - це не просто кінець.
Можливо, це запитання.
На яке я поки не взмозі дати відповіді.