2

      Наступним був перевертень з вовчої стаї. Там все вийшло навіть простіше, ніж з ельфом. У перевертнів же дуже розвинений нюх, а я якраз наштовхнулася на парфуми, що мені колись тітка Матильда подарувала. З ароматом солодкої полуниці та вершків. Ну подумаєш, трошки забагато на себе налила тих парфумів та хіба буває багато солодкого аромату? 

   Хлопцю стало погано ще за десять метрів від мене. Але він молодець, зібрався з духом і таки підійшов до мене.

– Що це за запах? – запитав бідолаха, намагаючись майже не дихати.

– Це мій улюблений парфюм, подобається? Я ним і на себе пшикаю і на кімнату свою. Хочеш подивитися? – запитала я, наївно кліпаючи очима. 

     Що він там хотів ми так і не почули. Цей здимів навіть не прощаючись.  Потім було ще три ельфа, яких батько навідріз відмовився годувати. Але в мене для них було в запасі інше видовище. Звичайний палець у носі, а потім в роті і красунчиків виносять без свідомості з замку. 

       Батько певно вирішив мені помститись, бо наступними запросив одразу двох демонів з нищих світів. Він що, хоче навпіл мене поділити? Чи може в них там сім'ї з трьох складаються? Цього разу вже король потирав руки, бо що ті демони не бачили? Їх такими простими викрутасами з носом не пройняти. А я і не збиралася, натомість вийшла до них у образі святої Йоганни. Світла проста сукня, на голові хустка, в руках святе письмо, в очах приреченність. І на кожне їхнє питання чи бажання поговорити зі мною, я лише тихо і беземоційно відповідала:

– Якщо на те є воля святих, я прийму свою жахливу долю. 

   Жителі нижніх світів, наскільки я чула, дуже пристрасні натури і з такою сніжинкою вони просто не знали що і робити. А я ще й сіпнулася він одного, як від прокази якоїсь, коли він мені руку при зустрічі захотів поцілувати. Другий вже і не намагався, а просто витріщав на мене свої здивовані очі. Та ці хоч чемно попрощалися і обіцяли навіть на зв'язок вийти. Ага ага, так я їм і повірила. 

   Після демонів пішли перевертні на будь який смак та парфуми тітки Матильди працювали на відмінно. Деякі, що правда, були цілими героями і навіть у замок заходили, але на довго їх не вистачало.

     Най неприємнішим для мене виявилося позбутися вампіра, бо для цього довелося випити одну гидоту на основі полину і ще якихось магічних травок, що тимчасово робили мою кров, як у хворої девяносто річної людини (не питайте де воно в мене взялося, я готувалася як на війну). Вампіри відчувають істинний запах людини і їх такими зовнішніми штучками, як парфуми, не пройняти. Головна їх слабкість це кров і от її склад і стан вони взнають просто лише дивлячись на людину.  А кров їм потрібна хороша і здорова. Тому вампір все подивлявся на мене зі співчуттям, але нам нічого не говорив, щей на прощання побажав мені міцного здоров'я. Найцікавіше мені було спостерігати за батьком. Він нічого не розумів і відверто дивувався реакції вампіра на мене. А я ж вела себе просто ідеально. І прикопатися було ні до чого. Бо нащо мені щось вдавати, якщо моя кров і так все за мене зробить?

       Був ще один змій, та варто було мені при батькові сказати, що вони далекі родичі драконів, як змія чемно виставили за двері і обіцяли обов'язково з ним зв'язатися. Ага ага, десь я вже таке чула. 

    Радості моїй не було меж. Женихи потроху закінчувалися, а ті, що ще їхали, то повертали назад, почувши від своїх земляків що там, у тому замку, на них чекає. 

    Та рано я почала радіти. Одного ранку на поріг нашого замку ступив маг. Це був маг-універсал. Герцог Мелін Забровський. Він такий єдиний в своєму роді. Дехто міг володіти декількома видами магії. Наприклад якоюсь стихійною і бойовою. Але щоб усіма відразу,  ніхто не міг, крім нього.  Йго боялись і поважали водночас, а він обрав собі життя відлюдника і після смерті першої дружини майже не покидав своїх володінь, які були розташовані на границі наших земель і земель драконів.

     Тут то і прийшов тупік моїм вигадкам. Що я тільки не робила, що не витворяла, все марно. Маг лише поблажливо посміхався на мої витівки і зовсім не збирався кудись там тікати. Та я навіть божевільну зображала, а йому хоть би що. Дійшло до того, що вони з батьком наше весілля почали обговорювати. Тоді я вирішила поговорити з магом прямо. Ми саме вийшли з ним на прогулянку нашим парком і я всадила його на першу ліпшу лавку та почала пояснувати:

– Мелін, я не можу вийти за тебе заміж і справа не в тобі. Я просто декого чекаю… батько не знає про нього, а він є і забере мене через рік.

– Ти з кимось таємно заручилася? – спокійно запитав він. Так як батьки питають своїх шкодників що вони цього разу натворили.

– Не зовсім, але я не зможу бути ні з ким іншим. Я це точно знаю. Тобі потрібні проблеми у вигляді такої божевільної як я?

– Ти цікава. Я насправді думав тільки подивитися чого це всі женихи тікають звідси стрімголов, а тепер от ти стала мені цікавою, не можу я просто так відмовитися від тебе, – промовив маг, дивлячись на мене якимось зачарованим поглядом. 

       Оце так смак у нього. Я ж відлякати його хотіла, а вийшло що навпаки увагу не потрібну привернула? І що тепер мені робити? 

– Я насправді не така зовсім, – вирішила я йому правду сказати. – Я нудна та й геть не цікава особистість. А ще я мала, от скільки тобі років?

– Тридцять п'ять, по вашим людським міркам.

– От бачиш, а мені сімнадцять всього. Та в мене ще ляльки улюблені в кімнаті стоять, куди мені заміж?