1

    Моя історія така ж нещасна, як і саме життя в королівстві мого батька. Бачите, надумалось йому мене заміж віддавати. Та ще й коли? У сімнадцять років. Мої брати он вже по двадцять нажитих мають і нічого, бігають парубками. Ніхто їх не чіпає і під вінець не тягне. А тут вперся: “ Влаштовуємо оглядини” і все. Слово короля закон і не рушима сила! Та чхала я на те його слово відколи говорити навчилася. 

     Я б може і втекла вже давно та є одна проблемка. Мені до свого вісімнадцятиріччя в цьому замку треба бути. Так я у віщому сні побачила. 

    Десь в одинадцять років наснився мені особливий сон. В ньому я стояла посеред площі перед нашим замком і у захваті спостерігала за красивим, золотим драконом, що кружляв навколо замку. А потім він підлетів до мене, а я ні трішечки не боялася. 

– У вісімнадцять я повернуся, чекай мене, – промовив дракон в моєму сні і я в той же момент прокинулася. І таке відчуття радості тоді мене охопило, що я точно знала ще з дитинства – ніхто мені, крім дракона мого золотого, не потрібен. 

   Та батьку про той сон я навіть і не заікалася. Він у нас жах як драконів не любить. От прямо викручує його, тільки від згадки про цю расу. Я вже собі думала, може мама наша з драконом якимось, повз пролітаючим, втекла та того в нього ця страшна не любов розвилася. 

       Я маму і не пам'ятаю. Вона покинула нас, коли мені три роки було. Яка була причина того її вчинку досих пір ніхто так і не знає. Розмови про маму в нас під таким самим табу, як і про драконів. 

  Зате інші раси наш король вельми поважає. Та так, що навіть готовий віддати їм за дружину свою єдину доньку – чарівну принцесу Іллізію, септо мене. І як я не вмовляла, як не плакала, він все одно вчинив по своєму. Розіслав по всіх землях нашого багато расового світу звістку про оглядини для принцеси Іллізії. Люди, а особливо якщо це люди благородної крові, були у великій пошані в інших рас. Там все насправді на дітях зав'язано. Від жінки людської раси завжди виходило здорове і міцне потомство. Метиси, що правда, але здорова дитина з двома іпостасіями все ж краще ніж ніяка. Тому наше людське королівство було наділено особливою шаною і привілегіями від сусідів. 

     Тож тепер для вас не буде дивним той факт, що на оглядинах цих клятих в більшій мірі були хто завгодно тільки не звичайні люди ( куди ж бідним хлопцям з вищими істотами змагатись). Ну і звичайно драконів теж не пустили на це дійство. Та мені все одно було. Я знала, що мій сон віщий і що мій дракон прилетить за мною через рік. Тому все, що мені треба було зробити це спровадити всіх претендентів гуляти лісом і шукати інший інкубатор для його дітей.

      Першим був ельф. Сидів, ворушив своїми довжелезними вухами і ціну собі не міг скласти. Ніби це не він до мене прийшов, а я була п`ятсот восьмою у списку його претенденток.  Та такий вже він був красивий, такий вже бездоганний, просто цукерочка у сахарному сиропі.

     А що потрібно цукерці? Вірно, така ж сама солоденька і бездоганна цукерка. Тож все, що мені знадобилося зробити щоб попрощатися з претендентом це  їсти руками.  Просто їсти руками не використовуючи ніяких приборів. Ця ідея прийшла до мене зовсім випадково, коли я спостерігала за тим, як меланхолійно нарізає ельф м'ясо на дрібненькі шматочки і акуратно кладе їх до рота, а потім ще й довго і нудно пережовує кожен той малесенький шматочок. Я трохи покліпала очима, дивлячись на цю картину і схватила своє м'ясо руками та як гризнула, що аж сік з нього потік, а потім знову і знову, допоки від того м'яса нічого не залишилося. 

    В ельфа здається тим часом застряг міліметровий, сто разів пережований, шматочок у горлі. І на фіналочку я ще й пальці облизала, кожен по черзі, нікого увагою не оминула.  

– Вельмишановний король і принцеса Іллізія. Дякую вам за гостинність та я раптом згадав, що маю невідкладні справи і мені треба вирушати прямо зараз, – ледве промовив солодка цукерочка, а його бліда шкіра починала потроху зеленіти від побаченого. Ще трохи і в нього трапиться якийсь ельфійський напад, чесне слово.

– Ой як шкодааа. А нам же зараз десерт принесуть, мммм, з кремом, – промовила лагідно я і пальчиками поворушила, натякаючи як саме я буду їсти той крем.

   Ельф бідолашка таки позеленів, аж до самих своїх великих вух і втік, навіть не дочекавшись, поки король щось йому відповість.

   А король тим часом теж міняв колір обличчя, тільки на червоний.

– Вирішила погратися зі мною? Ну ну, там ще багато претендентів є, на всіх твоєї  фантазії точно не вистачить. Хтось таки та поборить твій норов.  

– Батьку, я мільйон разів казала тобі, дай мені всього лише рік, а потім я і сама заміж піду. Нащо ця спішка? – знову  спробувала я домовитись мирно.

– А я тобі мільйон разів говорив, що не буду обговорювати з тобою свої рішення. Ти вийдеш заміж до вісімнадцяти і крапка.

– От і побачимо, – вперто заявила я складаючи руки на грудях.

– От і побачимо, – впевнено відповів він мені і пішов гедь.

      А я тим часом радісно потирала руки за його спиною. Все таки одним претендентом менше і це вже добре. Початок покладено. Отже якщо я не можу нікому відмовити, то тоді змушу їх відмовлятись від мене. Все тільки починається батьку. Я маю ціль дочекатися свого дракона і дочекаюсь, чого б мені це не коштувало.