Частина 3. Суржик. Що це таке?

Моє літературознавство. Есе.

Суржик – слово не літературне саме собою. Однак у цьому есе я спробую розглянути це поняття за допомогою суто літературних правил та прийомів. Спочатку, звичайно, звернемося до всезнаючої Вікіпедії. Там знаходимо таке.

Су́ржик (у питомому значенні – «суміш різних зерен з житом») – елементи двох або кількох мов, об'єднані штучно, без дотримання норм літературної мови. Первісно термін «суржик» (без додаткових визначень) вживався переважно щодо українсько-російського суржику.

Ідіо́м (від грецького особливість, своєрідність) – загальний термін, запроваджений у лінгвістиці ХХ століття для позначення різних форм існування мов: мови, діалекту, говірки, варіантів літературної мови тощо. Використовується для підкреслювання спільних властивостей таких мовних утворень, або у випадках, коли їхня кваліфікація як окремої мови, діалекту, говірки тощо є проблематичною або дискусійною.

На цих двох пунктах закінчу реферативну частину. Природно, я візьму за основу інформацію щодо визначення поняття Суржик з Вікіпедії. Але не буду її тут повторювати, а доповню своїми міркуваннями та спостереженнями. Їх у практичному спілкуванні достатньо, тільки встигай слухати та аналізувати.

Центральною фразою у статті Вікіпедії «Суржик» мені здалася ось ця: «Не існує єдиної думки щодо природи суржику». За неї і зачеплюсь. Бо якщо єдиної думки немає, значить, і я можу додати свою, можу «вставити свої п'ять копійок». Чим зараз і займусь.

Спочатку не погоджуся з Вікіпедією в тому, що слово Суржик походить від назви хліба. До чого тут взагалі хліб? Слово Суржик – це зменшувальне від терміна Сурогат. Хіба це не очевидно?

Сурогат – Замінник натурального продукту, який має лише деякі його властивості. Це визначення вже з Академічного тлумачного словника.

Синоніми до цього слова – приставки псевдо-, ерзац-, квазі-, недо-, напів-. Усіми цими термінами позначається щось неповноцінне і навіть підроблене стосовно якогось основного продукту. Отже, Суржик – це сурогат мови, його неповноцінна чи частково спотворена форма, підробка у певному сенсі.

Такі взаємини понять Суржик та Мова. Мова – велика, чиста, основна. Це лінгвістична форма, що має свою історію, вік, правопис, значну територію розповсюдження. А Суржик – її неповноцінна форма, яка не має права називатися Мовою, але існуюча на практиці через невибагливість її споживачів та інших практичних причин. Це недомова, псевдомова, ерзац-мова… Спорідненими поняттями до цих термінів є Піджин, Сленг, Жаргон. Це все недомови. Це визначення грубувате, зате зрозуміле і однозначне.

Очевидно, що варто провести ясну рису відмінності для розуміння різниці між цими недомовами та поняттям Діалект. Я тут висловлю свою думку так. Діалект – це мала або молодша Мова, але все ж таки Мова. Молодшою її робить невеликий регіон споживання чи мала кількість споживачів, але не її якість та чистота. А недомови характеризуються саме своєю низькою якістю з причини відсутності стабільних правил.

Спробую розібратися докладніше у походженні цієї мовної форми. Як тут працюють лінгвістичні механізми? За якими ознаками Суржик «не дотягує» до високого звання Мова? За стійкістю у часі, кількістю споживачів чи широтою лексики? Суржик – це все ж таки суміш чи викривлення? Якщо викривлення, то за якими параметрами та ознаками – часи, відмінювання, відмінки, нові словоутворення? Якщо суміш, то яких мов сюди намішали у випадку Полтавського варіанта – російську з українською, чи ще додано неабияку порцію польської та єврейської?

Чому говорю насамперед про Полтавський варіант? Тому що я тут живу… Ну, і тому, що у Вікіпедії Полтавщина позначена як найсхильніший до вживання суржику регіон України. Тут це явище зустрічається статистично найчастіше згідно з опитуваннями.

То де ж пролягає ця сама межа між Суржиком та Діалектом? Вона пролягає там, де і знаходиться межа між правильним та неправильним. Суржик – це неправильно, це помилки. Це поодинокі помилки, що не завжди повторюються, не всіма жителями регіону повторювані або не так повторювані слова – несистемні, випадкові та індивідуальні. Суміш мов, словесний «вінегрет» – це помилка, яка не прикрашає спілкування.

А Мова чи Діалект – це явища системні, стійкі лексичні форми. Це слова вживані (повторювані) багатьма людьми, багаторазово і постійно. Як тільки Суржик стабілізується у часі та на певній території, він стає Мовою чи Діалектом. Як тільки слова Суржика, помилкові з погляду класичної мови входять у постійне вживання багатьма людьми, вони стають лексиконом. Таким чином, мовну легітимність словесним помилкам надає стабільність їх вживання та кількість споживачів.

Закінчити хочу свідомо спірним зверненням: «О, Суржику, ваша величносте. Ти є помилкою, знаю, але ж де можна від тебе подітися? Бо тебе так багато у житті…»