Живописні аналогії для літератури

Про суто літературні властивості читання сказано вже достатньо. А тепер спробую описати читацькі враження з іншого погляду. Спробую загальне враження читачів розглянути «мальовничо та поетично», не забувши при цьому розкласти його на складові елементи. Для цього пропоную сходити зі мною на вернісаж… Прошу!

Проведу аналогію між читанням художньої літератури та розглядом живописного полотна. Думаю, такий підхід можливий і дає потрібну наочність. Задамося для початку таким питанням – яке полотно ми вважаємо якісним… чи навіть чудовим шедевром? Підійдемо на виставці до картини – тієї, яка привернула увагу – і спокійно роздивимося її. У цьому випадку не розбиратимемо ім'я автора, не обговорюємо стиль, жанр і сюжет – не про них зараз мова.

Проаналізуємо остаточне враження та виділимо три властивості, три частини цього враження. Перша його частина – враження має бути сильним, певним та відчутним. Якщо картина залишила нас байдужими чи зацікавила лише трохи – це не наше полотно. Звернемо увагу на інше.

Друга його частина – у глядача виникає бажання розглядати полотно довго та із задоволенням, із приємним аналізом складових елементів (окремі листики на деревах, пелюстки у букеті, складки в одязі, лінії тіла, кольорові нюанси), довго стояти перед картиною та повертатися до неї ще. Важливо, що задоволення при цьому складає сам процес розглядання картини – всієї разом і деталей зображення окремо. Часто буває цікаво розглядати просто окремі мазки. Картина «приковує» погляд.

Третя частина враження – ефект «після смаку», який виникає після відходу з виставки, коли картину вже не видно. Глядач продовжує про неї думати, перебирати у пам'яті її деталі, згадувати про неї, аналізувати свої відчуття та знову переживати їх. Картина «не відпускає». Ці три частини дають у результаті загальне враження, яке можна якісно оцінити, використовувати для порівняння з іншими творами.

Перенесемо такий підхід на сприйняття художнього літературного тексту. Задамося тим самим питанням – який текст ми вважаємо якісним… чи навіть прекрасним шедевром? Візьмемо книгу «з полиці» – ту, що привернула увагу – і спокійно прочитаємо її, «від палітурки до палітурки»,від обкладинки до друкарських даних. Якщо ж не виходить «від палітурки до палітурки», не цікаво, «не чіпляє» – книга не наша, сміливо ставимо її назад на полицю. Вона не погана! Але не наша. «Наш» текст змусить себе читати без жодних умов та застережень. «Наш» текст ми читатимемо навіть у незручній позі, у штовханині транспорту, на лекції крадькома від викладача, з остиглим чаєм, уночі допізна…

Знову ж таки не розбиратимемо ім'я автора, не обговорюємо стиль, жанр і сюжет – знову не про них мова. А поговоримо про ті самі три складові остаточного враження. І побачимо, що для літературного тексту аналогічно важлива сила враження. Не вразило – назад на полицю, дозріватимемо, будемо рости, в майбутньому повернемося… можливо.

Важливе задоволення від самого процесу читання, всього твору в цілому. І з виділенням його окремих деталей – від смакування фразеології, від відчуття яскравості образів та складної гри епізодів, від точності виразів та словосполучень. Важливе співпереживання героям, суперечка з їхніми опонентами, небайдужість.

Хороший текст приємно читати та перечитувати, знаходячи нові й нові нюанси сюжету, характерів, діалогів та описів. «Після смак» при читанні літератури природним чином доповнює загальне враження, герої повертаються до читача в думках, залишаються в пам'яті, продовжують «працювати на віддаленні».

А якщо висловлювання з літературного тексту читачі «розбирають на цитати» – це ознака найточнішого потрапляння в «десятку» якості. Вдалі цитати з текстів часто стають «крилатими» фразами та живуть довше за своїх персонажів та авторів.

Яка розповідь найцікавіша? Написана мазками чи літерами? Не ризикну визначити відмінності.