Поезія

Чи так само читаємо поезію? Думаю, що ні. Під час читання віршів я бачу вже зовсім інші пріоритети. Коротко кажучи, вони такі – ритміка, рима, емоціональність, образність та граматика – знову ж таки за порядком важливості. Зовсім інший список, складений відповідно моїх особистих вражень.

Чи важлива в поезії оповідальність? Мені здається, що не надто. Декілька строф вірша бачаться читачем одночасно, без акцентування на їх послідовності. Суб'єктивно, але я так гадаю. Чи важлива захопливість? Теж не надто, адже вірші зазвичай не довгі, сприймаються «вліт», одразу й цілком. А ось без ритміки та рими вірші вже зовсім не ті…

Ритміка

Ритміка – підпорядкування певній формі послідовності наголошених і ненаголошених складів. Ямб, хорей… Читач сприймає вірш з задоволенням або без, через внутрішнє відчуття ритму поезії, без усіляких підрахунків складів. Читач нічого не має рахувати, а лише відчувати задоволення від співучості вірша.

А чи потрібно автору рахувати склади для досягнення правильного ритмічного ефекту? Потрібно, якщо не виходить скласти їх просто за відчуттям. Але не обов'язково. Текст повинен співатися, порушення ритміки зазвичай чути просто при декламації чи співанні. При втраті співучості вже варто шукати помилки через арифметичний підрахунок. Так точніше. Я сам так часто роблю, не соромлюся зізнатися.

Чому ставлю ритміку на перше місце у віршуванні? Тому що ритмічні помилки, збої найбільше псують красу вірша. Таке доводилося зустрічати найчастіше.

Рима

Рима – співзвучне закінчення рядків. Рима – найскладніша компонента віршування. Якщо при утрудненні з ритмікою, автор може нескладним способом перерахувати склади в рядку, позначаючи наголошені та ненаголошені – і такий підхід часто допомагає – то підібрати гарну риму набагато складніше. Заради вдалої рими автор часто змінює значні частки тексту, підганяє під неї цілі рядки.

Невдала рима часто видає недосвідченого поета. Вона може бути банальною – тобто слухач заздалегідь може передбачити очікувані поєднання типу «вночі-свічі», які вже певним чином набридли. Рима може бути дієслівною – це різновид простої рими, яка, загалом допустима, але небажана. Рима може складатися зі слів одного кореня – помилка віршування, яка часто зустрічається. «Іти-прийти», «пішов-прийшов» – таке поєднання найгірше, «втікаю» від нього відразу.

Яка рима на мою думку найкраща та найкрасивіша? Це поєднання подібних за звучанням кількох складів (для випадку глибокої рими) різних частин мови (прислівника з дієсловом, іменника з прикметником і т.д.) Впевнений, що римовані поєднання не однойменних частин мови дуже прикрашають віршування, показують майстерність автора. Вони дають справжнє задоволення при читанні вірша.

Для того, щоб досягти якості рими, потрібно з високою мірою досконалості володіти мовою – лексикою та етимологією. При цьому не полінуватися перебрати найбільшу кількість різноманітних варіантів римованих поєднань для отримання найцікавіших і найвиразніших варіантів.

Емоціональність

Емоціональність – поетичний аналог захопливості для прози, бо вона також спирається на відчуття. Експресія – сильне почуття, яке відчувається у вірші, дуже важливе. Саме заради передачі сильних відчуттів вірш і пишеться з самого спочатку. Урочистість, пафос, меланхолія, смуток, ніжність, розгубленість, енергійність, цілеспрямованість, відвертість…

Вони можуть бути різними за характером та настроєм, але обов'язково яскраво забарвленими. Передача настрою – мета поезії, а ритміка, рима та образи – інструменти досягнення цієї мети. Вірш – це не інформація про подію, а інформація про відчуття під час переживання цих подій.

Тут висловлюся у відповідній нагоді формі:

Без емоції вірш сухий,

     Без емоції – не до душі…

          Хочу гарний вірш, не лихий,

               Бо сухі вірші – не вірші!

Образність

Образність – широкий набір художніх прийомів. Тропи – порівняння, метафори, епітети, гіперболи та інші. Їхня різноманітність велика. У поезії образність, зазвичай, виразніша, ніж у прозі. Це основний інструмент насичення колориту вірша. Якщо вже вітер віє, то він, швидше за все, «буйний». Якщо дуб стоїть, то він звісно «до небес».

Але ж тут важливий смак автора – потрібно не «пересолити» і не «пересушити». Почуття міри – головне для творчості у будь-якому мистецтві. Без розвиненої образності вірш виглядає бідно, а за надмірної – нудотним і солоденьким. Почуття міри – знову і знову, завжди та скрізь – найважливіша властивість мистецтва!

Граматика

Граматику у цій систематиці завжди ставлю на останнє місце. Однак це знову не означає, що я нею нехтую. Просто інші компоненти вважаю важливішими. Відомо, що навіть пара пропущених ком може сильно зіпсувати враження від читання та ще й змінити загальний сенс всього тексту. А друкарські помилки можуть відштовхнути від читання кардинальним чином.

Якщо в тексті зустрічаються явні та численні помилки, то це свідчить уже не про недосвідченість автора, а про його недбалість та неповагу до читача. Це відштовхує ще сильніше. Але все ж таки граматика, на мій суб'єктивний смак, не первинна в цих оцінювальних пріоритетах. Можливо тому, що вірші часто сприймаються на слух, а таким чином не можна побачити друкарські помилки та зайві коми.