Проза

Перелічу мої власні оцінювальні пріоритети під час читання прози спочатку коротко, починаючи з найважливіших – концепція, оповідальність, захопливість, фразеологія, граматика.

А тепер детальніше про кожний:

Концепція

Концепція – сенс, ідея літературного твору. Про що це взагалі написано? Це щось нове чи вже давно «витоптане»? Мені як читачеві ця тема взагалі цікава?

Ось тут, мабуть, грає свою роль жанр. Бо жанр – це, по суті, група тем у єдності художніх прийомів та способів викладу. Спочатку потрібно визначитися із жанром книги, яку ми хочемо взяти з полиці. Бо жанр сам собою визначає тип концепції твору. Вибрали між детективом та фентезі? Тоді йдемо далі…

Складна філософська ідея наукової фантастики, містична чарівність фентезі, легкість гуморески, ніжність любовного роману, інтрига детектива – що мені дорожче сьогодні? З чим я після вечері зручно влаштуюсь на дивані? Заради чого я увімкну і присуну торшер? У кожному жанрі – своє задоволення, і воно різне…

Ось після визначення жанру вже можна звернути увагу на конкретну тему, авторитетність автора та кількість сторінок у творі. Потрібно знати себе як читача – що особисто мені подобається в читанні? Я хочу поміркувати над філософськими вишукуваннями («кому потрібні ці хитромудрі головоломки?»), поспівчувати закоханому герою («ох, вже ці дівчачі ніжності!») або підтримати в бою хороброго воїна («сидів би ти, хлопець, вдома і не ліз у бійку»)? Не можу відповісти однозначно, треба поміркувати. А я взагалі знаю, чого хочу тут і зараз? Резюмую, читати щось «без різниці» – це не моє, несмак. Тому ретельно та неквапливо тексти для читання підбираю за концепцією.

Оповідальність

Оповідальність – логіка розвитку сюжетних ліній. Сюжет може бути рваним і зім'ятим або струнким, може викладатися в суворій хронологічній послідовності або в іншому порядку (але саме в порядку, а не хаотично).

Епізоди – це частини сюжету, його складові елементи – можуть бути розставлені в логічному взаємозв'язку або з втратою такої логіки. Автор може робити екскурси в часі, відсилання у минуле чи майбутнє, ретроспективи чи прогнози, робити ремарки типу «персонаж подумав» чи «герой згадує». У складних творах сюжетних ліній може бути декілька. Вони бувають химерно переплетені. Але ж переплетені, а не переплутані.

Персонажі з різних сюжетних ліній можуть сходитися та розходитися. Але взаємозв'язок епізодів завжди має бути зрозумілим читачеві – у будь-якому місці розвитку сюжету він повинен чітко усвідомлювати, що і коли відбувається, чому саме в цей момент, в якій послідовності розвиваються події. Якщо читач втрачає логіку послідовності подій та взаємозв'язку епізодів, то порушується цілісність сприйняття всього твору – художній ефект змазується, «нитка» оповідальності губиться.

Епізоди можуть «грати» між собою. Маю на увазі особливий вид взаємозв’язку між епізодами, який на мій смак додає тексту красоти та колориту.

Від можливої втрати оповідальності рятує стислість твору. Якщо боїтеся заплутатися у складно закручених сюжетах, то не пишіть чи не читайте романи. Там сюжетних ліній має бути декілька за визначенням. Читайте короткі оповідання та мініатюри, у яких сюжетну лінію втратити неможливо.

Захопливість

Захопливість – така властивість оповідання, коли виникає стійке бажання продовжувати читання, а не закрити книгу і зайнятися чимось більш веселим. Чи хочеться взагалі читати далі, чи просто тягне до сну? Що там робить персонаж? Куди пішов і навіщо? Ану, ну… подивимося.

Читачеві має бути цікаво, що буде далі з літературними героями та чим все закінчиться. Сюжет повинен захоплювати та не відпускати до останньої сторінки. Варто зазначити, що по-справжньому захоплива книга викликає інтерес при початку читання з будь-якого місця. Відкрив незнайому книгу десь посередині, «на пробу», прочитав пару абзаців – і одразу з'являється відчуття «моє, читатиму» або «ні-ні, хай ще постоїть на полиці». «Чіпляє» одразу.

Тут використовуються всі можливі авторські інструменти – інтрига, недомовленість, таємничість, пафос, героїзм персонажів, відчуття небезпеки, напруженість дії, насиченість вражень. Адреналін повинен «впорскуватися» в кров читача безпосередньо з кожної сторінки. При цьому головний інструмент – такий виклад сюжету, у якому читач починає почуватися учасником подій, з переживанням всіх емоцій разом із персонажами. Він має ставати на бік «хороших» і боротися з «поганими», боятися небезпек і ризикувати, відчувати відповідальність та докори совісті – все це не встаючи з м'якого дивана, але з усією повнотою відчуттів.

Байдужість – найгірше враження від будь-якого тексту. «Даремно, мабуть, ти, авторе, все це складав, якщо мені, читачеві, байдуже… Що там робить твій персонаж? Та й грець із ним…»

Фразеологія

Фразеологія – «королева» абзацу. Абзац може бути довгим і складно побудованим (як у Л.М.Толстого) або коротким, в одне речення. Але для якісної літератури обов'язкова місткість фрази за відсутності зайвого інформаційного «лушпиння». Мова фрази може бути соковитою та яскравою або сухою та казенною. Фраза може бути громіздкою та заплутаною або однослівною та короткою, словосполучення можуть бути важковимовними або співучими. Терміни можуть бути простими та загальновідомими або хитромудрими. Епітети – барвистими чи блідими. З волі автора до роботи долучаються метафори, гіперболи та інші тропи. Містко, соковито і нічого зайвого – ось гасло для гарної фрази.

Окремо слід зазначити у цьому пункті роль діалогів. «Смачний» діалог із характерними для персонажа виразами може дуже прикрасити твір і зробити його яскравим. Саме яскраві фрази з діалогів найчастіше стають «крилатими» та розходяться у вигляді прислів'їв. Саме фразеологія з її стилістичними оборотами, на мою думку, є найхарактернішою рисою авторського почерку і робить авторський стиль упізнаваним навіть із коротких цитат.