Розділ двадцять четвертий. Рогоносцям потрібно ламати роги

Корнелій:

Як не дивно, мені легко вдалося взяти її на «слабко». Те, що її організм правильно відреагував на незвичайне поєднання, зіграло мені на руку. Залишилася тільки загнати здобич у пастку і отримати бажане – дізнатися, що вона приховує і хто батько дитини.

– Чого застиг? Я не знаю, де твоя кімната, – обурилася ця красуня, уперши руки в боки і мило зморщивши носик. Знову злитися, але не дивлячись ні на що завжди залишається чарівною.

– Даю тобі змогу передумати.

– Чого б це? Чи, може, ти боїшся залишитися зі мною наодинці? Не хвилюйся, я не кусаюся, якщо мене не чіпати.

Мілана самовдоволено посміхнулася, через що мені знову захотілося її поцілувати, притиснути до стінки, подарувати їй безліч солодких мук, незабутніх відчуттів… Щось мене не туди потягло. Постійно вона відволікає мене від важливих думок. Ну не можна ж бути такою гарною! Та навіть Астрід, яка була суккубом, на її тлі здається блідою міллю.

– Ну, оскільки ти так бажаєш…

Не дивлячись на те, що вона не знала розташування моєї кімнати, ця жінка… Гм… Не дивлячись на її зраду я ж можу хоча б подумки називати її своєю?

Так ось, моя жінка пихато йшла попереду з високо піднятим носиком. Милашка.

Ой! А яким було наше знайомство… Приходжу я стомлений у свою кімнату, а там у моєму ліжку розташувалася білявка. Як вона тоді сказала? «Якщо хочете прилягти, то я заняла не все місце. Можете лягати поряд, я не проти»?

Пригадується, тоді я прийняв її за подарунок від міністрів. Не вперше мені було зустрічати у своєму ложі куртизанок почесного походження. Дуже вже дуже хотіли мене одружити. Зізнаюся, грішний, кілька пропозицій про одну єдину ніч я навіть приймав, але завжди був обережний. Рано мені татом ставати.

– Ми на місці, – сповістив красуню, яка одразу простяглася, щоб відчинити вказані мною двері.

Ні, я, звичайно, не підліток, але як же можна прогаяти можливість її подражнити?

– Що ти робиш? Прибери свою руку і відсунься від мене. Чув колись про таке поняття як соціальна дистанція?

– Я тебе збуджую?

– Мене знову знудить.

– Що?

– Зміни, будь ласка, одеколон, якщо не хочеш, щоб мене знову знудило на тебе під час наступної нашої зустрічі.

Я завмер, а Мілана з радістю цим скористалося: прослизнула в кімнату, озирнулася і втекла у ванну.

– Так не терпиться прийняти душ у моїй кімнаті? – крикнув навздогін.

– Ще слово й сам відпиратимеш.

До речі, коли я встиг зняти свою сорочку і віддати їй? А! Згадав. Саме тоді, коли вирішив про себе називати її своєю.

Не втримався і пішов за нею. Аж надто хвилював уяву образ білявки під час прання.

І все ж таки, не так вже й важливо, хто батько. Не так вже й складно підставити його і стати втішником вагітної, але для початку потрібно дізнатися хто він.

– І довго ти спостерігатимеш за мною?

– Ти маєш щось проти?

– Загалом ні, але зараз це мене дратує.

– Чому?

– А мені звідки знати?! Не дратуй мене, Корнелію, бо я не дуже адекватна. Особливо зараз.

– Боїшся зірватись?

– Боюся вибухнути і почати кидати в тебе всім, що потрапить під руку. І дуже сумніваюся, що в результаті ти залишишся цілим і неушкодженим. О! І я закінчила з прання. На добраніч!

Та чим я її розлютив? Це мені треба обурюватися. А чим я зайнятий? Милуюся нею. І де вдячність?

– Може залишишся в мене?

– Вже не хвилює, що я вкотре «спокусю» тебе і знову піду «крутити хвостом»?

Чомусь мені стало соромно за свою недавню поведінку.

– Так, я трохи погарячкував, але і ти була не права.

– На добраніч. Якщо К'яра та Артур помітять, що я знову зникла, хвилюватимуться.

– Батько дитини лер?

– Це так важливо?

Тобто пропонуєш влаштувати неприємності всім, хто може бути потенційним батьком дитини у твоїй утробі? Ні, це складно, але не неможливо, та й маю підозри, що потім ти мені влаштуєш "неприємності".

– Мілано, ти вийдеш за мене? – спробую піти іншим шляхом.

– Що? Мені почулося? – знову спохмурніла свої брівки красуня.

– Виходь за мене. Мені не важливо хто батько. Тим більше, якщо ви не разом, то він відмовився від тебе. Ти сама не впораєшся.

– Ти зараз жартуєш?

Чому вона злиться ще дужче? Що не так цього разу?

– Корнеліє, ти клятий недоумок і повний йолоп. Недогадливий ідіот, який намагається мене принизити. І знаєш, що? Я не якась покинутяшка, яка через свою безтурботність обзавелася вантажем на все життя. Ні. Мати та дитина – це вже сім'я, тож ти не робиш мені ласку цією пропозицією, а лише принижуєш.

– Та що тебе так розлютило?

– Ти справді не розумієш?

-+ Уяви собі!

– Тоді наша розмова безглузда. На добраніч, Корнелію. Давай надалі намагатимемося уникати один одного.

Вона наче жінка! Це ж як треба було перекрутити… Ух! І як тепер бути?

Гаразд, може, за ніч вона охолоне і ми зможемо нормально поговорити. Надія вмирає останньою... Останньою вона й померла вранці, коли ця красуня навіть косого погляду на мене не кидала, але що виводило з себе – біля неї ошивався ящір!

Ну нічого, нічого, тільки буде можливість – я йому репутацію зіпсую. Нема чого біля моєї Мілани крутитися. І за спокусу цієї невинної квітки він у мене ще отримає. Все йому поверну з відсотками!

Ем… Це він зараз у мій бік іде? І що йому, цікаво, треба?

– Доброго ранку, Ваша Високосте.

– Ранку, лере, – зобов'язав мене етикет.

Ух, як я хочу йому зараз врізати! Прямо кулаки сверблять. Але Мілана йому в спину дивиться… І чому вона така налякана?

– Мені треба з тобою поговорити.

Ще сміливості вистачає таке заявляти?

– Про що ж?

– Це приватна розмова.

Навіть так?

– Тоді ходімо.

Він вивів мене на вулицю. Невже справді хоче побитися? Якщо так, то нехай відразу готуватися до поразки, бо я програвати блондинку нікому не збираюся.