Привівши дихання і серце до стану спокою, я потихеньку почала приходити до тями. Звичайно, накрило і усвідомленням того, що сталося.
Підвівшись з його оголених грудей, пильно вдивилася в смарагдові очі, які, як з'ясувалося, весь час дивилися на мене. Кор ніби намагався запам’ятати цей момент з усіма деталями.
Хочачастково я розумію його почуття. Самою не віриться у те, що трапилося. Здається ніби ще мить і я прокинуся, а все, що трапилося – лише чудовий сон. Мрії, мрії.
Стукіт у двері. Ми переглянулись і згадали, що у бібліотеці. Бібліотека знаходиться у храмі, де перебуває безліч людей.
Без попередніх домовленостей ми перелізли за диван, де валявся наш одяг.
– Мілано, ти тут? – запитала Гаяне, заглядаючи всередину.
Чесно кажучи, раніше я так швидко ніколи не одягалася!
– Так-так, я тут, – скрикуючи, вистрибуючи з притулку одягненої.
– Ти ніби казала, що тобі не зручно з розпущеним волоссям.
– А? Це? – вказую на безлад на голові. - Мене просто розлютили гості, що прибули, ось я в пориві емоцій і наробила ... справ.
Сподіваюся щоки в мене зараз не налилися фарбою, бо в голову вдарили спогади про те, що сталося. До речі, треба буде згодом стукнути Кора. Чого це я тут його прикриваю, викручуюсь як можу, а він сміється?
Гаяне не повірила, але дізнаватись не стала, перевівши тему:
– Мілано, давай підемо в кімнату.
– Навіщо?
– Вже п'ята година, а ти майже не їла.
– Ой! – почервоніла через свою забудькуватість. – З-забігалася трохи ...
– Ну не можна ж так! Святим дівам теж потрібна їжа.
– А мадам Вінтельманд…
– Ні, мадам так і не прибула, але у вас запитував аудієнцію Лер Артур Дайк.
Ой, які страшні слова...
– Гаяне, а можна одне нескромне питання?
– А?
– Хто такий Лер?
– Який конкретно лер?
Ой, а їх ще багато?
Корнелію, я чую, як ти смієшся!
– Лер Артур Дайк.
– Артур Дайк – це ватажок племені драконів, яких ще донедавна вважали нерозумними породженнями хаосу.
– А що означає «лер»?
– Так звертаються до драконів чоловічої статі. Невже ти не знала?
– Звідки я дізналася б?
Гаяне не відповіла, хоча це було риторичне питання. Просто їй теж важко повірити, що є інший світ. Принаймні, я так думаю.
– Ходімо, нам уже накрили.
Живіт був солідарний з моєю супутницею, але почуття сорому переживала за чоловіка, що тихо регоче. І вистачає ж совісті! А якщо нас розкриють?
Та й Бог з ним!
– Ходімо, – схопила дівчину за лікоть, глянувши на останок на диван.
Пішли, прийшли, сіли. І навіть без пригод! Дивно.
Ми вдвох за столиком, перед нами розкішний бенкет. Але який прийом їжі вдвох обходитися без пліток і розмов? Ну, крім того випадку, коли хтось на когось ображений.
– Ну і кого ти там ховала? – запитала Гаяне, кладучи в рот щось на кшталт місцевого броколі.
– Ти про що? – запитала, опустивши очі і почав запихати в рот все, що трапляється під руку.
– Хто розкуйовдив тебе і хихотів, коли ми розмовляли? І що найцікавіше – чим ви там займалися, що ти вся червона, пошарпана і щаслива?
Чи вийде зійти за дурницю? Ну що ж, спроба – не тортури. Спробувати варто.
– Я там була одна. А пошарпана... Просто заснула і впала з дивана.
– Мілано, ну я ж бачу, що це не правда. Ти знову червона.
Так, я не вмію брехати, але яка є – така є. Кому не подобаюсь – нікого не тримаю і бути поряд не змушую.
– Не хочеш про це говорити?
Звісно ж не хочу! Тим більше, ніколи обговорення мого особистого життя з кимось ні до чого хорошого не приводив. Тільки до розчарувань, образ, розставань… Менше знаєш – міцніше спиш.
– Слухай, а чому одне з прізвищ батька Міки не таке, як у її матері – Іветти?
Навіть не знаю, як згадала про це питання, яким задалася ще минулого літа.
– Ти про Закіра Емейбілуму Іфеміра Аурума?
– Ага, – інших психопатів із таким ім'ям я не знаю.
– Спочатку герцог належав до роду Іфемірів, але після весілля з Її Величністю Іветтою зобов'язувався взяти прізвище Емейбілум, оскільки він став королем.
– А що з ним стало після того… Після того, як він намагався мене вбити?
– Думаю, ти зрозуміла, що королем він більше не є. Тоді він настільки сильно вдарився об дерево, що пошкодив хребет. Його паралізованого ув'язнили, визнавши неврівноваженим.
А що було б, не вбивай він свою дочку, не намагайся вбити мене, як би склалася його доля? Чи не шкодує він про вчинене?
– А що трапилося з його дочкою та її нареченим?
– Після повалення Закіра Іфеміра його дочка повинна була бути вигнана – в кращому випадку, але Аріані пощастило. Мадам Вінтельманд дозволила їй залишитись. Тепер Аріана Іфемір – придворна фрейліна, а що про Роберта Павмолі… Його теж помилували, оскільки він під час вбивства Її Високості він був під ментальним впливом, але сам герцог зрікся свого статусу і поїхав кудись на кордон.
Чи не зміг змиритися з тим, що трапилося? А чи живий він зараз? Адже якби не він, можливо, Закір тоді обезголовив мене і спіткала б мене доля Мікаелли.
– Гаяне, а всі люди володіють магією?
– Ваша Святість, їжте. Я нікуди не йду. І на всі запитання, на які знаю відповідь, відповім. Доїжте хоча б той шматочок м'яса і продовжимо.
Шлунок схвально забурчав, показуючи, як сильно йому сподобалася ця ідея. Хто я така, щоби сперечатися з ними? Ось тому й взялася виконувати.
– З'їла, тож тепер відповідай.
– Не всі, але більшість. Звичайно, у кожного різний потенціал, різна сил, різне застосування, але вона є.
Про що я ще не спитала? Запитань багато, але треба підбирати ті, на які дівчина зможе відповісти. Хм…
– Де зараз Кон?
– Кон?
– Дракончик.
– Який дракончик?
Ой! Вона ж не знає про наш секрет. Отже, продовжую їсти мовчки.
#684 в Фентезі
#174 в Різне
#107 в Гумор
вагітна героїня, потраплянка в інший світ, героїня з почуттям гумору
Відредаговано: 19.10.2022