Розділ п'ятий. Розмотала нюні – намотуй назад!

Хоч мені і було цікаво, чому мною зацікавилися ще й смурфики, але Вільгельм і Аріане, що прибули, зараз займали ключову позицію.

– Ваша Святість, – першим вклонився Лис, не опускаючи погляду.

– Кронпринцеса Вольфраму зі свитою прибула, щоб віддати шану новоявленій Святій! – голосно викарбувала Міс Ідеал.

 – Рада знайомству, Ваша Високосте, – у тон їй відповіла. – Чи можу я попросити у вас приватної розмови? З Вами та принцом Вольфраму.

– Звичайно, Ваша Святість.

Дівчина змахнула рукою і всі зайві покинули помешкання. Прикольно. Ото б і мені так вміти.

– Леді Аріане ...

– Ви знали, як ми переживали з моменту вашого зникнення?

– Ваша Святість, ми не знали що й думати! – вигукнув Вільгельм.

– Мілана. Мене звуть Мілана. Не виправдовуватимуся, що хотіла залишитися, бо тоді я збрешу, але… Мені шкода, що так вийшло.

Якщо чесно, то мені все це здається нереальним, хоч уже минуло три дні з мого повернення. Саме зараз перше влучення відчувалося більш правдоподібним, бо мені не нав'язували якихось важливих статусів… Ну, тобто всі вважали мене за принцесу, але тоді не було таких суперечок і не було відчуття, ніби я річ якась.

– Леді Мілано, – проникливо звернувся до мене Вільгельм, – з Вами все гаразд?

– Мілано, щось трапилося? – відкинула нарешті вбік цей офіціоз його сестра і швидким кроком підійшла до сходів, перш ніж спитати: – Чому ти плачеш?

«Я? Плачу? Та коли ... – подумала, а потім провівши рукою під правим оком, на мій подив виявила сльози. – Напевно, пташка пролітала і того…»

Щоб переконатися, торкнулася шкіри під лівим оком. І краще б я цього не робила! Солоні крапельки почали ставати струмочками, а дратівливість, здається, почала трансформуватися в істерику. Чи вона була з самого початку, але я переконувала себе у зворотному? Не знаю як було насправді на емоційному фронті, але ноги підкосилися і тільце однієї Святої осіло біля підніжжя трону.

У цей момент як ніколи сильніше довелося відчути свою крихкість та безсилля. Зараз як ніколи хотілося втекти від усіх від сорому, провалитися під землю.

Міс Ідеал, що злетіла сходами, була набагато більше схожа на обраного нащадка богів, ніж безпорадна потраплянка, яку ганяє між світами Лілая. Звичайна студентка педагогічного коледжу, яка невідомо яким чином підхопила прокляття як якусь хворобу, що передається повітряно-краплинним шляхом.

Тепла рука дівчини гладила мене по спині, намагаючись заспокоїти. По той бік сів Вільгельм, але чоловік просто мовчав.

Наплакавшись вдосталь, я усвідомила, що зробила. Звичайно, після цього настала хвилина самоосуду, а потім прийшов Містер Сором. І як тепер бути? Що говорити?

– Мілано, ну чого ти? – вкрадливо запитала Аріане. – Якщо переживаєш, що обманювала нас, то не варто. Чи ти забула, що ще рік тому сказала своє справжнє ім'я?

– Що? – здивувалася, а потім дещо згадала.

Як вона тоді сказала?

– Ну чого ти, люба самозванко, бліднеш? Ти в цій партії лише жертва обставин. І я не бажаю тобі зла. Мені шкода, що така тепла і світла людина потрапила в пастку, тому постараюся тобі допомогти.

На найцікавішим у нашому діалозі тоді була репліка: «Ну й пару додаткових бонусів: втру носа їм усім і дістану Святу».

– Ти знала про мене більше, ніж я сама? – запитую, дивлячись їй прямо в очі. – І тому ти тоді мене роздягла до гола?

– Ну я ж не знала, де в тебе знаходяться мітки, – знизала плечима Леді Шалан.

На обличчі її брата був шок. Вона йому не казала чи це через щось інше?

– Аріане! – обурено вигукнув Лис.

– Що? Думаєш, вона вам тільки з Корнелієм сподобалася? Тим більше, у королеви й наложниці можуть бути.

Тепер я справді здивована.

– Що? Ти дуже симпатична дівчина, – розвела руками Міс Ідеал, яка, як виявилось, поклала на мене око.

– Ти невиправна, – видихнув Вільгельм.

– Яка є. Але зараз не про мене. Мілано, чи не хочеш, щоб Свята зникла?

– Ти… Ви хочете мене вбити?

– Упаси Лілая, ми не самогубці! – швидко відповіла Аріане і підняла руки на рівні обличчя.

Дивно, що вона злякалася мого припущення. Хто б вирішив заради мене помститися самій кронпринцесі? Ніхто.

– Або тобі не обов'язково зникати, – сказав Вільгельм. – Моя пропозиція в силі. Я, звичайно, королем не стану, але безбідне та безпечне життя обіцяю.

– Або ми можемо тебе просто викрасти. Його Преосвященство Джонатон Сейр не буде публічно оголошувати про свій промах. Взяти під опіку важливу фігуру політичних ігор і профукати її – що може бути принизливішим? Легше оголосити її мертвою.

Від посмішки Аріане мені погано, але я просто не могла промовчати. Від цього могло залежати моє майбутнє.

– А коли всі процесії закінчаться, мене відспівають і почну забувати, Свята чудесним чином з'явиться на людях, ще сильніше принизивши очолювача храму Лілаї. Можливо навіть похитнув віру в його компетентності та впливовості.

– Так, в мене були такі пункти в плані, але тобі нічого не загрожуватиме!

За винятком гніву Джонатона Жахливого, який точно мститиметься. Йому потрібна лялька? Він точно знайде спосіб зробити таку з мене.

– Тоді просто стань моєю дружиною! – встромився у наш діалог Вільгельм.

– По-перше, Корнелію на мене вже точно начхати, він вже одружений. Може, скоро в нього вже й діти будуть… По-друге, звідки така впевненість, що містер Сейр допустить наше весілля?

– Одружений?

– Ага, тож прошу мене пробачити, мене, напевно, зачекався священнослужитель Кастел.

І чого це показушне здивування? Не може бути, щоб вони не знали про це. Марення сивої кобили.

Від якогось щемливого почуття в грудях я навіть не йшла швидким кроком, а бігла на очах у всіх. Такий вигляд має ганебний відступ? Та ось мій біг чомусь був недовгим.

Як там говорять? Згадай чорта і він з'явиться? Через це об'єкт нашої бесіди впіймав мене і прошипів: