Як вовк паном побув

Ця історія сталася в часи, коли правив князь Горох та коли людей було не більше ніж тварин.
Якось вовк від голоду вхопився за живіт.
-    Так, - промовив сам до себе, - не гоже мені валятись, коли живіт мій несамовито завиває. Не пам'ятаю вже коли вже якусь м'ясину клав до рота, не те, що досита чогось їв. Треба йти долі пошукати, бо ніхто мені не принесе
Отож вибрався вовк з під корча, випхався на дорогу на раз-два-три та й пішов куди очі дивляться. Довго він йшов і все зиркав чи бува десь нема чогось ситненького. Проте не траплялося ні баранчика, ні кабанчика та навіть худої курки не було. Лише зачерпне  жменьку ягід дорогою та й прицмокує, та попльовує. Довго чи не довго він так йшов, коли на зустріч йому лис, а під пахвою жирненький півень. Вовк ледь не проковтнув язика від заздрощів.
-    Здоров був, брате лисе.
-    Здоров був, брате вовче.
-    А де це ти такого півня спогріб жирненького? Мабуть,  у селі вкрав? Покажи мені де, може і я щось хапну собі. 
А лис хитро зиркає по сторонах і півня за собою ховає.
-    Та невже ти думаєш, що я лише злодійством промишляю? Заробив я його 
-    Заробив? - здивовано мовив вовк. – Це ж як?
-    А чого очі на лоба попхались? Заробив. В однієї господині  курочок пас, та й отримав.
Довго метикував вовк, як це могло бути, проте все ж повірив.
-    Ох пощастило тобі лисе. І півня маєш і по спині не отримав.
-    Так, якось.
-    А в мене вже кілька днів різки в зубах не було. Скоро, певно, й лапи відкину з голоду. Даси хоч кісточку? 
-    Ні вовче. Дати не можу, бо для справи потрібен.
-    Для якої такої…справи?
-    Для справи отже для справи. Шкода тебе, вовче, до глибини душі – серце кровю обливається, та вдіяти нічого не можу. Шукай вовче заробітку. Будеш мати кісточку на столі.
-    Може в найми податись? Як гадаєш?
-    А що? Будеш як в бога за пазухою жити. З часом розбагатієш.
-    Цікава ідея, лисе. Голова в тебе варить. Піду справді в найми. Я ж то роботящий.
-    Розбагатієш, шляхтичом станеш від нашої лісової громади. Мене лише тоді не забудь. Ніс не відвертай. Піду я, бо поспішаю.
Попрощався вовк, та й пішов далі. Вийшов з лісу, бачить, село поруч.
Став вовк, та й задумався куди далі тримати шлях:
-    Вивела мене дорога в село, а що ж я там робити буду? Може баранця якого вкрасти? Але ж  ще різок отримаю. Та й сил нема тягнути його так далеко. Ех, - махнув лапою вовк, - пан або пропав, піду мабуть я до когось в найми попрошусь.
Зайшов вовк у село та й давай зазирати в кожний двір, та на дичину дивиться, Аж ось виходить господар.
-    Ти що винюхуєш тут, хижаче? Дрючка захотів? Зараз я тобі вчищу.
-    Не красти до вас прийшов чоловіче, - промовив вовк поспіхом. - Прийшов на роботу проситись
-    На роботу?- здивувався чоловік.- А що ж ти вмієш? 
-    Все, що загадаєте
-    Ну тоді будеш на цепку сидіти, увечері гавкатимеш та лисів від курника відганятимеш.
Подумав вовк, почухав лапою макітру: " а що вдієш, може кращого місця не знайду."
-    Добре господарю, буду охороняти курник.
Прив'язав чоловік вовка біля будки та й пішов, а вовк сидить та й думає, коли вже поїсти дадуть.
-    А чого ти сидиш? - питає його чоловік.
-    А що? Охороняю курник.
-    Собака має гавкати на кожного, хто проходить вулицею.
-    Гавкати? - задумався вовк. - Як?
-    Не працюватимеш, не отримаєш їжі.
Казати щось більше вовкові не потрібно було. Зіпявшись на чотири кінцівки, вовк повернувся мордою до вулиці та почав гавкати, як вмів.
-    Гауууу гауууу гауууу.
-    Ну, ще навчишся, - сказав чоловік та й пішов.
А вовк продовжував гавкати. Люди дивувалися, дивлячись на вовка, проте він не зважав. В його носі стояв запах качки, яку його новий господар вочевидь готував у хаті.
Отож гавкає вовк, а по дорозі два пси йдуть. Один зиркнув крізь паркан на вовка та від подиву за маленьким очі не загубив.
-    Вельмишановний Рудик, чи бачили ви коли небудь чудасію?
-    Чудо бачив,- сказав інший пес, - а от чудасію ні.
-    То гляньте на чудасію з чудасій, вовк на цепу сидить.
-    А щоб мене гедзь вжалив та прямо в сідницю, на своєму віку такого не бачив. Підійдімо Шарику ближче.
Підійшли вони ближче і на паркан сперлись.
-    Як це ти сірий, у таку халепу вляпався? - запитав Шарик.
-    Таку долю сам обрав, брати мої по роду. Сам найнявся до цього пана, курник буду вартувати, а за це обід ситний мати.
Зайшлися сміхом собаки, заледве животи не порвали.
-    Та щоб вовк на цеп сам заліз, оце треба клепку мати.
-    Не вовча це робота, на людей гавкати, за кістки та сироватку.
-    А мій господар пече качку, то й мені ніжка буде за службу.
-    Хіба що ніжка від стільця, - засміявся Шарик, - В Повороза ти зимою снігу не отримаєш, не те що ніжку.
-    Та ви просто заздрите, - промовив вовк ображено, - що буда в мене краща.
-    Ну, не в буді справа, - мовив Рудик. – Щовечора в нас молоко, та й…без цепу ми вільно ходимо.
-    В мене, всеодно буде краще, Ось побачите.
-    Побачимо, - мовив Шарик сміючись, - покажеш нам завтра свою кістку від ніжки. Бувай здоровий. От чудасія, треба хлопцям розказати, хехехе
Промовив Шарик та й пішов.
Рудик ще трохи постояв замислено
-    Кидаючись за першою ліпшою кісткою, щастя не знайдеш
Сказав він та й рушив слідом за Шариком.
Вовк не надав цьому значення, та продовжив гавкати.
На вечір вовчий живіт почав дратуватись, бо запах качки був, а ніжкою і не пахло. Від голоду, вовк почав частіше гавкати, щоб приглушити голод.
Нарешті з хати вийшов господар. Поклав біля вовка миску з кісткою та пішов назад.
Вовк здивовано глянув у миску та побачив лише сироватку і маленьку кістку.
-    І це все? - запитав вовк здивовано.
-    Ну так, відповів господар, а що тобі пів качки дати чи що? Працюй і може колись отримаєш щось краще.
Нічого було робити вовкові, зараз він би і глину їв, такий же був голодний. Згриз повністю кістку та вихльобав всю сироватку, після чого ліг спати.
Наступного ранку ситуація була така сама: пару кісток та миска сироватки, була розбавлена якимись відходами. Він і цього разу з'їв, проте вже не так завзято.  І  так було кілька днів. На жаль, голод не давав спокою і вовк мимоволі почав згадувати слова Рудика.
-    Ні, я вартий кращої нагороди, - сказав він.
Тихо знявши ланцюга, вовк перестрибнув паркан та чкурнув з усіх ніг, піднявши за собою пилюку.
Вирішив він знову селом походити, та кращі найми напитатись.
Прийшов до одної хати, та й просить: 
-    Візьміть мене до себе на службу.
-    А що ти вмієш, - питає господар?
-    А що скажете.
-    Ну, мені треба траву скосити на сіно
-    Зроблю, проте це буде коштувати не менше однієї вівці.
-    Вівці!? Та я краще сам її скошу. А ти гуляй нахабо, інакше почухаю тобі спину цією палицею.
Злякався вовк, та тільки ногами загріб.
-    І так не йде, - подумав він. - Може хай самі плату визначають, а я вирішу.
Іде він далі селом, а ж тут бачить хатинку. Старенька бабуся гнеться на городині, та тримається за спину, а дід збирає дрова та складає під стріху.
-    Здорові були шановне подружжя, - сказав вовк, вклонившись. - Візьміть мене в найми.
-    А що ж ти вмієш вовче? - запитав дід.
-    А що скажете, те й робитиму.
-    Та нам багато і не треба, - сказала бабуся. - Нам оце б помічника по дому, бо старенькі вже, та й всього господарства вже не тягнемо.
-    А що платити будете? - запитав вовк.
-    А що самі їмо, те й тобі даватимемо. Ні на крихту не обділимо.
-    Ні, - махнув вовк. – ситий я вже сироваткою. Мала плата за такого робітника. Мені м'ясо треба. Бувайте здорові.
Розпрощався вовк та й пішов. Іде селом та й ціни собі не складе, скільки ж його праця коштує.
-    Піду я, мабуть, до пана в найми. Він єдиний мені плату гарну дасть. Там і розбагатію.
Вирішив вовк та й пішов стежкою.
Прийшов до пана та й питає чи візьме його той.
-    А що ти вмієш вовче? - питає його пан.
-    А що ваше шановне панство скаже те й робитиму, тільки ситно годуйте та платіть.
-    Що ж нагодуєм, - сказав пан хитро. - В мене жнива на носі і зустріч важлива, слуг не вистачає. Пофарбуєш мені паркан та дрова колотимеш, а я за стіл тебе свій за це посаджу.
Зрадів вовк, що панові харчі якісь перепадуть а ж слина набралася та й згодився. Дали вовкові фарбу і той посвистуючи почав фарбувати. А люди ходять та й дивуються:
-    Ти ба, яка чудасія. Пан і вовка працювати змусив.
Пофарбував вовк паркан, як вже дають йому нову роботу. Ціпа дали і на тік, зерно вибивати.
Молотить - молотить вовк, мало язика не вивалює. Живіт від голоду скрипить, проте вовк лупить ціпом і все думає про панські наїдки.
Повернувся вовк під вечір з току, як дають йому сокиру, щоб йшов дрова колоти. Колить вовк, а сил вже нема. Як чує, а на вулиці запашком повіяло, та таким смачним. Хтось смажив м'ясо. А за ним пішов ще один і ще один і кожен запах смачніший іншого. 
"Ось і моя обіцяна винагорода, - подумав вовк" Та й давай махати сокирою швидше.
Закінчивши, вовк, облизуючись, підійшов до пана, який саме обідав. Він заворожено дивився, як пан відломує курячу ніжку і в один момент її обгризає.
-    Чого тобі, вовче? - запитав роздратовано пан.
-    Я зробив усю роботу, яку мені було поручено. Можна мені мою винагороду?
-    А,- сказав пан, виколупуючи шматочки м'яса з зубів, - винагорода. Ей, видайте винагороду йому.
Зненацька з’явилося  кілька чоловіків з палицями, та й давай ними вовка лупцювати. Вовк завив та прожогом навтьоки, а чоловіки за ним, та женуть його як бичка. Вилетів вовк за ворота та тільки лапами загорнув пилюку.
Біг він біг, допоки не звалився, з ніг.
Прокидається він та й бачить, що на лавці у хаті лежить. Встав та й за спину взявся і підвиває.
-    Не вставай вовче, полеж, - сказала бабуся,  коли увійшла в дім.
-    Тебе, ніби килимка вибили, - сказав дід, зайшовши слідом
-    Що сталося? - запитав вовк.
-    Дід тебе біля лісу знайшов побитого. Поспи поки, набирайся сил.
Впав вовк знову на лавку та й заснув і проспав а ж до вечора. Прокинувся вовк, а баба на стіл накриває. 
-    Сідай вовче, вечеряти будемо
Вовк ледь язика не ковтнув. Встав повільно та за стіл сів.
Баба поставила три миски з борщем та пампушки.
Помолилися вони та й давай їсти. А вовк сьорбає борщ та наїстись не може, такий же смачний, а з пампушками так ще смачніше. Вилизав миску та й ще жалісливо просить. Баба насипала ще одну, вовк і ту ковтнув. Так він чотири миски уклав та вклонившись за такий ситний обід, задоволений, впав на лавку і одразу заснув.
Наступного дня, вовк, почуваючи себе краще, вийшов з хати і побачив, що дід з бабою вже пораються на городі.
Хвіртка була відкрита, а поруч паслися кури. Бери собі під пахву курку і йди, що вовк і думав зробити та стало йому ніяково
-    Відроблю старим за обід і піду. 
Взяв два відра води та й поніс на город до старих. Так він у них і зостався. Допомагав їм по господарству і їв з ними за одним столом і спав в одній хаті. І стало йому жити добре. Проте він не забував за пана. Все зуби на нього точив, що так обійшовся з ним. І якось він почув, що пан до свята якогось готується. І вирішив він йому помститись.
Поробивши всю роботу, вовк зібрався та й побіг до панського двору.
Перелізши через тин, вовк прошмигнув крізь зайнятих людей та підбіг до будинку пана. Тільки зібрався лізти у вікно, як його перестріває Рудик.
-    Ти чого вовче до мого господаря лізеш у вікно?
-    Та мені тут…треба.
-    Вибачай вовче, проте я тут охоронець, тому буду гавкати.
-    Чекай, а якщо я тобі смачним заплачу? - сказав вовк
-    Смачним кажеш? - замислився Рудик. - А що маєш?
-    А зараз побачиш.
Вовк заліз у вікно та схопив на таці печену курку та викинув Рудику
-    Ну як?
Понюхав курку Рудик, та облизався.
-    Я тебе вовче не бачив і ти мене не бачив.
Забіг вовк в коридор, та й зиркає, куди б його втулитись. Відкрив одні двері, тоді другі і ось нарешті потрапив він до  панських покоїв. Озирнувся і бачить, скриня біля ліжка стоїть. Відкрив  її, зиркнув до середини – червінці виблискують й не зрахувати. Взяв він мішка та заходився  гребти гребти все похапцем, аж чує, двері рипнули. Вовк схопив вазу, зі стола й, не вагаючись, огрів по голові незнайомця.  Той, мов підкошений гепнувся  на підлогу. Дивиться, пан лежить
-    Ну все, точно шкуру здеруть, - злякався вовк, закусивши пальці.
Аж тут, хтось у двері стукає.
-    Карета вже готова, пане. Пане?
Вовк прокашлявся та заговорив пановим голосом
-    Зараз йду!
-    Це ж треба, - сказав слуга, - ще тільки ранок, а він вже гарчить.
Вовк не знав, що йому робити. Пан лежав біля нього у відключці, а він сам не міг второпати, що робити далі. Плану не було. Водив очима по кімнаті, як раптом побачив ножниці і стукнула йому ідея. Взяв він мотузку, обв'язав мішки з монетами на пузі, зняв з пана черевики та накидку, обв'язався поясом та відрізав йому бороду. Так сяк прилампічив її до морди, а пана закотив під ліжко.
" Скажу, що гуляти вийду, а сам чкурну до лісу, - думав вовк"
Тільки він вийшов з на вулицю, як його попід руки вхопили слуги.
-    Пане, ви вже запізнюєтесь. Сідайте- сідайте.
-    Ку…куди?
-    На ваше весілля, звісно.
-    Весілля!?
Запхавши вовка в панових лахах до карети, кучер вдарив віжками і коні понесли фальшивого пана невідомо куди.
Карета зупинилася в іншому селі біля багатого помістя. Двері відчинилися і здивованого вовка почали зустрічати люди та господарі.
-    Вітаю вас пане.
-    Доброго здоров'я
-    Раді вас бачити. Ходімо- ходімо, вона вже чекає на вас.
-    Хто? 
-    Ваша наречена.
-    Наречена? 
Почалося гуляння. Всі сиділи за великим столом. Запихалися м'ясом та варениками. Вовка посадили на покуті поруч з дівчиною, яка дивно  косилася постійно на нього та відводила очі. Вовк хотів був вже якось чкурнути, проте принюхавшись до столу, вирішив залишитись подовше. Господарі не встигали підносити таці, та дивувалися, як їхній майбутній зять поглинає. Наречена вражено косилася на майбутнього чоловіка. Було явно зрозуміло, що вона не хоче такого нареченого.
А всі говорили:
-    Насправді він ще гидкі ший, ніж про нього кажуть
-    І не кажи, лише глянь на ту морду?
-    А очі, на очі гляньте. Як у звіра якогось, ніби з'їсть тебе зараз.
-    А ви гляньте як їсть, ніби кабан ненаситний топче.
-    Та й химерний який. Чорта якогось привели до господи, а не жениха.
Вовк, напхавши живота, помітно повеселішав, та розгулявся. Коли сміявся за столом, співрозмовники відхилялися, коли бачили набір гострих як ножі, зубів. Здається, в дворі мало хто був радий такому жениху. А наречена готова була розплакатись. 
Заграла музика і всі пішли в танок. Хоча багатьом було байдуже, всі прийшли випити та подригати під музику ногами. Цей жених, то не їхні проблеми. 
Вовк танцював в центрі та крутив навколо себе нареченою. Мішки, які були прив'язані до його живота, були важкими і він, висолопивши язика, почав повільно втомлюватись. Музика ставала дедалі швидшою, доки на подвір'я не влетіла карета і з неї не вистрибнув скажений майже голий чоловік, та з відрізаною бородою та розкуйовдженим стіжком волосся на голові.
-    Це ти паршивцю!  - несамовито зарепетував він, тикнувши на вовка пальцем. - Що це за самозванець!? Ловіть його!
-    Я самозванець?! - спочатку злякався вовк, та потім, зрозумівши в якій він виграшній позиції, опанував себе. - А ти ще хто такий? Чого вриваєшся на моє весілля?
-    Що!? Це моє весілля!!! - заволав чоловік. - А це моя борода! 
-    Що за неповага. - Вовк пірнув лапою в мішок та сипнув господареві жменю золотих монет. - Киньте цього невігласа у свинарник.
-    Що? - кричав пан, коли його несли до свинарника - Я повішу тебе в себе на паркані, як знайду, хто б ти не був!
Вовк нахилився до дівчини та прошепотів: 
-    Ще подякуєш мені, - сказав він, підморгнувши.
На вечір, коли гості мали йти до дому. Вовк скористався темрявою, скинув з себе одяг, та чкурнув через паркан, з монетами доки, ніхто не бачив.
На ранок, дід з бабою прокинулись та здивувались, коли побачили мішечок золотих монет та принесені два відра води. Вони одразу зрозуміли, від кого це.
Батьки нареченої так і не зрозуміли, що сталося вчорашнього дня. Випустили з свинарника пана, проте видавати дочку за нього передумали.