3.

Я - сова. Не в сенсі: Приємно познайомитися, я Сова(хоча  мені дуже приємно з вами познайомитися, так-так, саме з вами!). Я маю на увазі, що мій біологічний годинник налаштований на активну ніч та проспаний ранок. Тому повідомлення в восьму годину ранку першого січня мене якось не порадувало.

+380632……:

- Привіт! Як самопочуття?

Що значить Як самопочуття? Я себе зараз ніяк самоневідчуваю. Мій мозок зазвичай просипається десь опівдні, навіть якщо тіло рухається вже кілька годин.

                                                      Я:

                                                    - Привіт! Я сплю.

+380632……:

- Вибач! А я прибираю. Батьки лікують мене від похмілля трудотерапією.

                                                      Я:

                                                    - Ого! Жорстко вони тебе!

+380632……:

- Так. Але дієво. Ну ти спи. Вибач, що розбудив. Чомусь захотілося тобі написати.

                                                      Я:

                                                    - Ага! Ну тоді пока!

+380632……:

- Гіфка з котиком, який махає лапкою.

 Котиків я люблю. В мене самій котик на аватарці. А в нього – якась сіра автівка(я в них не дуже розбираюся). Машу рукою телефону у відповідь та знов засинаю, тільки на цей раз чомусь з посмішкою на мармизці.

Прокидаюся о пів на першу. Першим ділом тягнуся  до телефону. Тааак, здається, хтось вже трішки залежний?! Ню-ню!

Перечитую ранкове листування. І що ж я там понаписувала спросоння? Привіт-ого-ага-пока! Ні, ну як змістовно! Я, мабуть, вразила його своїм інтелектом та словниковим запасом! Сподіваюся, він не подумав, що я розумово відстала, бо спочатку пишу незнайомій людині, а потім відповідаю що попало.

Мабуть, треба йому щось написати. На щось розумне мене зараз не вистачить, тому гортаю варіанти смайликів. О, чудовий симпатичний сніговик, чому б не його. Відправляю та їду в душ, а потім на кухню щось пожувати. Телефон залишаю заряджатися.

Коли повертаюся, жуючи бутерброд, екран телефону світиться від нового повідомлення. Радію! Відкриваю повідомлення…Ясно, друзі потроху прокидаються та по другому колу вітають мене з Новим роком. Дякую, звичайно, мені приємно, я вас люблю. Відповідаю всім однаковою дурнуватою новорічною картинкою. Знов перевіряю те саме листування, зітхаю – на мого сніговичка  ще не подивилися.

Влаштую собі сьогодні день сибаритства та тотальних лінощів. А чому б і ні? Свято, все ж таки. Влягаюся на дивані з колою та чіпсами, вмикаю новорічний фільм. Настрій стримано піднесений. На середині фільму знов перевіряю, як там мій сніговичок. Він все також самотній. Абонент в мережі був останній раз ще з ранку.

Вже стемніло, коли сонний телефон знов сповістив про отримане повідомлення. О, і не одне! Мого сніговичка лайкнули, а натомість мені надіслали дві справжні фотографії. На одній весела молодіжна компанія в спортивних костюмах, на лижах та з палками в руках позує на фоні засніжених сосен. А на інший – лише один хлопець. Відкриваю другу на весь екран. Вау, а ти гарнюня!

В’язана шапочка трохи збилася на потилицю, з під неї вибилися світлі пасма волосся. Наближую фото максимально – очі світлі, сірі чи блакитні – не розібрати. Але обидва варіанти найс. Відшуковую його на груповому фото – він найвищій з усієї компанії. І тут залік. Знов вдивляюся в риси обличчя. Дуже подобається, ось прямо такий, як треба! Лице відкрите, доброзичливе, трохи усміхнене, в очах бешкетливі бісики. Я б могла на нього запасти, якби він не був так далеко…Вже трохи сумую. Ситуація і радує, і пригнічує одночасно.

Тепер зрозуміло, чому він не відповідав весь день. Ось як треба проводити вихідний день нормальним людям! Не перед телевізором з тацею шкідливої їжі, а на свіжому повітрі в активному відпочинку. Хоча, якщо чесно, лижи – то не моє. Я не дуже люблю все слизьке та не стабільне.

Мабуть, я повинна зробити хід у відповідь. Лізу до галереї, знаходжу пару своїх улюблених фото з літа, я там на фоні вечірнього моря, та натискаю Відправити. Потім лайкаю  обидві його світлини.

Ще раз відкриваю групове фото, прискіпливо оглядаю дівчат. Не схоже, що якась з них заявляє на нього свої права. Ніхто на ньому не висить, в його обійми не лізе  та за ручку не тримає. Я переможно шкірюся. Чомусь мене це радує, наче я вже подумки позначила його як свою власність.

В грудях по нижче горла трохи стискається. До речі, я ніколи в житті не відчувала цих довбаних метеликів в животі, про яких всі пишуть, розповідають та співають в ліричних піснях. Тих самих, які ніби то лоскочуть крилами та літають в животі різнорозмірними зграйками. В мене емоційні переживання відчуваються різного роду стисканнями десь на відрізку від горла до сонячного сплетіння. Це в мене якийсь заводський брак? Чомусь мене не доукомплектували метеликами. Якщо є серед читачів такі ж самі, як я, буду рада прочитати про Вас в коментарях!

Абонент знов світиться в мережі. Мабуть, вивчає мої фотографії. За кілька довгих хвилин лайкає, а потім щось пише.