Глава 13. Усе або нічого

Ліна

Я прокидаюся й солодко потягуюся. Дівчата роз’їхалися додому, і я лишилася в гордій самотності. Встаю й починаю одягати джинси й рожеву кофту. План на день простий: до вечора повчитися, а тоді легко й невимушено кинути виклик Марку. Сьогодні вночі все звершиться. Я не маю права на помилку. Снідаю та поринаю в навчання.

Увечері я йду до кімнати Марка. Стукаю та заходжу. У кімнаті тільки Марк. Що ж, воно й на краще. Він сидить за столом і щось набирає на ноутбуці. Хлопець повертається, бачить мене й здивовано підіймає брови. Я не даю йому заговорити першому:

— Привіт, Марку. Я прийшла ненадовго. Одразу попереджую: я без емоцій, нічого не змінилося. Ціль мого приходу доволі логічна. Марку, я, Чорна Ліна, викликаю тебе на бій на Арені цієї ночі. Хай зброя вирішить нашу суперечку, — десь у моїй підсвідомості бомкає дзвін озвученого виклику. — Приймаєш? — я видаю свою «найчарівнішу посмішку».

— І тобі привіт, Ліно. Не буду я воїном, якщо відкину виклик від леді. Що ж, уночі все вирішиться.

— Тоді я пішла, — розвертаюся та йду до себе.

Марк

Виклик Ліни застає мене зненацька. Я хотів відпочити один день, повністю відновити сили, але тепер вибору немає, лишається тільки імпровізувати. Закриваю ноутбук, роздягаюся й лягаю в ліжко, заплющую очі й переношуся на Арену. Треба хоч трохи підготуватися.

Я прикликаю тінь, Ліни яка залишилася після бою з Алексом, і починаю вивчати її атаки. Усе майже так, як сказав Хранитель. Алекс блокує один удар, але пропускає другий. Добре, що хоч броня в мене міцніша — буде право на помилку. Сподіваюся, вона не стане фатальною. Потім же атаки енергією. 

Викликаю ще трьох тіней і метаю в них ножі. Створюю лучника й треную захист куполом. Усе, достатньо. Сили мені ще знадобляться. Я відкликаю тінь і кілька хвилин просто тиняюся Ареною. Як сказав хтось із великих, перед смертю не надихаєшся. Думка про смерть міцно засідає мені в голову, хоча я й намагаюся відігнати її поганою мітлою. Усе, Марку, чорт тебе забирай, зберися! Ти обіцяв її врятувати. Зупиняюся, бо чую кроки за спиною.

Ліна стоїть у чорному платті до п’ят. Волосся заплетене у дві неохайні коси. Помічаю два розрізи на стегнах: що ж, якщо меч підведе, я знаю, куди бити.

— Вітаю в моєму домі. Готова?

— Менше слів. Перейдімо до справи, — відповідає дівчина й посилає в мене широкий потік вогню.

Я ледь встигаю відстрибнути вбік та прикликаю броню й меч. На обличчі Ліни з’являється чорна маска. Бій розпочато. Вона прикликає посох. Він повністю чорний, на його верхівці вже знайомий камінь. Я намагаюся зайти з флангу, але в мене летить потік зеленої енергії. Укриваюся куполом в останній момент, мені навіть доводиться зробити кілька кроків назад, щоб витримати атаку. Схоже, так просто мене не підпустять. Надсилаю у відповідь широкий вогняний потік і розділяю його на три частини, щоб не дати можливості ухилитися. Атака припадає на сукню, і та поглинає її. Оце так номер. І що тепер, чорт забирай, робити? Ліна не дає подумати, камінь починає світитися: у мене летить повітряно-водяний потік. Роблю перекат вліво й метаю стилет у розріз плаття. Ліна ставить енергетичний блок — і клинок падає на землю. У мене ж летить сюрикен. І де вона його взяла?! Відстрибую вправо, але дівчина кидає ще три. Один із них влучає мені в стегно. З пораненою ногою довго не повоюєш — треба припекти рану. Просто так вона не дасть мені й секунди спокою. Що ж, тоді сповільнимо. Кидаю енергетичний купол на дівчину — такого вона не чекала. Поки Ліна тонкою чорною смугою просто ріже купол на частини, я висмикую сюрикен зі стегна й припікаю рану. Дівчина кидає на мене холодний погляд і кричить:

— І це ти б’єшся? Блокуєш мене, щоб убити не могла?

— Та ти сама боїшся підійти.

— Просто розминаюся. До того ж я знаю, що за броня на тобі, — звідки?

Я під твої сюрикени вже танцював — твоя черга. Кидаю в дівчину відразу три вогняні кулі, слідом посилаю водну хвилю й скорочую дистанцію під прикриттям атаки. Відступати їй нікуди — позаду стіна. Перша атака поглинається сукнею, а от хвилю вона приймає, як рідну. Я не бачу, що відбувається, та коли вода спадає, дівчина стоїть неушкоджена, але я наношу прямий випад у ліву ключицю. Ліна підставляє посох під атаку й посміхається. Вона підіймає вільну руку — і я отримую чорний потік енергії майже впритул. Атака відкидає мене назад. Що це за чорні потоки? Ледь устигаю підвестися, як у мене летить ще такий само. Присідаю й вже рефлекторно посилаю вогняний потік у відповідь. Вона його приймає на сукню, відкликає посох і якось важче починає дихати. Схоже, захист пробито. Біля мене зліва щось мерехтить, і я відвертаю увагу. Ліна користується моментом — мені в ліве плече влучає кинджал. А-а-а! Чортова чорна! У лобову її не дістати — треба хитрістю. Розводжу руки в сторони й обережно тягнуся до зав’язки маски. Ліна відповідає на мій рух сюрикеном. Попалася! Падаю на коліно, вириваю кинджал із рани, кров стікає рукою, але адреналін робить свою справу — метаю клинок у розріз плаття. Навздогін посилаю вогняний потік. Я влучаю Ліні в ногу — вона зойкає від болю. На автоматі дівчина втікає від вогню вгору. Вона нарешті розкриває чорні, як смола, крила. Ліна не лишається в боргу і посилає на мене торнадо. Я вимушений теж швидко набирати висоту, щоб не бути переламаним в усіх місцях. У повітрі ми кілька секунд дивимося одне на одного:

— Я вже бачив, як ти літаєш. У твоєму бою з Левом. Скажи мені, чи важко було битися з коханою людиною, яка вже нічого до тебе не відчувала?