Глава 10. Чорні не знають жалю

Ліна

Ранок починається стандартно й не передбачає нічого цікавого. Хочеться, щоб швидше настав вечір, та й не дивно: обіцянка Ві мене заінтригувала. Бойові коси? Уперше чую. Як зазвичай, умикаю музику на плеєрі та йду до корпусу. Є бажання підтанцьовувати, я ледь себе стримую. Думати ні про що не хочеться, тому я просто подумки підспівую пісні. Ось і корпус. Чорт, я ж минулого разу прогуляла. Зараз будуть розпитувати викладачі. А, нічого, мені ж дійсно було погано. Заходжу до аудиторії, ще майже нікого нема. Сідаю за звичну парту. Майже відразу до аудиторії заходить Флора, за нею — викладач. Дівчина сідає біля мене й шепоче:

— Ледь не запізнилася. Автобус чекала хвилин п’ятнадцять.

— Ти якраз вчасно, — відповідаю й киваю на викладача, та Роман Георгійович мене вже теж помітив:

— Ліно, чому вас не було минулого разу? — і тобі привіт.

— Я погано почувалася, довідки немає, конспект я переписала, — відповідаю майже на автоматі, приховувати мені нічого.

— Покажіть, — і дався він тобі?

— Будь ласка, — показую йому написаний конспект. Так і думала: це буде перше, що перевірятиме.

— Добре, усе є, — викладач розписується в зошиті та віддає його назад. Починається лекція.

На решті пар мене навіть не питають про минулий четвер. Один Георгійович так любить свої конспекти й так не терпить пропуски. Але нічого. Пережито — і добре. Пари пролітають непомітно. На перервах ми з Флорою наспівуємо пісні. До гуртожитку я йду в піднесеному настрої. Якось на душі навіть занадто легко. Від Рори з Деном я втекла відразу після пари: не хотілося з ними йти. Готую обід, але так хочеться на тренування. А якщо зараз на декілька годинок вирушити в Мертве? Учити нічого не треба, а з Марком усе одно ввечері бачимося. Чудово, так і зроблю. І зайве тренування не завадить.

Я швидко обідаю, мию посуд і вмощуюся під ковдру. Заплющую очі та прикликаю образ Мертвого Міста. Опиняюся в передпокої Ві. Вона явно не чекала мене так рано, тому питає:

— А у вас хіба вже вечір?

— У нас ще день, але я лягла подрімати. Не могла дочекатися тренування.

— Я тебе так зацікавила? Не дивно, я сама обожнюю цю техніку. Ходімо в зал, — я йду за нею.

— Я готова вчитися, — я просто згораю від нетерпіння. Сідаю на диван, Ві опускається поряд.

— Чудово, я показуватиму на своєму волоссі, а ти будеш пробувати на своєму. Спочатку вплетемо магічні потоки, а тоді вже сюрикени або й кортик. Отже, розділи волосся на чотири рівних пасма, — починає пояснювати Венера.

Спочатку мене розчаровує урок: ми сидимо й просто заплітаємо волосся. Пізніше ж починається те, чого я так чекала: Ві показує, як уплести в косу різні енергетичні потоки. Починаємо ми з вітру, оскільки решта стихій може вплинути на волосся. Наприклад, вогонь може спалити добру частину, а вода — намочити. Перші рази моє волосся дійсно нагадує стіг сіна, оскільки вітер тріпає його неймовірно, але з часом вдається. Тоді ми переходимо до води. Тепер моє волосся терпить декілька душів, але теж усе виходить. Землю я опановую відразу. На щастя, вимивати волосся не доводиться. Перед опануванням вогню Ві робить паузу й приносить чай:

— З вогнем жарти погані, краще відпочити. А то ще спалиш усе волосся й заплітати не матимеш що, — посмішка на останньому слові мене трохи дістає, але я стримуюся. Тренерка все-таки.

— Ну так, не найкращий варіант. Дякую за чай, — м’ятний? Ні, дивний він якийсь. Ну не отрута ж.

— Ти якась дивна. Усе добре? — що вже вона помітила?

— Та ні. Усе чудово. Краще нікуди, — посміхаюся.

— Ліно, борись із темрявою у своєму серці. Сторону вибираєш ти. Навіть із чорними крилами можна творити добро.

— Може, не треба мене повчати? Мені треба тренуватися, — огризаюся я.

— Ясно, більше ні слова. Спочатку спробуй створити вогонь, який не обпалює, — ми повертаємося до навчання.

Ві стримується, щоб щось мені не сказати. Схоже, її бісить моя поведінка. Але мені все одно. Ві мусить тримати своє слово. Після створення вогню, що не спалює, Венера показує, як правильно його вплести у волосся. Я з першого разу правильно повторюю комбінацію й відчуваю, як волосся просочується енергією. Вогонь — моя стихія, хоч я й чорна. Я ставлю питання, яке логічно треба було поставити спочатку:

— А які можливості дає ця техніка?

— Підвищення загального енергетичного фону. І… Спробуй запалити он ту свічку, просто подумай, — Ві вказує в інший кінець кімнати. 

Я тільки встигаю подумати, як тонкий струмінь від волосся запалює свічку. Сказати, що я здивована, — нічого не сказати.

— Ві, але це ж такі можливості!

— Не зовсім, це доволі слабенькі потоки, але ними можна відвернути увагу. Ніякої шкоди противнику від них не буде.

— Зрозуміло. Перейдемо до сюрикенів? Я з ними колись мала справу, — здається, я здивувала Венеру.

— Мала справу? Я не чула про це. Схоже, у моїх знаннях пробіли. Ти не хочеш розповісти історію своєї появи в Мертвому Місті? Можливо, я не знаю про ще якісь твої вміння, які не завадило б потренувати.