Глава 4. Темна сторона

Ліна

Я прокидаюся до будильника й задоволено потягуюся. Нарешті ранок починається приємно. Вимикаю будильник і сідаю снідати. Ніч видалася цікава. Розуміння мого вибору падає мені на голову. Я вночі приговорила Марка бути втягнутим у все це. Чим я думала? Стоп, це був не мій вибір. Точніше мій, але… Невже моя темна сторона прокинулася? Схоже, що наступна ніч обіцяє бути веселою. Сподіваюся, Марк пробачить мені те, що його чекає. Єдине, що радує: завтра субота й на пари не треба. А то обом було б весело вставати. От же чорт, я б’юся ж переважно в повітрі, а в нього крил нема. Ні, дарувати йому крила буде перебором. Не зрозуміє.

Одягаюся й спускаюся вниз. Рора, як завжди, ще не вийшла. Поки чекаю її, бачу Дениса. Він підходить до мене й починає розмову:

— Доброго ранку, Аврора ще не вийшла? — він усміхається мені.

— Доброго, ні, ще чекаю, а що?

— Та просто вирішив піти на пари зі своєю дівчиною, — стоп, що?

— Коли ви встигли?

Сказати, що я шокована, — нічого не сказати.

— Учора. Вона не хотіла приходити, я пішов до неї і… вийшло, що вийшло.

— Ти хоч сам радий?

— Так, звісно, — якось це натягнуто, ні? У цей момент виходить Аврора. Вона цілує його в щічку.

— Привіт усім, — каже Рора, і ми йдемо на пари.

Аврора з Денисом ідуть за ручку й говорять про щось своє. Я відчуваю себе зайвою, тому трохи сповільнююся й думаю про своє. Звідки Венера стільки знала? Чекала мого приходу чи що? Може, не варто дотримуватись угоди? Тихенько зникну на місяць-другий. Не хочу його втягувати. Але щось усередині мене шепоче: «Хочеш і втягнеш. Ти послухаєш мене, інакше я візьму вверх…»

Тут я розумію, що починає пахнути роздвоєнням особистості. Але для мене це, схоже, норма. Я звикла, що в глибинах моєї душі ховається темна натура, яку я старанно глушу. Але інколи вона бере вверх. Зараз завдяки їй я майже не думаю про Лева. От і крутить зараза. О, ми дійшли до корпусу. Заходимо в аудиторію, але на мене уваги не звертають. Звісно, Аврора з Денисом нарешті зійшлися. Ми вже тижні два сперечалися, коли вони наважаться. Роздягаюся й проходжу до своєї звичної парти:

— Привіт, Флоро, — сідаю поряд із подругою.

— Привіт, Ліно, якась ти невесела.

— Та… Таке. Не звертай уваги. Просто ніяк відійти від розриву з Левом не можу, — ну хоч є на що звалити.

— Та не переживай ти так. Ти ж молода, гарна, розумна. Знайдеш ще своє щастя.

— Сподіваюся, — я усміхаюся.

У цей момент заходить викладач, і доводиться слухати лекцію з фізики. Добре, що сьогодні п’ятниця.

Пари проходять сумно. Єдиний плюс — почитала на перервах. Аврора ні на крок не відходить від Дениса. Його ж це, схоже, тішить. Звісно, стільки уваги. Після пар я швидко втікаю: не маю бажання йти з цією парочкою до гуртожитку. Щоб не було так нудно, набираю Аріадну. Давно ми не говорили. Вона швидко бере слухавку:

— Привіт, Ліно. Давно ти не дзвонила.

— Та все якось часу не було. А декілька днів тому з Левом розійшлися, то взагалі ніяка була.

— Як? Ти кинула чи він пішов?

— Він.

— От гад. Нічого, ти знайдеш кращого!

— Ти не уявляєш, скільки людей мені це вже казало.

— Вірю, бо так і є. Ліно, ніхто не розумів, що ти в ньому знайшла.

— Аріадно, якби я сама це знала. У них, до речі, новий сусід — Марк.

— І як він тобі?

— Нічого так. На журналіста вчиться. Ходили гуляти вже. Поки нормально.

— От бачиш, уже й новий кавалер намалювався.

— Який кавалер! Що ж вас усіх в один бік. Ми просто спілкуємося.

— Так-так. З Левом ти те саме казала.

— Ну добре. Не буду поки нічого говорити. Але ви занадто поспішаєте з висновками. Як твоє навчання? — Аріадна вчиться на дизайнера.

— Як завжди, у кайф. Ти ж знаєш, що я обрала те, що мені подобається.

— Так, це круто, — я усміхаюся, хоч у когось усе добре, — добре, я до гуртожитку дійшла. Бувай.

— Бувай, — у слухавці лунають гудки.

Ось і гуртожиток. Дівчат ще нема. Перевдягаюся, вмикаю ноутбук і ставлю варитися в мультиварці суп. Попереду вихідні, а все, що треба, я повчила завдяки прогуляним парам. Краса. Тільки я ввімкнула музику, як мені написала Віра:

— Привіт, Ліно! Де пропадала?

— Привіт, ми не так давно говорили. Усього тиждень тому.

— Ага, саме так. Через це я дізнаюся про те, що ти розійшлася з хлопцем, від друга свого хлопця? — а звідки Ярик знає? От вже Аріадна.

— Оу, вибач, — я і їй не сказала. Я взагалі нікому не сказала, крім… Марка та Рори. Клас.

— Добре, ти як?

— Нормально. Уже відійшла, хоча перший вечір ревіла, як дурна.