Пролог

Венера

Я заходжу в Бібліотеку, яка давно стала для мене рідною. Величезна зала з високою стелею повністю заповнена стелажами. Раніше тут усе було в пилюці. Я витратила століття, щоб навести тут лад. На стінах розвішані гобелени, які показують різні періоди існування Мертвого Міста: давня війна всіх сил, занепад і, нарешті, те, що ми маємо зараз, — мир і відносний спокій. Підлога встелена однотонними зеленими килимами. Висока біла стеля прикрашена ліпниною. Стіни пофарбовані у світло-зелений колір.

Я давно шукаю тут відповідь на одне питання: як можна повернути те, що втратила? Коханого хлопця й безтурботне життя. Я підходжу до чергового стелажа й переглядаю книги: «Історія Мертвого Міста», «Історія Живого Міста», «Міріади світів». Це не те. Іду до наступного. Мій погляд падає на старий сувій. Обережно беру його й розгортаю: це воно! Ось відповідь на моє питання! Але це так складно. І всі ці інгредієнти… На це підуть роки! Нічого. Час у мене є. Ми ще зможемо бути щасливими, Маркусе! Я обіцяю зробити все, що в моїх силах, і навіть більше!

***

Лев

Мертве Місто безлюдне, як завжди. Сірі багатоповерхівки з побитими вікнами нависають над потрісканим асфальтом. Де-не-де в похмурому, безбарвному небі час від часу пролітають кольорові точки. Тільки звуки моїх кроків розривають абсолютну тишу. Я шукаю Скрипаля, першого клинка чорних, щоб назавжди попрощатися з емоціями. Занадто багато болю було останнім часом. Пробач, Ліно, але я не можу інакше. Відступати я не збираюся. Головне — знайти чорного.

Я чую за своєю спиною скрипучий голос. Так, пошуки завершено. Я розвертаюся й бачу перед собою Скрипаля власною персоною в чорному довгому балахоні з капюшоном, який приховує обличчя. Чи багато хто бачив його обличчя в Мертвому Місті й лишився живим? Намагаюся не думати про це. Скрипаль же не зважає на правила такту:

— Чого тобі, білий? — не впізнати цей голос неможливо.

— Я хочу позбутись емоцій.

— Так просто позбутися емоцій? Утікаєш від проблем?

Мене виводить його прямота, але це візитівка чорних.

— Це моє рішення. Ближче до суті.

— Ти знаєш, що станеш чорним, чи не так?

— Знаю. Я готовий до цього.

— Ти ж розумієш, що будеш мені винний, хлопче? — Скрипаль нарешті говорить про те, чого я так прагну.

— Знаю, кажи, чого хочеш.

Сподіваюся, я зможу виконати прохання.

— Тобі пощастило. Усього-на-всього виграти бій. А якщо добре себе проявиш, можливо, навіть в учні візьму.

Мені не почулося? Перший клинок чорних шукає протеже?

— В учні? Я згоден. З ким битися?

— Легко погоджуєшся. Та противник буде для тебе сюрпризом. Бій я влаштую. Ти, головне, на нього з’явитися не забудь. А тепер я виконаю обіцянку.

Скрипаль робить помах рукою, з якої з’являється чорний дим. Він повільно проникає в мої груди. Біль відходить. Я вільний.

Поки я звикаю до нових відчуттів, Скрипаль встигає тихо зникнути. І все ж, з ким мені треба битися?