Змагання і підготовка

Ранок суботи почався не з кави, а з підозрілого шурхоту. Відкривши очі, Лис побачив свою кохану, яка вже на повну збиралася й перевіряла якесь спорядження. Алекс вирішив підкрастися непомітно: він тихо встав із ліжка, підійшов до Мері ззаду й ніжно обняв її за талію.

Наступної ж секунди Фокс ледве не отримав чіткий і блискавичний удар ліктем прямо під дих — на щастя, багаторічні рефлекси самооборони спрацювали, і він встиг вчасно відскочити вбік.

— Ти цілий? — навіть не повернувши голови, спокійно запитала Мері.

— Так... — переводячи подих, відповів Алекс. — Слухай, коли ти вже припиниш кидатися на людей зранку?

— Не знаю. Напевно, ніколи.

— До речі, куди ти так поспішаєш із самого ранку?

— Я не поспішаю, просто треба багато всього приготувати. Ми з містером Смайтом сьогодні влаштовуємо змагання зі стрільби.

Алекс підозріло примружився: — Сподіваюся, стріляти будете не по людях?

— Я — ні, а от наскільки він точний стрілок і куди поцілить — зараз дізнаємося.

— Ну, тоді і я одягнуся. А де мій одяг?

— Усе вже у валізах, — Мері кивнула на куток кімнати. — Завтра зранку нам треба терміново виїхати звідси. Якщо ти раптом забув, у неділю — весілля Тома й Ніки! А нам ще треба купити офіційне вбрання, взуття, прикраси... До речі, чим поїдемо в місто? Пропоную на мотоциклі, з вітерцем.

Алекс виставив уперед долоні: — Так, стоп. Не поспішай. Першу частину про весілля я зрозумів, а от другу — не дуже. Я ж маю бути з Томом з самого ранку, а ти — з Нікою. Наші шляхи тимчасово розходяться. Я їду в машині з нареченим, а ти, як я розумію, з нареченою.

— Ну от, тому я поїду окремо — МОТОЦИКЛОМ.

— А може, все-таки машиною? — спробував переконати її Лис. — На цьому святі головними мають бути наречені, а ти своїм ефектним байком привернеш забагато зайвої уваги.

Мері задумалася на секунду: — Якщо я приїду на елітному авто, це приверне ще більше уваги... Гаразд, умовив. Тоді після кемпінгу заїдемо на мою закриту парковку й виберемо якусь машину.

— О, тобто у нас знову не все так просто з автівками?

— А ти як думав? — підмігнула вона. — Все, одягай той сіро-зелений спортивний костюм, у якому приїхав, і ходімо.

Коли Алекс знайшов свій костюм, він повернувся й оцінив образ Мері. Вона була одягнена в той самий камуфляжний костюм, який мала в перший день під час пошуків прапорців, а на поясі у неї красувалася кобура зі зброєю.

— Я готовий, ходімо снідати, — сказав Алекс, а потім зупинився. — Почекай... А ти зброю отак відкрито понесеш? Може, заховаєш?

— Подай-но мені ту кофту, — кивнула Мері.

Вона взяла кофту й майстерно зав'язала її навколо талії, повністю прикривши пояс із пістолетом. Озброєні й готові, вони пішли до столу.

Дуель на галявині: Абсолютна точність

За сніданком усі партнери жваво обговорювали вчорашні перемоги, а містер Смайт поснідав першим і кудись таємниче зник. Коли з їжею було покінчено, організатор повернувся з широкою посмішкою:

— У мене все готово! Мері, ти готова до дуелі?

— Завжди. А ви?

— І я! Тоді прошу всіх пройти за мною на галявину.

Уся компанія рушила за Смайтом. На великій галявині розгорнувся справжній вогневий рубіж: стояли столи з пустими блянками та консервними банками, з дерев на мотузках звисали рухомі мішені, а на самих стовбурах були закріплені класичні круглі мішені для стрільби. Всього було порівну для обох учасників.

— І найголовніший сюрприз! — урочисто вигукнув Смайт.

Він викотив на спеціальних коліщатках і надійно закріпив дві ростові мішені у вигляді людських силуетів. На лобі кожної мішені була чітка червона точка.

— Ну що, почнемо? Мері, мені дати тобі рушницю чи пістолет?

— Я буду зі своїм, — спокійно відповіла Гард.

Вона легким рухом руки розв'язала кофту на поясі й ефектно кинула її Алексу. Оголений тактичний пояс із бойовою зброєю змусив присутніх затамувати подих.

— Вау... Ти підготувалася! — здивувався Смайт. — Тоді почнемо. Дами вперед?

— Я так розумію правила: спочатку бляшанки, потім висячі мішені, далі мішені на деревах і у фіналі — головна. Давайте краще ви перший, містере Смайт, а я поки розімнуся.

— Добре! Алекс, установлюй таймер!

Фокс підняв телефон: — Готово! Один, два, три... Руш!

Містер Смайт почав стріляти. Для свого віку він показав доволі непоганий результат: на першому етапі влучив у 8 із 13 банок з першого разу, інші добив трохи пізніше. На другому етапі з висячими мішенями він вибив 200 балів (середнє кільце). На деревах зміг поцілити у 250 балів. А от із головною мішенню-силуетом виникли проблеми — Смайт двічі промахнувся по голові й лише з третьої спроби влучив за 10 сантиметрів від червоної точки.

— Твій час, Смайт — 10 хвилин 46 секунд! — оголосив Алекс.

— Удачі, Мері! — самовпевнено посміхнувся організатор, витираючи піт.

— Вона мені не знадобиться. Фокс, вмикай! — скомандувала Гард, стаючи в стійку.

— Один, два, три... Марш!

Мері працювала як ідеально налагоджений бойовий робот. Точність була абсолютною — 100%. З першим етапом і бляшанками вона розібралася за лічені секунди, кулі лягали чітко в ціль. На другому й третьому етапах вона з першої ж спроби вибила максимальні 500 балів — прямо в центр мішеней. На головній мішені вона взагалі не затрималася: стала рівно, чітко витягнула праву руку й першим же пострілом поклала кулю точно в червону точку на лобі силуету.

— ЧАС?! — крикнув Смайт.

Алекс із гордістю подивився на екран: — 6 хвилин 1 секунда!

Усі присутні вибухнули дикими оваціями. Це було настільки швидко й філігранно, що бізнес-партнери почали з величезним острахом та зацікавленістю шепотітися про її біографію. Особливо той, хто щойно з тріском програв.

— Що ж... визнаю свою повну поразку, — підійшов шокований містер Смайт. — Це було щось нереальне. Як таке взагалі можливо? Розкажеш свій секрет?