Хтось в гарному настрої

Після бурхливого дня в таборі нарешті запанувала тиша. Алекс і Мері сиділи на терасі свого будиночка, насолоджуючись прохолодним вечірнім повітрям.

— Ах, як гарно... Тихо, спокійно, — задоволено заплющила очі Мері.

— Слухай, а ти не думаєш, що цю історію про «багаторазове терпіння інструментів» містер Смайт вигадав прямо на ходу? — усміхнувся Алекс.

— Звісно на ходу, я навіть не сумніваюся! А ще, схоже, він трохи дахом поїхав від свого бізнесу.

— Ти ж дивись, не говори йому цього в очі, а то ще доведеться виправдовуватися.

Мері жартівливо повернулася до Алекса: — Ти тут теж зайвого не бовтай, бо швидко опинишся на його місці.

— Мені байдуже, — палко відповів той, підсуваючись ближче. — Я вже й так божевільний. Тому що божевільно тебе люблю.

Мері вигнула брову й усміхнулася: — Знаєш що, Лисе? Тобі треба проводити менше часу з Томом. Спілкування з ним точно не йде тобі на користь.

— Думаєш?

— Знаю.

— Ех, чула б ти, що він розказував про тебе в офісі... — заінтригував Алекс.

— Ой, а чув би ти, що він розказував про тебе мені... — парирувала Гард.

Алекс зітхнув: — Ну, тоді я думаю, що ми обоє в курсі, який він ка казкар.

— Абсолютно в курсі.

— Ходімо в кімнату, наберемо його по відеозв'язку. Щось моє серце неспокійне за компанію, — раптом занепокоївся Фокс.

— Алекс, уже шоста година вечора, робочий день закінчився. Що ти взагалі сподіваєшся там побачити?

— Головне в нашому випадку — хоч щось побачити й переконатися, що будівля стоїть на місці.

— Ну, тут не поспориш, ходімо.

Спецоперація «Архів»: Панічний дзвінок в офіс

Вони зайшли до будинку й сіли на ліжко. Алекс відкрив ноутбук і набрав Тома через відеозв'язок.

У цей самий час у головному офісі корпорації, де господарював поки що живий Том Клайн, вечірка була в самому розгарі. Гриміла музика, алкоголь лився рікою, а сам Том велично сидів за діджеєвським пультом, керуючи треками. Раптом до нього крізь натовп прорвалася налякана Ніка з планшетом у руках.

— Милий, стій! Тобі Алекс телефонує!

— Що?! — Том ледь не впустив навушники. — Так, без паніки! Просто не беру схід...

— По відео! — перебила Ніка.

— По відео?! Окей, тепер можна панікувати! — Том вихопив мікрофон і крикнув на весь офіс: — Народ, тихо! По відеозв'язку телефонує президент Фокс! Швидше прибирайте все!

Офіс миттєво перетворився на мурашник. Поки працівники ховали пляшки, стакани й декор, Тома під руки швидко евакуювали в єдиний чистий кабінет, який тримали якраз для таких екстрених випадків — архів.

Том швидко сів за стіл, начепив серйозний вираз обличчя й прийняв виклик:

— Алло, Алекс! Друже, я такий радий тебе бачити!

— А я як радий тебе бачити... і свій чистий офіс, — примружився Алекс, розглядаючи картинку. — До речі, а ти де це сидиш? Щось я не пам'ятаю у нас такого кабінету.

— А, це? Це архів! Вирішив, знаєш, у старих документах поритися, корисну інформацію пошукати для нових проєктів.

— Порився? — підозріло запитав Лис.

— Так, дуже продуктивно!

— Чудово. А тепер встань, будь ласка, і покажи мені через камеру всі інші кабінети.

— Е-е-е... А може не треба? Тобі що, нема чим зайнятися на природі?

— О ні, Томе. Після цих твоїх слів — точно треба! Показуй.

На превелике щастя для Клайна, його команда проявила дива тактичного маскування. За ті дві хвилини, поки тривала розмова, весь гармидер зник, а працівники слухняно сиділи за своїми робочими місцями з максимально розумними обличчями. Том вийшов в коридор і повернув камеру.

— Слухай, а чому це люди досі не вдома? Робочий день уже закінчився, — здивувався Алекс.

— Ой, вони просто так сильно засмучені, що тебе немає поруч! Тому вирішили працювати до пізньої ночі, щоб, так би мовити, залікувати душевні рани роботою.

— Припустимо... А чому на он тому чоловікові в кутку одягнений дорожній конус замість ковпака?

— А-а-а, це! У нього сьогодні день народження! Ми просто креативно святкуємо в процесі роботи.

— Ну, передай йому мої вітання. Що ж, на диво все ціле, тому я відключаюся. Працюйте.

— Бувай, Алекс!

Том скинув дзвінок, витер холодний піт із чола й безсило упав на стілець: — Слава Богу, пронесло...

Мальдіви та секретний вантаж у багажнику

Повернемося до лісового котеджу. Алекс закрив ноутбук і з гордістю подивився на Мері: — Ти бачила?! Там така чистота, порядок, і все абсолютно ціле! А ти кажеш, що Том безвідповідальний.

Мері спокійно гортала свій телефон: — Ні, не бачила. Бо поки ти випитував Тома, де він сидить, я паралельно розмовляла по відео з Нікою.

Алекс напружився: — І... що вона тобі розповіла?

— Тобі краще цього не чути, бережи нервову систему. Поки ти роздивлявся «архів», працівники в паніці згрібали гармидер після грандіозної вечірки. Яка, до речі, була і вчора, і сьогодні, і завтра теж планується.

— ЩО?! — підскочив Алекс. — Яка ще вечірка?! Мій офіс?!

— Тихо, заспокойся. Головне питання — контракт.

— І що з контрактом?!

— Підписали. Все офіційно.

Алекс важко видихнув і знову ліг на ліжко: — Ох... Ну, тоді я його, так і буть, помилую. Але не дуже. Повернемося — я влаштую йому «архів». Слухай, Мері, а наш сьогоднішній приз — місячний абонемент на курорт — може, подаруємо їм на весілля?

— Давай, — погодилася Мері. — Все одно у нас зараз завал по роботі, ми не встигнемо його використати.

— От і домовилися. Бо я все одно повезу тебе в справжній медовий місяць. На Мальдіви!

Очі Мері миттєво загорілися: — Серйозно?! На Мальдіви?! Чудово! Якраз чула, що там є дуже багато крутих, небезпечних та екстремальних видів водного спорту!

Алекс усміхнувся й похитав головою: — Схоже, ти з усього мого речення почула тільки слово «Мальдіви».

— А що там було ще?

— Я сказав, що повезу тебе туди на МЕДОВИЙ МІСЯЦЬ.