Журналісти

Ранок вівторка почався для Алекса під акомпанемент похмурого настрою — нічна «образа» все ще вимагала свого логічного продовження. А от Мері почувалася просто чудово. Швидко одягнувшись, вона закрутилася на кухні, приготувала апетитний сніданок і з легким серцем пішла витягувати свого новоспеченого хлопця з ліжка.

— Алекс, прокидайся, — Мері легенько штовхнула пледом нерухомий силует.

— Я не сплю, — глухо пробурчав Фокс із-під ковдри.

— То вставай.

— Ні.

— Іди одягайся, скільки разів повторювати?

— Я нікуди сьогодні не піду, — безапеляційно заявив Лис, сильніше кутаючись у свій кокон.

— Це з якого такого переляку?

— Я образився.

Мері іронічно примружилася, закинувши руки на боки: — Знаєш що? На ображених воду носять і балкони падають. Вставай давай.

— Все одно не піду.

— Нам ще костюм тобі треба купити на завтра, забув про кемпінг?

— Не мої проблеми.

— Фокс, ти або зараз встаєш, або я йду по важку артилерію, — попередила вона, але у відповідь почула лише тихе сопіння.

— Іди, щасливої дороги. Тільки не впади там по дорозі.

Мері тонко всміхнулася. Вона вийшла з кімнати й повернулася за хвилину, тримаючи в руках повне відро крижаної води. Одною чіткою дугою вся рідина виплеснулася прямо на ліжко. Алекс, звісно, з криком підскочив, на секунду навіть на ноги встав від шоку, але його впертість виявилася сильнішою за закони фізики: він просто сліпо намацав на кріслі інше, сухе одіяло, загорнувся в нього й знову ліг на мокрий матрац.

— Ти нормальний взагалі?! — Мері ледь не випустила відро з рук.

— Так, цілком.

— Я зараз подзвоню Тому, і він приїде працювати прямо сюди, в квартиру!

— Я з ним колись жив в одному гуртожитку, так що переживу, — байдуже кинув Алекс.

— Ах так? Ну, я тобі зараз покажу «переживу»…

Вона рішуче попрямувала до своєї таємної схованки й повернулася вже зі своїм вірним «Макаровим». Підійшовши впритул, Мері холодно націлила дуло прямо в район його голови.

Алекс навіть оком не моргнув, лише ліниво визирнув з-під сухої ковдри: — Не вистрелиш.

— Упевнений?

— На всі двісті відсотків.

Мері спокійно перевела приціл у бік відчиненого панорамного вікна й без попередження натиснула на курок. Гучний, оглушливий постріл розірвав ранкову тишу престижного району.

Ефект був миттєвим. Вже за три хвилини Алекс стояв посеред кімнати повністю зібраний, причесаний і в ідеально відпрасованій сорочці.

— Так би зразу, — задоволено кивнула Мері, ховаючи зброю. — А то заставляєш чекати. Зато, дивись, скільки часу на душ зекономили.

Оскільки Фокс занадто довго випробував її терпіння, як заслужений штраф Мері приготувала для поїздки свій улюблений міський байк — агресивний, салатовий із чорним гоночний монстр. Вона протягнула Алексу другий шолом.

— Сідай, бо інакше будеш бігти за мною на роботу пішки.

— У тебе що, з самого ранку якийсь біс вселився? — похмуро запитав Алекс, застібаючи ремінець шолома.

— Ще й який, — підмігнула вона, з ревом зриваючи мотоцикл із місця.

До офісу вони долетіли за лічені хвилини, трохи втихомиривши емоції дорогою. Проте біля входу на них традиційно чекала барикада з журналістів. Алекс, скориставшись моментом, спритно проскочив крізь бічні двері й утік, залишивши Мері під прицілом мікрофонів. Папараці миттєво обступили дівчину.

— Місс Гард! Rose Noire, ви вже сьомий рік поспіль тримаєте титул чемпіона, але перед самими змаганнями взагалі не тренувалися. Чому? — Це таємна інформація, — відрізала Мері, впевнено просуваючись до скляних дверей.

— Чому в цьому році ви виступали на новому транспорті? — А хіба новий не гарніший?

— Скільки всього байків у вашому особистому гаражі? — Два гоночні і два звичайні. Звичайні такі ж швидкі, як і гоночні, але з дещо меншими амортизаторами для міських доріг.

— Коли ви плануєте весілля з містером Фоксом? — Це особисте.

— Коли ви з'явилися в Ізмірі на стадіоні перед заїздом — це було якесь таємне посилання для ворогів? — Ні, просто демонстрація того, що я беру участь і повністю готова до гри.

— На момент гонок ви вже помирилися з Алексом Фоксом, чи це був хід під прикриттям? — Я не буду відповідати на такі питання. Мені пора, до побачення!

Мері жорстко пробила собі шлях крізь натовп і нарешті зайшла в прохолодний хол. Тепер, коли в обох настрій був, м'яко кажучи, не дуже — настав ідеальний час для продуктивної роботи. Вона майже залетіла в кабінет президента.

— Ти мене просто там покинув і втік?! — обурилася вона з порогу.

— Як бачиш, — спокійно відповів Алекс, вивчаючи якісь папери.

— Спеціально це зробив?

— Ні. У мене була термінова зустріч.

— А от і ні! — Мері підійшла ближче й постукала пальцем по столу. — Я твій графік складаю, якщо ти раптом забув. Там нічого не було.

— Це була незапланована зустріч.

— Ти чому взагалі дуєшся на мене, як жаба на диван? — не витримала вона.

Алекс нарешті відклав документи й ображено поглянув на неї: — Я?! А може тому, що ми наче як пара, але продовжуємо жити в різних кімнатах, га?

— І це для тебе так важливо?

— Звісно важливо!

Мері на секунду задумалася, а потім хитро посміхнулася: — Ну добре… Тоді сьогодні ввечері я переїду.

Алекс миттєво просіяв, в його очах спалахнули іскри: — Невже?!

— Ти справді подумав, що я ось так просто візьму і скажу це? — Мері розреготалася. — Не дочекаєшся, Фокс!

— Знаєш що? Я йду додому, а ти тут сама працюй, — буркнув він, підхоплюючись із крісла.

— Хто з нас ще перший піде додому! — вигукнула вона.

Вони одночасно кинулися до виходу, намагаючись випередити один одного в дверях, але на порозі їх стіною зупинив Том Клайн. Його обличчя було напрочуд зосередженим.

— Бігом сіли на свої місця і помирилися! — гримнув Том, заходячи в кабінет. — У нас новий великий проект, немає часу на ваші сімейні розбірки.