І все буде добре

Алекс на ходу подолав останні метри розділової смуги й буквально злетів на зелений газон стадіону. Серце калатало десь у горлі, а перед очима все пливло від паніки. Він упав на коліна прямо перед нерухомою Мері.

— Ти як?! Ти чуєш мене? Агов! — Його голос, зазвичай спокійний і контрольований, зараз відверто тремтів. Він обережно, але міцно схопив її за плечі. — Ти мене тільки не покидай, чуєш? Я ж сам… я просто не зможу більше жити без тебе.

Він на мить затнувся, опустив голову і додав зовсім тихо, майже на межі подиху, так, щоб чула лише вона: — Я кохаю тебе, Мері…

Насправді Гард не знепритомніла й не збиралася відключатися. Як досвідчений агент, вона просто вичікувала слушного моменту й сигналу від своїх оперативників, які оточували стадіон, щоб не сполохати Шонка завчасно. І за абсолютно дивовижним збігом обставин, цей сигнал — коротке клацання рації у її вусі — пролунав акурат після його слів.

Мері впевнено розплющила очі й піднялася на ноги. Алекс, не тямлячи себе від полегшення, миттєво, міцно й палко притис її до себе.

У цей самий час в офісі корпорації, де йшла трансляція, та за екранами моніторів їхніх батьків панував повний хаос. Ніхто не міг втямити: чому їхній стриманий син, молодий президент компанії, посеред поля обіймає зухвалого гонщика з ланцюгами на куртці, наче найбільший скарб у житті?

— Ну й налякала ж ти мене, — видихнув Алекс, усе ще тримаючи її в обіймах.

— Бачу, — Мері ледь помітно всміхнулася, м'яко відсторонюючись. — Але в мене тут ще одна важлива справа.

Вона підняла руки і повільним, чітким рухом зняла свій чорно-червоний шолом. Довгому волоссю, зібраному у хвіст, дозволила змахнути на вітрі. Усі камери великого плану миттєво вивели її обличчя на гігантські екрани стадіону.

Коментатор ледь не втратив свідомість у мікрофон:

— БОЖЕ МІЙ! ЦЕ Ж… ЦЕ МЕРІ ГАРД! Відома спадкоємиця, колишній офіцер спецслужб, екс-дружина Алекса Фокса! Весь світ обговорював її скандальні фото, а вона — чинний і непереможний чемпіон Rose Noire!

Мері рішуче розстібнула змійку гоночної куртки й з внутрішньої кишені дістала важке шкіряне посвідчення спецслужб, розгортаючи його прямо перед носом Шонка та Вілла, яких оперативники, що щойно висипалися з чорних позашляховиків, уже жорстко заломили.

— Стів Шонк і Вілл Ленг, вас затримано за спробу вбивства людини, — залізно вимовила вона.

— Та хто ти взагалі така, щоб мене судити?! — оскаженіло виплюнув Шонк, намагаючись вирватися з рук спецназу.

— Хто я така? — Мері гордо випрямилася, дивлячись на спалахи камер папараці. — Думаю, тепер ви знаєте відповідь.

Дома у містера Гарда Джонатан підскочив із крісла, ледь не перекинувши телевізор:

— МОЯ ДОНЯ! РОБЕРТЕ, Я ТАК І ЗНАВ! Я ЗДОГАДУВАВСЯ! ОЦЕ ТАК ВІДСВЯТКУЄМО!

В офісі компанії працівники шоковано протирали очі:

— Гард?! Наша помічниця — легендарна Чорна Троянда?!

— Ого, вона реально дивовижна жінка…

— Нічого особливого, — пирхнула Клара, складаючи руки на грудях.

— Кларо, ти так говориш лише тому, що вона поклала тебе на лопатки, хоча ти вважала, що майстер тут тільки ти, — підколов її колега.

— Хм, нічого подібного!

Повернемося на стадіон. Алекс упевнено підійшов до затриманих, закинувши руку їм на плечі. Поруч із ним виросли Том із Нікою.

— Ну що, агенте Гард, якісь питання до цих джентльменів ще є? — іронічно запитав Фокс.

— Питань немає. Відведіть їх в камеру, — скомандувала Мері. Шонка та його вірного посіпаку Вілла посадили дуже надовго.

Глядачі на трибунах не вщухали: «ОООООГООО! САМА МЕРІ ГАРД! ДИВОВИЖНО!»

Зрештою, Мері офіційно посіла перше місце, Том забрав заслужене sрібло. Понівечений байк відправили на капітальний ремонт, а сама Мері подумки назавжди попрощалася з кар'єрою агента під прикриттям. Коли все завершилося, Ніка і Том поїхали додому, а наша колишня парочка попрямувала до парковки, де їх миттєво перехопили журналісти.

— Мері Гард, розкажіть, які емоції ви зараз відчуваєте?

— Чудові, — коротко відрізала вона.

— Містер Фокс поруч із вами… Ви нарешті помирилися?

— Ні, як ми й говорили раніше: ми просто друзі. А тепер нам пора.

Вони швидко сіли в машину і виїхали за межі стадіону. Алекс кидав на неї стурбовані погляди:

— Ти сильно постраждала?

— Мене так легко не вбити, Лис.

— Ну-ну. Дивися, дома я ще особисто перевірю, чи цілі твої руки й ноги. Недарма свого часу проходив практику в швидкій допомозі.

— Ти й таке вмієш? — Мері здивовано підняла брову. — Вражає.

Решту дороги вони провели за розмовами про гонки: Алекс емоційно розписував, як усе бачив із боку, а Мері з посмішкою пояснювала, як виконувалаїї трюки. Повернувшись додому, вони переодяглися в зручний домашній одяг і сіли на великому дивані у вітальні. Алекс одразу вирішив провести медичний огляд.

— Так, Гард. Скільки пальців я показую? — він підніс руку до її обличчя.

— Три.

— Неправильно, їх два. У тебе легкий струс мозку, дорогенька. Просто два дні відпочивай і ніякої самодіяльності.

— Теж мені лікар, — пирхнула вона, відштовхуючи його руку.

— Краще б нормального викликав.

Алекс мовчки підвівся, вийшов на хвилину і повернувся з офіційним дипломом. Гордо продемонстрував його перед її носом і з поважним виглядом відніс назад.

— Прямо-таки зачепила твою гордість, — засміялася Мері. — Ну, ізвінітє. Як ти там казав? Відпочивати? Значить, будемо робити саме це.

Вона витягнулася вздовж дивана, закриваючи весь простір.

— Ей, а я куди сяду? Так не піде, — обурився Алекс. Він обережно підняв її голову, сів сам і поклав її голову собі на коліна.

— Подушечку, — зажадала Мері.

Він підклав під її голову м'яку подушку й продовжил гортати стрічку новин у телефоні.

— Що там пишуть?

— Як зазвичай — повну нісенітницю. О, мені твій батько щойно написав.