Осяло його

Серед ночі в заміському будиночку панувала тиша, порушувана лише легким шелестом вітру за вікном. Алекс Фокс раптово розплющив очі й різко сів на ліжку. Його обличчя осяяла здогадка. Не гаючи ні секунди, він повернувся до Мері й почав наполегливо штурхати її за плече.

— Мері… Мері, прокидайся! Мене щойно осяяло! — гаряче зашепотів він.

Мері Гард незадоволено забурчала, сильніше загортаючись у ковдру, і нарешті розплющила одне око, сповнене смертоносного спокою колишнього спецслужбовця.

— Лис, якщо ти серед ночі вирішив рити нору, то знай: це треба робити в землі, а не в моєму ліжку, — прохрипіла вона.

— Послухай мене, — не вгамовувався Алекс.

— Ти колись говорила, що ніколи в житті не відвідувала зустрічі випускників своєї школи. Але вчора ввечері ти розказала Ніці зовсім іншу історію. Чому цього разу все звучало інакше? Мері важко зітхнула й сіла поруч, потираючи обличчя долонями.

— Бо я справді на них не ходила. А розказала те, що свого часу мені розказував Том про наш клас.

— Тобі переказала його історію, просто трохи змінивши деталі під себе?

— Ну так.

— Креативно, нічого не скажеш, — Алекс засміявся, але одразу знову став серйозним. — Зачекай, це означає, що в нас в один і той самий день зустріч випускників? Куди ми в результаті підемо?

— Я не хочу йти на свою, — відрізала Мері, збираючись знову лягти.

— Повір, я на свою теж не горю бажанням іти. Але ж ти сама казала, що хотіла перед ними похизуватися, поставити на місце тих, хто вважав тебе занадто складною?

— Нічого страшного, переживу.

— Ні, так не піде. Одну секунду.

Алекс рішуче витягнув телефон, набрав номер Тома і, не звертаючи уваги на обурене сопіння в слухавці, змусив його прийти до їхньої кімнати. За хвилину на порозі з'явився Клайн — максимально сонний, з розкуйовдженим волоссям і в пом'ятій футболці.

— Ви притомні взагалі? Третя година ночі… — пробурмотів Том, спираючись на одвірок.

— Томе, швидко відповідай: на яку неділю призначена моя зустріч випускників? — запитав Алекс. — Після гонок… у цю неділю, — на автоматі відповів той.

— А ваша з Мері? — Наша теж мала бути після гонок, у цю ж неділю. Але її відмінили. Я хіба не казав вам раніше? Мері здивовано підвела брови:

— Не говорив. А чому це її відмінили?

— Ну… староста нашого класу почув, що ти теж збираєшся прийти. Мері небезпечно примружилася: — Томе, ти їм щось про мене наплів?

— Та нічого такого! — Том одразу підняв руки захисним жестом, миттєво прокидаючись. - Вони просто питали, як ти там, чим займаєшся. Ну я й розповів: де працюєш, що боксом професійно займалася, ну і все інше…

— Почекай, — перебила його Мері, і на її губах з'явилася хижа посмішка. — А староста в нас хто? Невже та сама Анна Жорц? Том на секунду задумався, а потім його очі округлилися:

— Вона… А-а-а! Поняв, тепер поняв, чому вона все скасувала! Алекс переводив погляд з одного на іншого:

— А от я нічого не врубаюся. Хто така Анна Жорц?

— Анна була в класі вічно другою після Мері. Завжди намагалася її обігнати, але безуспішно, — пояснив Том, а потім повернувся до Мері:

— Слухай, а ти справді хотіла прийти? Якщо так, то я знаю, що зустріч не відмінили зовсім — її просто перенесли в інше, секретне місце, щоб ти не дізналася.

— Ні, тепер точно не хочу, — посміхнулася Мері.

— А от ти підеш, повеселишся і потім мені все в деталях розкажеш. Том ображено випнув губу:

— І заради цього ви мене розбудили серед ночі?! Алекс ляснув його по плечу:

— Томе, ти мій боржник після всього, що натворив з тими фотосесіями. Рахуй, що сьогодні ти повністю сплатив свій борг. Вільний.

Том, щось невдоволено бубонячи собі під ніс про «двох божевільних», поплентався назад до своєї кімнати. Від шуму прокинулася Ніка, яка зустріла його в коридорі:

— Де ти був? Що там відбувається?

— Тим двом стало цікаво о третій годині ночі, коли в них зустрічі випускників, — зітхнув Том, падаючи на ліжко.

— Коротше, Мері на свою не піде.

— Я її ледве вмовила взагалі про це думати, — похитала головою Ніка.

— Не хоче — то й не треба.

— Зате вона піде з Алексом на його зустріч. А для них це насправді великий крок.

— Все, спи вже, стратег.

— Та хіба тут заснеш, коли в сусідній кімнаті такі кадри живуть…

Рано-вранці сонце ледь піднялося над обрієм, як Алекс, Мері та Ніка вже були на ногах. Усі, крім Тома. Компанія запланувала поїздку в ліс на природу, щоб відпочити перед вирішальним днем, а от бідному Клайну потрібно було терміново їхати в місто, до офісу, розгрібати наслідки вчорашнього інформаційного хаосу.

Прокидатися добровільно Том категорично відмовлявся. Тоді Мері діяв радикально: принесла з двору повне відро крижаної колодязної води і без жодних докорів сумління вилила його прямо на сплячого директора.

— А-а-а-а-и-и! Ти в своєму розумі?! — закричав Том, підскакуючи на мокрому ліжку й важко дихаючи. Нарешті він розгледів силует перед собою:

— А-а-а, це ти, Гард… Тоді відповідь на моє питання я знаю наперед: НІ, ти не в розумі!

— Збирайся, Клайн, — холоднокровно мовила Мері, тримаючи порожнє відро. — Тобі пора вирушати в далеку, захоплюючу подорож під назвою «Робота».

— А як же ліс? Пікнік? — жалібно протягнув він.

— А в ліс поїдемо ми — відпочивати після всього того, що ти нам влаштував. Ніка з жалем подивилася на свого мокрого нареченого й зітхнула:

— Милий, не переживай, я поїду в місто з тобою і в усьому допоможу.

Після довгих вмовлянь, бурчання та суперечок Том нарешті одягнувся в строгий дорогий костюм. Проте, коли вони вийшли на двір, сідати в машину він знову категорично відмовився, продовжуючи протестувати проти такої несправедливості. Мері та Алексу це швидко набридло. Вони перезирнулися, в один рух схопили Тома під руки, зафіксували його і, незважаючи на крики, технічно запхали директора компанії в просторий багажник автомобіля. Ніка, стримуючи сміх, сіла за кермо.