Друзі потрібні щоб допомагати, а на навпаки

Ранок четверга почався в суто офісному стилі. Вони сиділи за сніданком, і якщо Алекс у бездоганному костюмі-трійці був абсолютно звичним видовищем, то Мері в аналогічному строгому вбранні виглядала як вишукане попередження про небезпеку.

— Аж не віриться, — порушила тишу Мері, крутячи в руках чашку з кавою. — Ніка виходить заміж. І за кого? За Тома! Це ж гримуча суміш.

Алекс тихо засміявся, згадуючи робочі будні.

— Знаєш, він мені при кожній зустрічі про неї торочив. Одного разу сидимо на важливій нараді, Том відверто прикуняв. Я штурхаю його під лікоть: «Томе, прокинься!». А він, не розплющуючи очей, мурче у відповідь: «Кохана, ще п'ять хвилин…». Я вже сильніше: «ТОМ!». А він розпливається в посмішці: «Ніко, у тебе чарівний голос…».

— І чим усе закінчилося? — усміхнулася Мері.

— Я зарядив йому важкою папкою по потилиці — і сон як рукою зняло, — Алекс хитро мружився. — А нас ви з нею обговорювали?

— Ну, це стереотип, що дівчата розмовляють лише про хлопців, — Мері вдала, що страшенно зайнята своїм круасаном. — Хоча, ладно, вона мені всі вуха прожужжала вашим Лисом. Поїхали вже, шеф.

За кермо сіла Мері, впевнено витискаючи газ. Біля офісу їх одразу перехопив Том, який виглядав так, наче щойно випив три літри енергетика.

— Алексе, у мене для тебе новина. І вона тобі не сподобається, — з порогу заявив він.

— Скорочуй, Клайн, — відрізав Алекс.

— Ти маєш піти на зустріч випускників цієї неділі.

— Я не піду.

— Вісім років із випуску, Фоксе! Маєш! Вони щороку збираються, хоч раз з'явися, покажи обличчя.

Алекс важко зітхнув, розуміючи, що сперечатися марно: — Ти ж не відчепишся… Ладно, піду. А тепер зникни з моїх очей.

— Ну ось, через вас я одружуюся раніше, ніж планував, ще й з очей маю тікати! Де справедливість у цьому світі? — забурчав Том і пішов геть, навмисно горблячи плечі, щоб вони відчули провину.

Вже в кабінеті Алекс розпечатав офіційний лист: «Алекс Фокс запрошується разом із його другою половинкою на 8-му зустріч випускників школи №1».

— І чого ти так не хочеш іти? Це ж весело, — Мері сперлася на край його столу.

— Весело? Знову почнуться ці шкільні кпини: «дівчини немає, Лис — зануда-ботан». Я чудово грав у баскетбол і, взагалі-то, був красенем, але вони все одно жартували. Зараз у них точно прихована нова порція підколів.

— Я щороку ходжу на такі зустрічі, — знизала плечима Гард. — Ніхто з моїх однокласників поняття не має, що я гонщик, агент, займаюся боксом і працюю в твоїй компанії. Вони думають, що я просто сиджу вдома за батьківські гроші. Але щойно хтось відкриває рота — я миттєво ставлю їх на місце.

— Думаєш, я мовчав? Їм нічого не доведеш.

— Просто піди. Ти став успішним, красивим, багатим і спортивним.

Алекс задоволено посміхнувся: — Дякую за підтримку, Гард.

— Ой, я думаю, вона тобі не дуже й потрібна була. Ти просто хотів витягнути з мене комплімент.

— Розкусила, — Лис навіть не червонів. — А тепер давай перевіримо нашу рекламу в мережі.

Мері сіла за комп'ютер, а Алекс заглибився в документи. Кілька хвилин у кабінеті панувала тиша, аж раптом Гард завмерла.

— З рекламою все чудово, вона популярна, але… почекай.

— Що там?

— Нічого хорошого. Мій батько веде прямий ефір.

З динаміків почувся гучний, поставлений голос містера Гарда: «Знаєте, я за все своє життя не бачив більш закоханих людей, ніж Мері та Алекс. Мені щиро шкода, що вони більше не разом. У мене залишилися фото з тих чарівних часів, я викладу їх одразу після ефіру…» — батько Мері помітив, що донька приєдналася до трансляції, і вирішив швидко згорнути тему: «Що ж, що сталося — те сталося. Можливо, все ще буде як раніше. Головне, щоб вони були щасливі!»

— Які фото він міг зберегти? З бенкетів? — насупився Алекс. — Не думаю, що треба панікувати. Зараз усі ведуть ефіри заради піару.

— Алекс, підійди… — голос Мері пролунав загрозливо тихо. — Коли вони встигли це зняти?!

Алекс глянув на екран і відчув, як холоне спина. На фото, яке вже розліталося інтернетом, вони з Мері спали в обнімку в ту саму ніч, коли залишалися в Тома й Ніки. І тепер це бачив увесь світ.

— А я звідки знаю?! — Алекс миттєво перевів погляд на двері. — ТОМ!!!!

— ТОМ!!!!!! — підхопила Мері.

У сусідньому кабінеті Клайн, який спокійно пив чай з Нікою, від цього дуету ледь не звалився з крісла.

— Що це було? — злякано запитав він.

— Ніко, якщо я не повернуся, знай — я кохав тебе, — прошепотів Том і повзком рушив до кабінету друга.

— Я десь провинився? — тихо пролунало з підлоги, коли його голова з'явилася в дверях.

— Дивися, — Мері розвернула монітор. — Ти його впустив?!

— Їх… — ще тихіше пискнув Том.

— Тобто «їх»?!

— Твого тата, Алекса тата, Алекса маму… і її подруг.

— Том, біжи, — лише й сказав Алекс.

Цього Клайну вистачило. Він кулею вискочив із кабінету. Через систему камер відеоспостереження Мері й Алекс мовчки спостерігали, як Том на вулиці ловить перше ліпше таксі й тікає в невідомому напрямку. Ніка, яка зайшла слідом, оцінила масштаб катастрофи, спокійно зібрала речі й поїхала додому.

— За що Бог покарав нас Томом? — Мері потерла скроні.

— Повір, цим питанням я мучаюся з першого дня нашого знайомства, — зітхнув Алекс. — Один плюс — для компанії це шалений піар, акції ростуть.

— Що ще вони можуть викинути?

— Усе. Абсолютно все.

До самого вечора офіс гудів, як розтривожений вулик. Усі, кому потрібен був директор Клайн, ішли до Фокса, а весь цей паперовий та людський шквал розгрібала Мері. Коли вони нарешті вийшли на парковку, сили були на нулі. Гард сіла за кермо, відкрила дах у машині, щоб освіжити голову, і вони рушили. Проте за кілька хвилин Алекс помітив, що краєвид за вікном не зовсім знайомий.

— Куди ми їдемо? Це не дорога до Ніки.