Щось не по плану

Ранок Мері почався, м'яко кажучи, не дуже. Голова гула, наче всередині аналітичний відділ влаштував термінову селекторну нараду. На щастя чи на жаль, її загартований поліцейський мозок зафіксував усе, що відбувалося вночі, до найменших деталей. І перше, що їй зараз було життєво необхідно зробити — це якось вибратися з цього чортового кокона.

— Алекс!!!! — щосили закричала вона на весь будинок.

Двері кімнати прочинилися, і на порозі з'явився свіжий, задоволений і абсолютно виспаний Фокс із чашкою кави в руці.

— О, ти вже прокинулася, — усміхнувся він.

— Розв'яжи мене. Зараз же, — процедила Гард крізь зуби.

— Я спочатку тобі дещо покажу, — не поспішав Лис. — На роботу ми сьогодні все одно прийдемо пізніше.

Він вийшов і за мить повернувся з відкритим ноутбуком. Клікнув мишкою, і по кімнаті рознісся її власний нічний голос: «Я — Rose Noire!!!», а потім епічні кадри з молотком, подушками та стрибками на «коника».

— Я все чудово пам'ятаю, — похмуро обірвала Мері, намагаючись не почервоніти.

— Та це не для того, щоб освіжити тобі пам'ять, — закрив ноутбук Алекс.

— Тоді що ти хочеш?

— Одну послугу, — хитро звузив очі президент.

— Яку і коли?

— На майбутнє. Ніколи не знаєш, коли мені знадобиться твоя професійна допомога. Домовилися?

Мері глибоко зітхнула, оцінюючи масштаби компромату:

— Добре. А тепер я хочу бути вільна.

Алекс розв'язав паски та розплутав ковдру. Мері нарешті розім'яла затерплі плечі й пішла вмиватися. За сніданком на кухні спокій протримався недовго — на телефон Алекса по відеозв'язку подзвонили батьки. На екрані з'явилися обличчя Роберта Гарда та Джона Фокса.

— Мері, зяте, у нас чудові новини! — урочисто оголосив батько Мері.

— Ми повністю закінчили всі приготування до весілля!

— Так, синку, все саме так, як сказав містер Гард, — підтвердив за кадром батько Алекса.

Роберт махнув рукою:

— Ой, Джоне, ми вже стільки років знайомі, припиняй мене так офіційно називати!

Мері, ледь не поперхнувшись сирником, присунула ноутбук ближче до себе

: — Тату, я ж тобі людською мовою говорила, що все це — фіктивно! Для преси й бізнесу!

— А я тобі говорив, що мені байдуже, — відрізав містер Гард.

— Весілля буде.

— Сьогодні ж я офіційно заявлю про наше розлучення і розрив! — закипіла колишня поліцейська.

— Ти не посмієш! — гаркнув батько.

— Посмію, ти мене чудово знаєш!

Мері одним різким рухом закрила ноутбук, перериваючи зв'язок, і мовчки сіла далі їсти, люто ковиряючи виделкою в тарілці. Потім зиркнула на спокійного Алекса:

— Чому ти взагалі нічого не сказав під час розмови?

— А що я мав сказати? — знизав плечима той. — Останнє слово все одно за тобою. Ти ж у нас головна по кризових ситуаціях.

— Ти не проти, що я так радикально все обрубала?

— Чому я маю бути проти? Все одно ти мій асистент і залишаєшся жити тут. Мені цього достатньо.

— От і добре, — Мері трохи заспокоїлася й дістала свій телефон.

— Зараз я попрошу Тома, щоб він терміново запросив до нас в офіс перевірених журналістів. Зробимо офіційну заяву.

— Мері, у мене тільки одне питання, — озвався Алекс.

— Кажи, Лис.

— Як відреагують люди? Наче зараз усе вляжеться, але чи довго вони ще будуть за нами стежити?

— Можливо, якийсь час так. Але преса швидко переключиться на щось інше, якщо дати їм новий привід, — вона підвелася з-за столу.

— Ти віддаси мені мої патрони?

— В шухляді твого робочого столу в кабінеті, — усміхнувся Алекс.

— Слухай, а чому в тебе взагалі досі зброя при собі?

— Це моя особиста, не бійся, вона повністю зареєстрована, — серйозно відповіла Мері.

— Навіщо вона тобі в мирному житті?

— Не забувай, Лис, що я не тільки твій асистент, а й твій особистий тілоохоронець. Та й ворогів із минулої служби в мене вистачає. Поїхали, нам пора, журналісти вже, мабуть, чекають.

Вони відправилися в офіс. У просторому кабінеті Алекса на них уже чекали репортерка відомого видання та оператор із камерою. Мері та Фокс сіли в глибокі шкіряні крісла навпроти, і інтерв'ю почалося.

— Питання до вас, місіс Гард, — почала журналістка, приємно посміхаючись. — Скажіть, ви щасливі разом із містером Фоксом?

— Так, я була щаслива, — спокійно й упевнено відповіла Мері. — Але зараз ми з ним розійшлися. Попри це, ми залишаємося хорошими друзями та партнерами по роботі.

У репортерки аж очі заблищали від такої сенсації:

— Ого, яка неочікувана новина! А яка причина вашого розриву, Алексе?

Алекс підіграв заздалегідь обговореній версії:

— Через шалений темп роботи ми обоє сильно виснажилися. Почалися побутові сварки, непорозуміння. Щоб зберегти наші хороші, теплі стосунки, ми спільно вирішили зробити паузу.

— Так паузу чи ви остаточно розійшлися? Ви нас трохи заплутали, — примружилася журналістка.

Мері перевела погляд на шефа:

— На це питання краще відповість Алекс.

— Мері, дякую за можливість висловитися, — підхопив Лис, стримуючи посмішку. — Наразі ми не разом, але ми друзі. Можливо, в майбутньому все зміниться, можливо — ні. Це доволі заплутано. Гіпотетично ми розійшлися, але офіційно стоїмо на паузі.

— Але ж усім здавалося, що ви були неймовірно щасливі! Вас, хоч і рідко, але фотографували разом: у парку, у відрядженні, в парку атракціонів, в офісі, у магазинах…

— На той момент ми справді були дуже щасливі, — підтвердила Мері з легкою ностальгічною ноткою в голосі.

— Я чула, що ваші батьки вже щосили готувалися до весілля. Це правда?

— Насправді лише частково, — пояснила Гард. — У них були свої плани, вони хотіли таким чином спростити нам роботу й об'єднати певні активи.

— І як вони відреагували на ваше рішення? Вони ж усе-таки близькі друзі.

— На їхню дружбу це ніяк не вплинуло. Звісно, вони трохи засмутилися…