Повезло з друзями

Ранок вівторка почався як зазвичай, але з однією стильною деталлю: Алекс одягнув бездоганний костюм у клітинку та елегантну краватку. Мері ж обрала майже такий самий костюм, але витонченої жіночої моделі, підкресливши їхній ідеальний тандем. Швидко поснідавши, вони сіли в машину. Настрій у Мері був зосередженим, а от Фокс досі перебував у щасливому невіданні.

— Ну так… і навіщо тобі вчора здався той папірець, тобто запрошення?

— поцікавився Алекс, виїжджаючи на головну дорогу. Мері зиркнула на нього з-під лоба:

— Ти досі не зрозумів? Логічний ланцюжок побудуй: Том, ти, я, запрошення, офіс.

Алекса аж пересмикнуло, в очах з'явився раптовий переляк:

— Ні, ні, ні… тільки не знову!

— Так, так, Алекс. І все це — виключно через твою дурну необережність, — констатувала Гард.

Фокс миттєво вчепився в пасажирську ручку:

— Газуй, Мері, газуй! Треба встигнути!

— А я що, по-твоєму, роблю?! — вигукнула вона, витискаючи педаль газу в підлогу.

Вони примчали до офісу на максимальній швидкості, але було вже занадто пізно. Весь офіс гудів, як розтривожений вулик. Повсюди — на інформаційних екранах, моніторах і навіть на роздрукованих плакатах — красувалося те саме скандальне запрошення на імена «містера і місіс Фокс».

Гард і Фокс, ледь стримуючи лють, кулею полетіли на поверх президента. У кабінеті на них чекала картина олії: Клайн спокійно й самовдоволено гойдався у своєму кріслі, а Ніка якраз кудись відійшла (як потім з'ясувалося — по каву). У панорамне вікно Том вчасно помічив наближення розлючених друзів і миттєво зреагував — підскочив і швидко закрив двері кабінету на замок, ба більше, суміжні двері з кабінету Алекса він теж заблокував.

— Він закрився! Ти тільки подивися на нього, він ще й кривляється, паршивець! — обурилася Мері, смикаючи ручку.

Алекс розвів руками:

— Це не проблема. У тебе є запасні ключі? Вони повинні бути десь у шухляді мого столу.

Том через скло знущально показав їм свій зв'язок ключів, мовляв: «Не дістанете!».

— Мері, ти можеш оцим своїм поліцейським способом, за допомогою шпильок, відкрити замок? — з надією запитав Фокс.

Мері хижо посміхнулася, розминаючи плечі:

— Алекс, відійди-но вбік. У мене є набагато гарніша й швидша ідея.

Вона відійшла на два кроки назад і з розгону вибила важкі дерев'яні двері з ноги! Дверна коробка тріснула, замок вилетів із м'ясом. Том у паніці кинувся дьоргати протилежні двері, намагаючись утекти, та де там — Мері блискавично спіймала його за комір і з силою посадила назад у крісло. Фокс, який уже підготувався, підскочив і за лічені секунди намертво прив'язав Клайна до стільця широким канцелярським скотчем. Поки вони здійснювали це швидке правосуддя, Ніка якраз повернулася з кавою і, оцінивши масштаби веселощів, тихенько дістала телефон і почала таємно знімати все, що відбувається, на відео.

— Клайн, навіщо ти це зробив?! — грізно нависла над ним Мері.

— А я що? А я нічого! Воно саме! — спробував виправдатися прив'язаний Том.

— Том, ти коли-небудь взагалі заспокоїшся? — зітхнув Алекс.

— Та я спокійний, як смажена риба! — вигукнув Клайн.

— Воно й видно, смердиш так само, — відрізала Мері.

— Так, Клайн, або ти зараз щиро каєшся, або…

— Або ти мені щось зробиш? Знаю я твою колишню поліцейську тему, не налякаєш! — зухвало кинув він.

Мері перевела погляд на Фокса:

— Ну так що, Алекс? Що з ним робити?

— Він усе одно не зрозуміє і знову таке зробить. Зло повинно бути покаране, — суворо підсумував президент.

Вони відкотили крісло, відчинили вцілілі двері й повезли зв'язаного Тома на ліфті по всіх поверхах компанії. Працівники відривалися від комп'ютерів, дивилися на цю процесію, нічого не розуміли, голосно сміялися й жваво обговорювали побачене. Ніка змовницьки йшла трохи позаду і продовжувала все це фіксувати на камеру.

Зрештою вони спустилися на підземну парковку.

— І що ви взагалі задумали, іродові діти? — занервував Том.

— Зараз побачиш, — сухо відповіла Мері, одягаючи свій мотоциклетний шолом. Виявилося, вона заздалегідь зателефонувала батькові й попросила привезти її байк до офісу. Тома міцно зв'язали додатковою мотузкою, прикріпивши кінець до мотоцикла, і натягнули на нього другий шолом. Фокс, щоправда, жартома говорив, що Клайну і без шолома буде цілком нормально, але вони все-таки зглянулися над другом і потурбувалися про безпеку.

— Мері… якби я тільки міг зараз стати на коліна, я б став! Чесно! Ну, може, не треба цього робити, га? — благально заскиглив Клайн.

— Ще й як треба, Томе. За все в цьому житті треба платити, — відрізала Кеп.

Вона завела мотор і рушила з місця. Дикий, ультразвуковий крик Тома Клайна пролунав по всій підземній парковці й відлунням докотився до верхніх поверхів офісу. Мері взагалі хотіла виїхати з ним на відкриту дорогу, щоб влаштувати справжній форсаж, але Алекс вчасно її зупинив, мовляв, цивільні люди не зрозуміють. Вони зупинилися.

— Я став сивий?! Скажіть чесно, я точно вже сивий?! — кричав Том, коли мотоцикл заглух.

— Моя кохана Ніка Твон, якщо я зараз помру від розриву серця, знай — я тебе дуже сильно кохав!

— Не роби зайвої драми, живий ти, — хмикнула Мері.

Алекс подивився на годинник:

— Мері, нам уже пора йти на важливу нараду. А він нехай поки що тут залишається, подумає про свою поведінку.

— Ну вже ні, я його з собою потягну, — заперечила дівчина.

Вона закинула товсту мотузку собі на плече і просто поволокла крісло з прив'язаним Томом за собою по підлозі. В офісі на цей раз працівники навіть не здивувалися — вони вже звикли до всього. Навпаки, половина менеджерів дружно побігла до кімнати охорони, щоб подивитися онлайн-трансляцію з камер спостереження. Без попкорну в операторській не обійшлося, всі дуже шкодували лише про те, що відео було без звуку.

Через годину, коли нарада завершилася, Алекс і Мері повернулися в кабінет. Слідом за ними зайшла Ніка, яка вже встигла розв'язати свого горе-хлопця. Том сидів у кутку, надутий як сич.