Занадто він щасливий

Ранок понеділка в офісі компанії та за його межами почався для всіх по-різному. Алекс Фокс буквально світився від щастя — хвороба відступила, настрій був на висоті, а на екрані телефона красувалися нові шпалери. Про Мері Гард такого сказати було не можна. Вона була схожа на грозову хмару, яка от-от вивергне тонни блискавок.

Сьогодні Гард вирішила повернутися до свого канонічного, бойового стилю: ультрастильна чорна спідниця з масивними металевими ланцюгами, важка шкіряна куртка-косуха в тон, чорна футболка та карколомні чорні босоніжки на високих підборах. Довершували образ темні сонячні окуляри на голові та високий, туго затягнутий хвіст. Справжня сучасна Мулан, готова до виходу на стежку війни.

Фокс натомість обрав бездоганний яскраво-червоний костюм, чорну сорочку та чорну краватку, яку прикрашала витончена брошка у вигляді троянди. Це був такий собі тонкий чоловічий натяк для Мері: «У декого сьогодні дуже поганий настрій, а шипи цієї квітки — надзвичайно гострі». На додачу до всього, саме сьогодні з відпустки мали повернутися Том і Ніка. Сказати, що цій парочці «щастило» потрапити під гарячу руку Мері — це не сказати нічого.

Мері сіла за кермо їхнього автомобіля й погнала. Саме погнала — по-іншому її агресивну манеру їзди назвати було неможливо. Інші водії в прямому сенсі слова жахалися, впізнаючи її стиль, і завчасно перелаштовувалися в сусідні смуги, тікаючи від гріха подалі. Вона різко загальмувала прямо біля центрального входу в офіс, фактично виштовхала Фокса з машини, крутанула руль і з виском шин розвернулася. Алекс спочатку навіть не зрозумів, що сталося: трохи постояв на тротуарі, спантеличено кліпаючи очима, подумав про складний жіночий характер і просто пішов усередину.

Мері ж тримала курс на поліцейський відділок. Вона під'їхала до будівлі й так само грізно зайшла… чи, точніше, залетіла всередину. Новачки зі спецзагону «Омега», які за час її відсутності нібито трохи розслабилися, при вигляді колишньої начальниці злякалися ще більше, ніж під час першої зустрічі. Вони миттєво вишикувалися в ідеальну шеренгу й віддали честь, але Мері навіть не глянула в їхній бік, прямуючи до головного кабінету. 

— Мері! Що тебе привело так несподівано? Радий бачити, — здивувався шеф, підводячи голову від паперів. 

— Є одна справа. Я вирішила повернутися, — коротко відрізала вона. 

— Це, звісно, просто чудово, тебе тут усім не вистачає, чесно. Але, якого дідька ти повернулася так швидко?! — шеф схопився за голову. — У тебе ж мало початися спокійне, щасливе цивільне життя! А тепер ти стоїш тут, і я впевнена, що весь загін «Омега» в холі зараз трясеться від смертельного страху! Ти хоч уявляєш, як мені було складно переконати цих хлопців у тому, що ти — професіонал з доброю душею і просто залізним серцем? Я їм ледве довела, що ти покинула нас, не повернешся, і їм більше не треба боятися, що ти можеш відлупцювати їх за погані результати на тренуваннях! 

— Не перебільшуйте, шеф, — холодно посміхнулася Мері. 

— Ви ж чудово знаєте, що замість крові у мене адреналін у венах. Я тут подумала… А що, як я візьму «Омегу» під своє крило й віддресирую їх так, що у вас з'явиться ще один елітний спецзагін першого класу? Ви тільки уявіть, як під моїм жорстким керівництвом вони почнуть кращати з кожним днем.

 Шеф задумливо почухала підборіддя: 

— Пропозиція, звісно, хороша… Але за умови, що після твоїх тренувань усі виживуть. І перестань нарешті їх лякати! 

— Шеф, ви ж мене знаєте, все буде просто чудово. Можете офіційно їм повідомити, що я кожного тижня буду особисто приїжджати й перевіряти їхню форму. Все-таки у мене зараз є основна робота в компанії Фокса, але навіть так вони мають старатися на повну, поки мене немає поруч.

 — Ну, тоді я справді рада, що ти знову з нами, Кеп. Коли йтимеш — скажи їм сама, що ти офіційно їхній лідер.

 — ДОБРЕ, ШЕФ! 

— І перестань мене так офіційно називати, ми ж не на плацу, — засміявся той.

Мері вийшла з кабінету й попрямувала назад у хол. Новобранці «Омеги» все ще стояли там, витягнуті як натягнуті струни. Гард зупинилася прямо навпроти них: ноги на ширині плечей, спина ідеально рівна, а голос — холодніший за арктичний лід: 

— З сьогоднішнього дня, «Омега», раз і назавжди запам'ятайте свого КЕПА. Якщо я хоч від когось почую цивільне «місіс Гард» чи свій старий позивний — буду стріляти на ураження без попереджувального пострілу в повітря. Все ясно? Тренуйтеся. Фізичну форму перевірю особисто на цьому тижні. 

— ТАК, КЕП! — в один голос гаркнув загін.

Як тільки Мері розвернулася й вийшла на вулицю, один із молодих хлопців у строю не витримав психологічного тиску й просто знепритомнів. Інші бійці ледве встигли його зловити й почали гарячково приводити до тями. На цей шум із кабінету знову вийшла шеф: 

— Що у вас тут знову відбувається?! От же ж чорт… Хлопці, та щоб вона вам там не сказала — вона жартує! Крім того, звісно, що вона тепер ваш офіційний лідер.

 — А те, що вона стрілятиме в нас за погану фізичну форму… це теж був жарт? — тремтячим голосом запитував один із новачків. 

Шеф зітхнула: 

— Ну… насправді ні. Я й сама, якщо чесно, не до кінця розумію, коли вона жартує, а коли ні. Хлопчина, який тільки-но почав піднімати голову, почув це, злякався ще більше й знову відключився. Ох і важко ж їм усім буде з таким командиром! 

— Та віднесіть його в медпункт до медсестри нарешті! Що він взагалі тут забув з такими слабкими нервами?! 

— Так ви ж самі його на відборі вибрали, шеф… 

— Не переч начальству! Швидко марш працювати!

Приблизно об одинадцятій ранку Мері Гард знову зайшла в офіс компанії Фокса. По кабінетах і коридорах миттєво пробіглися мурашки. Тутешні працівники за час роботи з Алексом бачили вже чимало й здивувати їх було важко, але від Мері зараз явно віяло такою потужною темною аурою, що шкіра покривалася сиротами. Усі, хто опинявся на її шляху, моментально зупинялися й тихо відходили до стін, поступаючись дорогою.