Запрошення просто неймовірне

Недільний ранок в Ізмірі видався напрочуд яскравим. Алекс прокинувся першим — сонце світило прямо з його боку ліжка, наполегливо пробиваючись крізь фіранки. Він солодко потягнувся, повернув голову і подивився на Мері. Дівчина спала без задніх ніг, а її неслухняні темні коси художньо розліталися по всьому обличчю. Фокс мимоволі посміхнувся і обережно, намагаючись не розбудити, заправив кілька пасм їй за вухо.

Проте за кілька хвилин підступне сонце дісталося й до половини Мері. Якби вона не хотіла спати, але яскраві промені безжально різали очі навіть крізь закриті повіки. Вона незадоволено зморщила носа, закрутилася в ковдру і прохрипіла:

— Алекс… яка година?

Він замість відповіді просто розблокував свій телефон і протягнув екран прямо їй під ніс. Перше, на що натрапив погляд Мері, — це їхнє спільне фото на заставці. На мить зависнувши й збираючи думки докупи, Гард усе-таки сфокусувалася на цифрах: 7:15.

Вона одразу здогадалася, що вчорашня розмова про шпалери стовідсотково повториться. Цей хитрий Лис явно не вважав тему закритою. Поки Мері робила вигляд, що остаточно прокидається, в її голові вже на повну потужність працював стратегічний аналітичний центр. Треба було терміново вигадати новий, максимально правдивий план захисту. Ну не могла ж вона йому прямо, як на сповіді, бовкнути: «Це дуже миле фото, мені просто було дико шкода його видаляти, бо ти мені подобаєшся!» Це ж капітуляція!

— Ходімо снідати, Лис, — оперативно перевела стрілки Мері, відкидаючи ковдру.

На щастя, нічна злива нарешті повністю припинилася, залишивши після себе лише свіжі калюжі та чисте повітря. Мері швидко перебігла до свого котеджу, швиденько причипурилася й привела себе до ладу. Свій останній сніданок у Туреччині перед від'їздом вони смакували повільно, детально обговорюючи кожну страву.

— Мері, дивись, як тут доволі волого навколо, — зауважив Алекс, дивлячись у вікно.

— Два дні поспіль такий сильний дощ. Як думаєш, у цьому регіоні тепер так буде часто?

— Думаю, ні. Це просто тимчасовий циклон, я спеціально ввечері пошукала інформацію в інтернеті, — діловито відповіла вона, сподіваючись, що розмова піде в метеорологічне русло. Але куди там. Лис хитро примружився:

— Погода — це добре. І все ж… мені досі шалено цікаво, як те фото опинилося в твоєму телефоні? Мері внутрішньо здригнулася, але тримала «покерфейс»:

— Я ж тобі ще вчора чітко сказала: я скинула його, бо хотіла показати Ніці. І взагалі, не перестрибуй з теми на тему, ми про циклон говорили!

— Гаразд. А потім чому не видалила?

— Забула! У мене пам'ять на такі дрібниці, як у антилопи, — випалила Мері перше, що спало на думку.

— А на шпалери ти його теж «випадково» поставила?

— Фокс відверто підловлював її.

— Знаєш що, Гард, у твою вчорашню історію про «прикриття від шпигунів» я не вірю. Скажи як відрізав.

Думки Мері Гард: «Щоб ти подавився цією кавою, Лис нещасний! Все тобі знати треба, допит влаштував! Тобі в дитинстві не казали, що цікавій Варварі на базарі ніс відірвали, бо сунула його куди не треба? Я прямо зараз готова тобі новий паспорт оформити на ім'я Варвара Робертівна Фокс. А що, звучить гордо! Ну постривай, зараз я тобі покажу, хто тут кращий тактичний оператор…»

— Слухай, Фокс, при колегах чи при батьках я можу абсолютно сміливо дістати свій телефон, — упевнено взяла ініціативу в руки Мері.

— Там стоїть наше фото. Так зараз усі сучасні пари роблять, щоб не було зайвих питань. Це просто елемент конспірації.

— Угу… — протягнув Алекс з абсолютно нечитаємим виразом обличчя.

— Ну-бо, дай мені на секунду свій телефон.

— Добре, тримай, — Мері спокійно протягнула мобільний. — І що ти вже там задумав?

— Зараз побачиш. Усе, тримай назад, дивися, — буквально за пів хвилини він повернув їй розблокований апарат.

— На що дивитися? Ну так, ти це фото тепер ще й мені на екран блокування намертво вліпив, я бачу. І що?

— Це ще далеко не все, місіс Шерлок, — самовдоволено посміхнувся Алекс.

Мері не встигла нічого зрозуміти, як її телефон раптом почав шалено вібрувати від сповіщень. Одне за одним вискакували повідомлення про те, що хтось поставив вподобайку під її новим дописом. Вона здивовано кліпнула очима, швидко перейшла в додаток і… ледь не вдавилася повітрям.

— Ти… Ти виклав це фото в інтернет?! З моєї особистої сторінки?! — Мері дивилася на екран так, наче там з'явився прибулець. — Хоч себе не забув відзначити, благодійник! А це що за заголовок?! «Фото ще коли були вдома з моїм коханим. Дім, милий дім, зустрічай нас!» Фокс, ти при своєму розумі?! Мене ж Ніка тепер просто вб'є на місці!

— Чому це вона має тебе вбивати? Вона ж і так про все знає, — абсолютно невинно знизав плечима Алекс.

— Та-а-а-к, знає! Але я ледве-ледве змогла її відмовити, щоб вона сама це фото нікуди не викидала! І тут з'являєшся ти й робиш це замість неї! Вона ж тепер смертельно образиться, що я виставила це без її відома!

Думки Мері Гард: «Хух, пронесло! А ти дуже уважний Лис, прораховуєш кроки… Ну нічого, здається, я викрутилася з цими шпалерами! Головне тепер — терміново попередити подругу. Бо Ніка зараз як той святковий феєрверк, який підпалили, а він зразу не спрацював — і ти стоїш і в жаху очікуєш, в яку секунду воно вибухне тобі в обличчя».

— Все, я йду збирати речі, — буркнула Мері, піднімаючись з-за столу.

— Я теж, зустрінемося біля транспорту, — відповів Алекс, ледь стримуючи переможний сміх.

Забігши у свою кімнату, Мері з полегшенням згадала, що всі основні речі вона спакувала ще вчора після пробіжки. Тому першочерговим завданням було нейтралізувати інформаційну бомбу. Вона миттєво набрала подругу.

— Нік! Тут таке діло… Коротше, швидко зайди в інтернет і подивись на мою сторінку! Через п'ять секунд у слухавці пролунав такий ультразвуковий писк, від якого Мері довелося відставити телефон від вуха: