Батьки завжди такі

П'ятничний ранок почався для «солодкої парочки» напрочуд пізно — о 10:34. Алекс Фокс вийшов зі свого котеджу бадьорим, свіжим і в чудовому гуморі. Він попрямував до будиночка Мері, щиро переконаний, що його асистентка — ще той ранній жайворонок за своєю армійською звичкою — уже давно чекає на нього, випивши три чашки кави.

Фокс упевнено постукав у двері. Замість бадьорого «Заходь!» зсередини пролунав якийсь дивний, невиразний звук: щось середнє між муканням, позіханням та шурхотом ковдри. Явно не людські слова. — Мері, добрий ранок! — Алекс обережно постукав ще раз.

Крізь важкий сон Гард усе-таки спромоглася встановити вертикальне положення. Вона на автопілоті дійшла до дверей, взагалі не розплющуючи очей. Замки клацнули, двері відчинилися. Не кажучи ні слова, Мері розвернулася на 180 градусів, зробила два кроки назад і буквально «впала» у глибоке м'яке крісло, завмерши в позі готовності «уважно слухати» свого боса.

— Ти… щось хотів? — прохрипіла вона в простір.

— Схоже, я все-таки тебе розбудив, — стримуючи сміх, зауважив Алекс.

— Та ні-і-і… я як огірочок… свіжа… а-а-а-а-ах, — Мері солодко й протяжно позіхнула, так і не піднімаючи повік.

— Ну, по тобі одразу видно, що ти «очі відкрила щойно».

Фокс підійшов ближче й критично оглянув цей тактичний об'єкт: дівчина сиділа із закритими очима, підпираючи голову рукою, і куняла на ходу.

— Схоже, я поспішив із висновками про жайворонка. Ти ж навіть очі не розплющила!

— Ти гово-о-о-лли-и-и, я слухаю, — пробурмотіла Мері, явно плутаючи літери.

— Може, мені зробити кави? Ти настільки сонна, що навіть букви плутаєш.

— Я? Прут-т-таю?! Та ніколи в житті! Ну… може, трохи. Запитай у мого логопеда, це в мене з дитинства, запевняю!

— Ходімо снідати. Тільки йди спочатку вмийся холодною водою, щоб очі нарешті відкрилися. Чи ти їх там суперклеєм з вечора склеїла?

— Зараз…

Мері важко встала з крісла і, наче сліпий танк, рушила в бік ванної кімнати, буквально зносячи й чіпляючи все на своєму шляху. Алекс, зітхнувши, вирішив піти слідом, щоб допомогти їй дійти до пункту призначення хоча б цілою та без переломів.

Ось вони зайшли у ванну. Фокс уже збирався розвернутися й вийти, але раптом помітив, як Мері із закритими очима впевнено бере з полички тюбик із жирним кремом для тіла й збирається вичавити його на зубну щітку. «Ні, це вже загроза нацбезпеці», — подумав Лис і повернувся.

Він блискавично забрав щітку з її рук, відкрив кран і набрав у раковину по вінця холодної води. Потім підійшов до Мері ззаду і під хитрим приводом «зараз допоможу зібрати волосся у хвіст» міцно перехопив її й раптово занурив обличчям прямо в холодну воду.

— ФОКС!!! — на весь котедж закричала Мері, миттєво вириваючись і розплющуючи очі, в яких читалося бажання вбити.

— О, ранок добрий! Мені пора! — крикнув Алекс і зник за дверима швидше, ніж Rose Noire стартувала на треку.

Коли Мері, уже повністю притомна й акуратно одягнена, вийшла до їдальні комплексу, Алекс уже спокійно сидів за столом і допивав свій еспресо. Не встигла вона сісти на стілець, як ноутбук, який дівчина взяла з собою для роботи, почав шалено вібрувати на столі. Дзвонила Ніка через відеозв'язок. Мері поставила ноут посередині столу й натиснула «прийняти». На екрані миттєво з'явилися схвильовані обличчя Ніки та Тома Клайна.

— Ви двоє! Ви взагалі при своєму розумі?! Чому ви не берете слухавку?! — з ходу накинувся на них Том.

— Алекс, я тобі звонив рівно 49 разів! Якщо ти надумав там десь померти в тій Туреччині, то міг би хоча б попередити! Я ж маю заздалегідь знати, коли замовляти бенкет… ну, тобто, поминальний обід!

— Том, заспокойся. Я вчора просто дико втомився й взагалі не бачив телефона, — спокійно відповів Фокс.

— Ага, втомився він! А я Мері дзвонила 231 раз! — підхопила Ніка, емоційно розмахуючи руками. — Одразу видно, хто з нас більше переживає! — вона змовницьки перезирнулася з Томом через камеру.

— Мій телефон просто не витримав такого пресингу й вирубився, — виправдалася Мері, замовляючи офіціанту сніданок.

— Новини в порядку, перегони завтра, чого панікувати?

— Що ви взагалі вчора таке робили, що пропали з усіх радарів? — примружився Том.

Мері єхидно глянула на шефа:

— Нік, ти просто не повіриш… Наш суворий бос учора весь день водив мене по магазинах! Серйозно, ти — і то менше одягу купуєш на шопінгу, ніж він. Так що звання головної «принцески» компанії тепер офіційно переходить до Алекса Фокса.

Ніка на екрані щиро зареготала:

— О-о-о, в нього інколи буває такий напад! Пам'ятаю, одного разу він психанув і скупив половину оптового магазину шкарпеток. Тоді на день Святого Миколая абсолютно всім працівникам фірми дісталося по парі!

Алекс почервонів і суворо звів брови:

— Том, ще хоч одне слово від тебе чи твоєї дівчини на цю тему — і я особисто уріжу тобі зарплату вдвічі.

— Поняв, я не дурень, мені два рази повторювати не треба! — швидко підняв руки Том і про всяк випадок демонстративно вийшов з кадру, хоча його задоволене пирхання все одно було чути на задньому плані.

Ніка раптом стала серйозною і підсунулася ближче до камери:

— Мері… Ти тільки, будь ласка, не кричи на мене, добре? Я тут… ну, дещо влаштувала.

— Що ти вже встигла зробити, Ніко? — підозріло запитала Гард.

— Загалом, я організувала велику зустріч наших однокласників. І… я вже сказала їм усім, що ти обов'язково прийдеш.

— Що?! Чому?! — Мері обурено відклала виделку.

— Я не ходила на ці збори всі ці роки і зараз не збираюся. Не піду!

— Ну Мері, будь ласка! Але ж я вже пообіцяла! Ти ж мене не кинеш одну? На зустріч однокурсників ти тоді не пішла, а це ж наші однокласники, ми їх з моменту випускного зі школи взагалі не бачили!

— Ой, я вже уявляю це збіговисько, — скривилася Мері.