А що робити коли спати хочеш

Четверговий ранок в Ізмірі для Алекса Фокса розпочався з відчуття, що його котедж беруть штурмом. Двері спальні здригалися від такого потужного гуркоту, який важко було назвати просто мирним стуком — це був справжній теракт проти сну. Алекс розплющив одне око. На годиннику була лише 6:00 ранку. Кому, в біса, не спиться в таку рань?!

— ЛИС! ВСТАВАЙ, ПОРА НА МОРЕ! — пролунав з-за дверей командний голос Гард.

— І якого це лиха принесла нелегка так рано? — пробурмотів Фокс у подушку, накриваючи голову.

— АЛЕКС ФОКС, АБО ТИ ЗАРАЗ ЖЕ ВСТАЄШ, АБО Я ЙДУ НА РЕЦЕПЦІЮ ПО СОКИРУ!

— Я ВЖЕ НА НОГАХ! Я ЙДУ! — крикнув він, розуміючи, що з цією жінкою жарти погані.

Алекс неохоче сповз із ліжка й відчинив двері. За ними сторічна бойова готовність уособлювалася в Мері: на ній було легке синє плаття до колін без рукавів, стильні сонцезахисні окуляри, а на голові красувався солом'яний капелюх. Сам же президент компанії стояв перед нею виключно в піжамних штанях — турецькі ночі були надто теплими для повного комплекту одягу.

— Ваша шляхетність, і що ж привело вас до моїх покоїв у таку нелюдську рань? — сонно й іронічно запитав Фокс.

Мері оглянула його оголений торс і посміхнулася:

— О, мій королівський блазню, ти з самого ранку вжився в роль! Хвалю за акторську майстерність.

— А тепер серйозно: шоста ранку. Конкретно, що тобі треба?

— Алекс сперся на дверний отвір, увімкнувши свій фірмовий «робочий» холодний погляд, яким зазвичай розганяв менеджерів на нарадах.

— Одягайся і ходімо снідати, а потім на пляж, — скомандувала Мері.

— Я ще хочу спати. Попереду довгий день, а вода в морі зранку крижана.

— Ну, Алексе, в цьому є величезний плюс — на такому сонці зараз важко згоріти.

Фокс солодко позіхнув, хитро глянув на неї й прошепотів:

— Не вередуй як мала дитина, Гард. Або ти зараз даси мені поспати, або я силою заберу тебе з собою у Королівство Морфея.

— Тільки спробуй — і одразу дізнаєшся, які на смак мої кулаки на практиці!

Алексу було неймовірно ліниво сперечатися. Все, чого прагнув його організм — це сон, як і у будь-якої порядної сови в цьому всесвіті. Тому, довго не думаючи, він просто мовчки зробив крок уперед, перехопив дівчину поперек талії й закинув її собі на плече.

— Фокс, пусти! Ти здурів?! — закричала Мері, але Лис уже спокійно закрив ногою вхідні двері, доніс її до свого ліжка, акуратно звалив на ковдру і, миттєво влігшись поруч, міцно обхопив обома руками, як велику плюшеву іграшку.

Як тільки Мері його не вмовляла, якими тільки карами не погрожувала — все було марно. Навіть її знамениті бойові кулаки не знайшли сили проти залізобетонного сонного анабіозу Алекса. Коли Фокс хотів спати, йому не була страшна навіть Rose Noire. Зрештою, від тепла й монотонного сопіння Мері й сама не помітила, як заплющила очі.

На годиннику було рівно 10:00, коли Фокс нарешті розплющив очі. Перше, що він побачив перед собою в ліжку — це максимально похмуре, зле й обіцяюче швидку розправу обличчя Мері. Очі дівчини палали праведним гнівом. Алекса ніби потужним розрядом електрики вдарило — сон здуло за мілісекунду. Треба було терміново викручуватися, але як?!

Він блискавично, мов ошпарений, схопився з ліжка, за дві хвилини переодягнувся в цивільний одяг і, як слухняне цуценя, що провинилося, тихо пішов слідом за Мері, яка вже прямувала до ресторану. Вони сіли за столик на літній терасі.

— Ти що… ображаєшся на мене? — обережно запитав Алекс, заглядаючи їй в очі.

— Та ні, що ти! Я? Ображаюся? — відповіла Мері неприродно солодким, майже ангельським голосом, від якого в Алекса пробігли мурашки по спині.

— Це ж не мене щойно без дозволу закинули на плече, затиснули в ведмежих обіймах і змусили чотири! чотири години поспіль! слухати, як ти хропиш мені у вухо!

— Взагалі-то я не хроплю, — спробував захистити свою чоловічу гідність Алекс.

— Це я просто так дихав… від утоми.

— Їж уже швидше свою яєчню та дивись не подавися, — відрізала вона, повертаючись до нормального тону.

— Зараз поїмо й підемо на пляж. Якщо ти сьогодні везучий, то, можливо, навіть не потонеш під моїм наглядом.

Пляж комплексу був приватним, закритим для сторонніх і обладнаним за вищим розрядом. Неподалік на вежі навіть чергував професійний рятувальник. Поснідавши, вони зібрали пляжні сумки, переодяглися в купальники й вийшли до води. Погода стояла неймовірна: сонце світило на повну, а море було спокійним.

Мері підійшла до справи з усією серйозністю свого спецназівського минулого. Вона притягла з собою цілий арсенал: надувний круг, дитячі нарукавники та спеціальну плавальну подушку. Проте, на її здивування, Алекс зайшов у воду й почав плавати доволі вміло й упевнено — фобія фобією, але триматися на воді він умів. Поки Фокс розминався, Гард просто ліниво бовталася на надувному кругу поруч. Так минуло пів години, і Алексу це врешті-решт набридло.

— Мері, пора виконувати угоду. Час вчитися плавати по-справжньому, без твоїх залізяк і кругів, — сказав він, підпливаючи ближче.

— Я боюся, Фокс! Дивись, як я чудово й граціозно тримаюся на воді, і хвилі так гарно мене гойдають. Мені й тут добре. Алекс глибоко зітхнув: «Я колись присягався собі не йти на такі радикальні кроки, але тут інакше не можна. Хух, спокійно».

Він хитро посміхнувся:

— Знаєш що, Гард? Давай закладемося, що ти просто боїшся і ніколи в житті не навчишся плавати без своїх надувних іграшок?

— Ах так?! Та ти просто хитрий Лис! Ну все, тримайся!

Вони відійшли трохи далі від берегової лінії, де була безпечна, невелика глибина. Круг Алекс одним точним рухом закинув далеко на пісок. Мері залишилася стояти на ногах, вода досягала їй до грудей. Алекс почав терпляче пояснювати:

— Для початку просто розслабся й ляж спиною на воду. Не бійся, я триматиму тебе.

Мері зробила глибокий подих і спробувала виконати вказівку. Фокс підставив руки, міцно й надійно тримаючи її за живіт та ноги.