У дорогу

Ранок середи почався для Мері о 5:05. Поки весь будинок ще спав, вона впевнено вдягла свій професійний шкіряний гоночний костюм. У гаражі дівчина звично закріпила на голові старий біло-жовтий шолом, перевірила кріплення й сіла на байк, що відгукнувся потужним, басовитим ревом.

Дорога до Ізміра обіцяла бути довгою, тому по дорозі вона заїхала на велику цілодобову заправку, де спокійно й щільно поснідала, випивши міцної кави. Проте залишитися непоміченою не вдалося: люди на трасі та водії на заправках миттєво впізнавали фірмовий стиль знаменитої Rose Noire. Вони здивовано протирали очі, діставали телефони, фотографували її на ходу й одразу викладали знімки в мережу.

Алекс прокинувся рівно о 6:00 ранку. Швидко поснідавши та одягнувшись, він сів у велику службову машину компанії, яку надав водій — це був місткий пасажирський бус із критим причепом. Усю дорогу Фокс провів у телефоні, гортаючи стрічку новин. Більшість свіжих статей та постів у соцмережах уже майоріли заголовками про Rose Noire та про те, що її прямо зараз бачили на трасі в напрямку Ізміра.

— Її план стовідсотково вдався, — задоволено посміхнувся Алекс, вимикаючи екран.

Мері прибула на місце рівно о 7:00 і терпляче чекала на боса. Рівно за годину, о 8:00, бус Алекса нарешті припаркувався біля центрального входу до розкішного курортного комплексу.

— Ну і чому так довго?! — замість вітання обурилася Мері, спираючись на мотоцикл.

— Це не я довго їхав, це ти виїхала на світанку як божевільна, — парирував Фокс, виходячи з машини.

— Коротше, давай швидше впораємося з цією твоєю паперовою перевіркою, і я одразу поїду на стадіон. Мій план трохи змінився, не хочу втрачати час.

Алекс хитро глянув на неї:

— Я їду з тобою. А що мені тут одному робити, нудьгувати?

— Окей, без проблем. Будеш іще одним офіційним «очевидцем» моєї раптової появи в місті.

— От і домовилися. Ходімо спочатку заселитися. Мері озирнулася на розкішні котеджі: — Де наші будиночки?

— Давай спочатку розберемося. Мій — ось цей, праворуч, — указав Алекс.

— Тоді мій автоматично ліворуч, — кивнула дівчина.

Вони швидко розпакували речі у своїх кімнатах і трохи відпочили після виснажливої та тривалої дороги.

В обідній час Алекс підійшов до сусіднього котеджу й коротко постукав у двері. Мері майже одразу відчинила йому, уже без екіпірування.

— Ходімо, ми просто зобов'язані спробувати місцеву кухню в ресторані, — запропонував він.

— Іду-у-у, я якраз зголодніла!

Вони прийшли до просторої їдальні комплексу, де шеф-кухар спеціально для них приготував розкішний стіл із традиційними турецькими стравами: ароматний кебаб, мезе, свіжі коржі та солодощі.

— Неймовірно смачно, — промовила Мері, відправляючи в до рота шматочок м'яса.

— Алексе, тут усе просто ідеально, навіщо взагалі щось детально перевіряти? Персонал працює як годинник.

— Перед тим як офіційно запускати курорт для VIP-клієнтів, я повинен особисто переконатися в кожній дрібниці, — серйозно відповів він.

— Ти в нас бос — тобі й вирішувати, а мене тут абсолютно все вже влаштовує.

Алекс відклав виделку й хитро посміхнувся:

— До речі, я щойно знову дивився новини. Ти неймовірно популярна.

— Уже?! — здивувалася Мері.

— Ну й швидко ж вони працюють.

— Так. Тому непомітно пересуватися по місту в особистих справах у тебе більше не вийде. Саме тому, знаючи твій характер, я привіз із собою в причепі ще дещо цікаве. Водій дуже допоміг мені все розвантажити, поки ти розбирала свої речі в котеджі. До речі, сам водій поїхав і прибуде по нас тільки після повного закінчення нашого відрядження.

Мері насупилася:

— Що саме ти привіз?

— Твій перший, зелений байк. І три шоломи на додачу.

— Чому аж три?

— Дивись: один шолом тобі для звичайного виїзду в місто, щоб не палитися. Другий, чорний, я одягну сьогодні особисто, коли поїду з тобою на стадіон пасажиром. А третій шолом призначений мені для інших робочих поїздок.

Мері зневажливо пирхнула:

— Ага, розімріявся! Тоді сідай сам на свій зелений байк і їдь ззаду, а не зі мною на одному сидінні.

— Ну ні, якщо я поїду на ньому, то й той байк одразу «засвітиться» в пресі, — логічно зауважив Лис.

— Твоя правда, логічно… — зітхнула Мері.

— Ти все доїв?

— Так, а ти?

— Теж. Тоді ходімо на трек!

Вони вийшли на парковку. Мері впевнено сіла спереду за кермо свого старого біло-жовтого байка, а Алекс, вдягнувши чорний шолом, розмістився ззаду, міцно обхопивши її за талію. Мотоцикл із виском рушив у бік міського стадіону.

Біля самого стадіону Алекс швидко зліз, і, взагалі не знімаючи шолома, щоб ніхто не побачив його обличчя, піднявся на найвищу трибуну. Він дістав телефон і запустив пряму онлайн-трансляцію з офіційного акаунту Rose Noire.

Ефект був вибуховим! На трансляцію миттєво підключилися тисячі людей, серед яких були Том, Ніка, інші професійні гонщики та всі світові фанати, які роками стежать за кожним кроком «Чорної троянди». Побачивши стрім, сотні місцевих вболівальників, які були неподалік, кинули всі свої справи й масово почали з'їжджатися прямо на стадіон.

Мері тим часом виїхала на трек. Вона свідомо ганяла лише на половину своєї реальної потужності — простим смертним і репортерам збоку це було абсолютно непомітно, але Гард твердо вирішила завчасно не показувати суперникам, на що вона здатна насправді.

Через дві години виснажливих заїздів вона нарешті під'їхала впритул до трибуни, щоб забрати Алекса. У цей самий момент натовп фанатів і журналістів із криками кинувся прямо до неї. Алекс ледь-ледь устиг у останню секунду добігти, перестрибнути через огорожу й застрибнути на заднє сидіння байка, поки його не схопив натовп божевільних репортерів. Мері різко крутанула ручку газу, і вони зникли в хмарі пилу.