Шалена кухня

Алекс із максимально серйозним виглядом зосередився на приготуванні своєї секретної фірмової страви. Мері, не промовивши жодного слова, раптово взяла зі столу ніж і мовчки взялася кришити салат — хоча її, взагалі-то, ніхто про це не просив. Фокс тим часом майстерно смажив на сковороді соковите м'ясо, паралельно чаклуючи над великим казанком, де повільно млів ароматний плов.

У перші хвилини їхні пересування невеликою кухнею виглядали вкрай комічно й напружено. Вони так хаотично й швидко бігали повз одне одного, наче боржник, який третій місяць поспіль ховається від сусіда з розлюченим алабаєм. З боку взагалі могло скластися стійке враження, що ці двоє зараз просто заріжуть одне одного кухонними ножами. Та, на щастя, все обійшлося — цього вечора серйозно постраждали виключно продукти.

Десь під середину кулінарного процесу вони навіть непомітно для самих себе знайшли спільну мову. Зрештою, смачна їжа — це найкращі, універсальні ліки від усього на світі: від поганого настрою, нестерпного головного болю, сімейних сварок, раптової апатії чи навіть від зламаної ноги. Коли людина по-справжньому хоче їсти, вона здатна абсолютно на будь-які компроміси. Поступово їхні рухи синхронізувалися, і вони стали працювати як одне ціле. З боку це виглядало просто дивовижно — справжнє шоу «МастерШеф» за участю топ-професіоналів.

У якийсь момент Мері потягнулася на саму верхню полицю гарнітура, щоб дістати пляшку олії. І який розумник узагалі здогадався поставити олію на таку висоту? Як Гард не намагалася, як не ставала на пальчики — дотягнутися було фізично неможливо. Вона вже збиралася розвернутися й піти у вітальню за стільцем, але Алекс її випередив. Користуючись своїм зростом, він спокійно підійшов ззаду, легко дістав пляшку й поставив її на робочий стіл.

Дівчина хотіла різко повернутися до нього обличчям, але простору на заставленій кухні було надто мало. Спіткнувшись об власні босоніжки, Мері стрімко полетіла спиною на тверду підлогу. Проте відмінна бойова реакція не підвела її й цього разу: падаючи, вона мертвою хваткою зачепила піджак Лиса й у повітрі перекрутилася так, як вимагали закони самооборони. У результаті Алекс із глухим звуком гепнувся на підлогу, а Мері дуже м'яко й комфортно приземлилася прямо на нього зверху.

— О-о-оу… Моя бідна голова… — глухо застогнав Фокс, притискаючись потилицею до дощок.

Мері занепокоєно підвела на нього очі:

— Сильно вдарився?

— Слухай, Гард, коли ти падаєш, навіщо ти мене за собою на дно тягнеш?!

— Це чистий інстинкт, Фокс.

— Ага, інстинкт мене вбити! Ой, ти господе…

— Взагалі-то — інстинкт захистити себе. Хоча твій варіант із убивством мені зараз теж цілком подобається, — пирхнула вона.

— І взагалі, олію нормальні люди завжди ставлять на нижніх полицях!

— Я, якщо ти не помітила, досить високий, і мені особисто мега-зручно, коли такі ходові продукти стоять угорі. Тоді не доводиться зайвий раз нахилятися, — Алекс незадоволено примружився.

— Може, ти вже нарешті встанеш із мене? Ти взагалі-то не зовсім легенька.

Мері обурено округлила очі:

— Ах так?! А коли мене в офісі на плече, як мішок, закидати — то я одразу легка пір'їнка?!

— Тоді я міцно стояв на ногах, а зараз я впав, тому мені важко! Ти, мабуть, не помітила, але тут тобі не мій міський особняк, тут на підлозі немає м'якого перського килима, а всього-на-всього суворе тверде дерево.

Мері пирхнула, нарешті встала на ноги й граціозно подала йому руку, допомагаючи піднятися. Вона силою посадила потирання потилиці Алекса в одне з м'яких крісел, а сама швидко побігла до холодильника по лід.

— На, тримай, — вона простягнула йому загорнутий у рушник холодний пакет.

— Хоча, якщо подумати, навіщо тобі той лід? Твоя голова все одно абсолютно пуста.

— Хто б уже говорив про пусту голову, — пробурчав Лис, кривлячись від болю.

— Ой, ну ти що, навіть нормально лід прикласти сам не можеш?!

Вона рішуче підійшла ближче, сама притулила холодний пакунок до його забитої потилиці й міцно тримала, не послаблюючи хватку ні на сантиметр.

— Холодно взагалі-то! — заскиглив Алекс.

— Терпи, козак, отаманом станеш, — з усмішкою процитувала вона відому приказку.

— Та куди мені до отамана… Ти ж у нас вічний генеральний бос, куди мені з тобою тягатися.

— Поки що офіційний бос у цій компанії — це саме ти, так що не прибідняйся.

З горем пополам, долаючи травми й суперечки, вони нарешті завершили готувати цю багатостраждальну вечерю. Проте на кухні після їхнього кулінарного поєдинку панував ще той армагедон. Дай бог міцного здоров'я й залізного терпіння тій прибиральниці, яка колись буде це все відмивати. Задоволені результатом, вони нарешті сіли за дерев'яний стіл, щоб спробувати витвори своїх рук.

— Знаєш, Фокс… А ти справді неймовірно смачно готуєш, — щиро визнала Мері, жуючи ідеально пропечене м'ясо.

— Дякую, я старався, — задоволено посміхнувся Алекс.

Дівчина на секунду замислилася, відставивши виделку:

— Цікаво, а як там зараз наш Барон?

— Ти серйозно? А за те, що він із голоду в цю саму хвилину Тома живцем з'їсть, ти взагалі не боїшся? Мері махнула рукою:

— Та кому той Том взагалі треба?

— Ну, як мінімум — Ніці, — засміявся Алекс.

— То ти впевнена, що пес його не покусає?

— Барон — вихований собака. Він чітко виконує лише ті команди, які я йому особисто говорю. І взагалі, чого це ти раптом так сильно за його шкуру переживаєш? Алекс зітхнув:

— Та я не за його, я за свою власну шкуру найбільше боюся! Ніка ж почне з мене живцем шкуру здирати, якщо з її коханим щось станеться. Адже за планом саме я мав відвезти Барона містеру Гарду, а не Том.

— Не переживай, Ніка взагалі не злопам'ятна.

— Ага, розказуй мені. Ви, дівчата, в таких ситуаціях завжди одна одну покриваєте й захищаєте.

— А ви, чоловіки, наче ні? Алекс гордо випрямив спину: