Знову за старе

Ранок знову зустрів місто нагадуванням, що настав час іти на роботу. Як кажуть невиправні оптимісти: «Сонце світить ясно, на небі гарні хмарки, а я, веселий і бадьорий, іду на улюблену роботу!» Що ж, частково ці люди, мабуть, трохи божевільні, але з таким позитивним настроєм їм точно живеться легше, ніж песимістам, чий внутрішній монолог звучить куди похмуріше: «Сонце пече як скажене, хмари такі, що зараз точно ливне дощ, ще й ця клята робота з самого ранку…»

Наші герої почали збиратися. Цього разу абсолютно не поспішаючи, помалу пересуваючись кімнатами. Алекс, не сильно замислюючись, витягнув із самого краю шафи перший ліпший сірий костюм. Йому сьогодні було абсолютно байдуже, що одягати, — головне, щоб не голим іти на раду директорів.

А от Мері підійшла до образу з притаманним їй смаком. Вона зібрала волосся у високий, ідеально гладкий хвіст і одягнула стильний сірий костюм, який складався з оригінальної шортів-спідниці, білої блузи та елегантного приталеного піджака. На ногах у неї були акуратні сірі босоніжки на високому, стійкому квадратному підборові.

Про чотирилапого напарника теж не забули: Барону на оновлений нашийник прикріпили суворий сірий метелик. Все-таки великий пес із якимось офіційним елементом одягу виглядає набагато миліше й солідніше. Коли вся трійця вишикувалася в холі, вигляд вони мали просто суперовий — ідеальне колірне поєднання, ніхто б ніколи не сказав, що це чиста випадковість.

Ох, як же Мері в глибині душі хотіла поїхати в офіс на своєму швидкісному байку! Проте сувора реальність нагадувала: втрьох на один мотоцикл вони фізично не влізуть.

— Містере Фокс, прошу, сідайте в машину, — з удаваною ввічливістю промовила Мері, відчиняючи дверцята.

— Слухай, не треба цього зайвого офіціозу, місіс Гард, — відказав Алекс, сідаючи на заднє сидіння поруч із Бароном.

— Тоді сідай швидше, бо ми катастрофічно не встигаємо!

— Зачекай, а скільки взагалі часу залишилося?

— Рівно десять хвилин до початку генеральної наради! — Мері різко змінила тембр голосу, кумедно копіюючи сонні ранкові манери самого Алекса: — «Я встигаю, Мері, все під контролем, дай мені ще п'ять хвилиночок поборотися з ковдрою…»

Алекс невдоволено буркнув:

— Ми в будь-якому разі не встигнемо, нам їхати мінімум двадцять хвилин через ранкові затори. Давай краще зупинимося й нормально поснідаємо, все одно вже запізнилися.

— Хей, Лис, ти, схоже, забув, хто сьогодні за кермом?

— О ні… Мері, може, не треба? — в очах Фокса з'явився легкий страх.

— Треба, Алексе, треба! Немає чого прогулювати або затримувати роботу. Хіба ти в нас не обожнюєш працювати понад норму?

— На абсолютно голодний шлунок я працювати не люблю!

— Тоді швидко діставай телефон і роби замовлення їжі прямо в офіс, поки ми їдемо.

Вона різко вижала педаль газу в підлогу. Машина з диким ревом зірвалася з місця. Таких крутих віражів, екстремальних обгонів та професійних маневрів Алекс давно не бачив у своєму житті. Що найгірше — він безпосередньо брав у цьому участь на задньому сидінні, міцно вчепившись руками в шкіряну оббивку. Бідолаха Лис від шаленої швидкості був готовий буквально притиснутися до підлоги: для нього такий темп їзди здавався космічним. «Тут можна спокійно знімати одинадцяту частину "Форсажу"», — панічно подумав Лис, заплющуючи очі на крутому повороті.

Рівно одинадцять хвилин — і колеса автівки різко заскрипіли на парковці «Gold Fox». Вони були на місці. Залишалося лише дочекатися, поки нервова система Алекса разом із рештою внутрішніх органів повернеться на свої законні місця.

— Ну що, Алекс, твоя розвалюха все-таки занадто повільна, — підколола його Мері, виходячи з машини.

— Повільна?! — ледь промовив Фокс, виходячи на негнучких ногах.

— Та ми летіли з такою швидкістю, що ледь не здійснили незаплановану подорож між двома світами!

— Менше слів, ходімо швидше в будівлю.

— Зачекай… Я ще в машині написав Тому, і він переніс зустріч на пів години пізніше.

Мері різко зупинилася й гнівно повернулася до нього:

— І ти мені про це весь цей час не міг сказати?!

— Я чесно намагався! Але коли ти вмикаєш режим професійного гонщика, до твого здорового глузду просто неможливо достукатися!

— Гав! Гав! — раптом гучно підтримав Барон, дивлячись на дівчину. Алекс переможно посміхнувся:

— Вось, бачиш? Собака правду каже. Мері, ми стоїмо прямо перед головним входом в офіс, тому влаштовувати сварку на очах у підлеглих точно не варто.

— Гаразд, ходімо. Твоя доставка їжі вже точно має бути на рецепції.

Грандіозна трійця впевнено зайшла до холу хмарочоса. Вони виглядали настільки круто, ефектно й стильно в цих сірих тонах, що один із менеджерів середньої ланки від несподіванки буквально випустив із рук паперову чашку з кавою, яка з хлюпанням розлетілася по підлозі. Вони наче щойно зійшли з обкладинки дорогого глянцевого журналу.

Коли вони прямували до ліфтів, кілька співробітників непомітно дістали телефони й сфотографували їх, а хтось у натовпі навіть тихо прошепотів, що готовий молитися на цю фотографію, настільки ідеальною парою вони виглядали.

Біля ліфтів їх зустріла Ніка.

— Містере Фокс, директор Клайн просив терміново передати, що о 16:30, одразу після вечірньої наради, ви обов'язково повинні зустрітися з ним у його кабінеті, — чітко рапортувала вона. Алекс здивовано примружився:

— А чому він сам мені не зателефонував, як зазвичай? Мері єхидно посміхнулася, поправляючи піджак: — Може, він досі на нас дується через свої вчорашні штани?

— Проїхали, — відмахнувся Фокс.

— Проїхали ми якраз тоді, коли розмовляли про машини, — знову завелася Мері.

— Я вже котрий день хочу забрати з гаража свій другий автомобіль, але на твоїй підземній парковці його просто немає де поставити! Все забито твоїм транспортом!

Ніка, спіймавши на собі важкий, обіцяючий проблеми погляд Мері, миттєво оцінила ситуацію й поспішила швидко ретируватися: