А він казав не бігай під дощем

Ранок у понеділок почався точно за планом. Вони збиралися так злагоджено й чітко, наче були двома роботами із запрограмованою функцією ідеального ранку.

Робота… Що може бути веселіше? Насправді, будь-що на світі може бути веселіше. Зазвичай ти просто сидиш в офісі й годинами перебираєш нудні папери, аж поки час від часу хтось не забіжить у кабінет із криками: «Нам кінець, все пропало!». От тоді стає по-справжньому весело.

Том і Ніка вже чекали друзів біля головного входу до скляного хмарочоса компанії. Побачивши Мері, Том приречено зітхнув: 

— Мері, добрий ранок… Я програв. Що мені на цей раз робити? Мері хитро примружилася, підійшла ближче й щось швидко прошепотіла йому на вухо. Алекс і Ніка стояли поруч, абсолютно нічого не розуміючи.

Том миттєво став червоним, як стиглий помідор, але парі є парі. Він рішуче пройшов у самісінький центр просторого вестибюля, набрав у легені побільше повітря й закричав що є сили на весь офіс: 

— Я, ТОМ КЛАЙН, БОЖЕВІЛІЮ ВІД СВОЄЇ ЛЮБОВІ ДО НІКИ ТВОН! Я ЛЮБЛЮ НІКУ ТВОН І ОДРУЖУСЯ НА НІЙ!!!

Працівники, які саме пили ранкову каву, на кілька секунд буквально заціпеніли від шоку, переглянулися, а потім спокійно продовжили роботу. Всі вже давно звикли, що їхній замдиректора трохи з глузду з'їхав.

Ніку така сміливість настільки розчулила, що вона ледь не заплакала від радості. Мері з посмішкою приклала руку до голови:

 — Все для тебе, подруго!

 — Том, ти молодець! — вигукнула Ніка й з розбігу кинулася йому на шию. Вони закружляли в палких обіймах прямо посеред холу.

Алекс і Мері, щоб не заважати закоханим, швидко прошмигнули повз них і застрибнули в ліфт. Коли двері зачинилися і вони залишилися наодинці, Алекс усміхнувся: 

— Ну, ти й добре це вигадала.

Раптом ліфт різко здригнувся й зупинився між поверхами. Світло миттєво згасло. Мері від несподіванки й паніки сильно злякалася — вона одразу сіла на підлогу й міцно обхопила руками свої коліна, важко дихаючи. 

— Мері, ти в порядку? 

— Алекс одразу опустився поруч. 

— Не знаю… Що сталося?

 — Схоже, тимчасово зникло світло. Не хвилюйся, зараз запрацює резервне живлення.

За секунду кабіна знову смикнулася, спалахнули аварійні лампи, і ліфт плавно рушив угору. Все стало добре. 

— Я так злякалася… — тихо прошепотіла дівчина. — На щастя, все обійшлося. Іди сюди.

Алекс ніжно пригорнув її до себе й почав м'яко гладити рукою по голові, заспокоюючи: 

— Все добре, не переживай, я ж поруч, я з тобою. Мері трохи прийшла до тями й раптом буркотливо кинула: 

— Оце мене й злякало найбільше — що остання людина, яку я побачу в своєму житті, це будеш ти! Алекс розсміявся й відпустив її: 

— Ну, раз ти знову почала язвити, значить точно в порядку. Мері теж не витримала й голосно розсміялася.

Коли робочий день завершився і вони вийшли на вулицю, стіною лив густий дощ. Проте професійне чуття Мері одразу спрацювало — вона помітила, що за ними від самого виходу хтось пильно стежить.

 — Мері, там якийсь підозрілий тип. Я викличу поліцію, — тихо сказав Алекс. 

— Не варто, я сама розберуся, — впевнено відповіла вона. 

— У мене є офіційний дозвіл і посвідчення, я не дарма проходила елітні курси спецпідготовки. Давай так: ти йди праворуч, я — ліворуч. Побачимо, хто саме йому потрібен. І набери мій номер, щоб ми постійно мали зв'язок.

Вони швидко розійшлися в різні боки. Як і очікувалося, підозрілий чоловік у капюшоні рушив слідом за Мері.

 — Алексе, йому потрібна саме я, — тихо сказала дівчина в трубку. 

— Не бійся, я розберуся. Вона вимкнула телефон, але Фокс, звісно ж, не збирався сидіти склавши руки й чимдуж кинувся в її бік.

Мері навмисно заманила переслідувача в глухий пустий провулок. Вона різко розвернулася: 

— ХТО ТЕБЕ ПРИСЛАВ?

З-за рогу будівлі з парасолькою в руках поважно вийшла Лоліта. Яка ж зараза!

 — Давно не бачилися, Гард, — отруйно посміхнулася вона й кивнула своєму найманцю: 

— Ну чого ти чекаєш? Нападай на неї! Я заплатила тобі гроші не для того, щоб ти просто стояв і любувався цією дівкою!

Лоліта приготувалася дивитися на розправу, але Мері лише впевнено усміхнулася. Почався бій. Перші три хвилини Мері професійно ухилялася від важких ударів великого нападника, вивчаючи його манеру, а потім блискавично перейшла в контрнаступ. Вона била точно, швидко й серйозно. Противник, не очікувавши такої відсічі від тендітної дівчини, дуже швидко здався й упав на коліна.

Алекс прибіг якраз вчасно, причому не один, а з підкріпленням у вигляді офіційної охорони хмарочоса. Лоліту та її невдаху-найманця миттєво скрутили. Завдяки впливу Фокса і зв'язкам родини Гард обох зловмисників того ж вечора запроторили за ґрати на дуже довгий термін.

— Мері, ти як?! Боже, ти ж уся мокра! 

— підбіг до неї Алекс. 

— Все добре, Алексе, ходімо вже додому. 

— А якщо ти захворієш під цим ледяним дощем? — Та все буде добре, я ж міцна.

Додому їх віз Том, а наша пара вмостилася на задніх сидіннях. 

— Алексе, подай, будь ласка, мій телефон з бардачка, — попросила Мері.

 — Звісно. Тримай. А кому ти збираєшся телефонувати так пізно? 

— Батькові…

Вона набрала номер:

— Алло, тату, привіт! Як ти там? 

— Все добре, сонечко, а ти як?

 — Я чудово. Як там наш Барон? 

— Та ось, якраз біля мене сидить… Слухай, я зараз трохи зайнятий, поговоримо пізніше, добре?

 — Добре, цілую…

Мері здивовано опустила телефон:

 — Якийсь він сьогодні дуже дивний і загадковий.

Якби Мері тільки знала, чим насправді в цей момент займався містер Гард! У нього була надсекретна й надважлива місія. Він сидів на килимі у вітальні перед величезним волохатим псом. 

— Бароне, дивись сюди, — містер Гард серйозно показував собаці дві фотографії.

 — Це Алекс, а це Мері. Твоє завдання на вечірці: береш повідець і непомітно заплутуєш їхні ноги разом, щоб вони впали в обійми. Ти все зрозумів? — Гав! — дзвінко відповів пес.