Президент Фокс , ви з глузду з'їхали

Ранок прийшов миттєво, наче ночі й не було. Вони, як і передбачалося, знову спали в міцних обіймах. Картина була неймовірно милою й випромінювала якусь особливу, заразну атмосферу хорошого дня. Але всю цю ідилію порушила одна річ — будильник. Щоб він тріснув!

Алекс розплющив очі й поспіхом вимкнув звук, а Мері солодко потягнулася: 

— Доброго ранку… О-о-о-ах, я на кухню.

Вона вже збиралася підвестися, але не тут-то було. Лис блискавично перехопив її за зап’ястя, і дівчина знову впала прямо на нього. Обхопивши її двома руками, він тихо запитав:

 — Чому ми завжди прокидаємося в обіймах, га?

 — А я звідки знаю? — зніяковіла Мері, намагаючись виплутатися. 

— Щось не подобається? 

— Подобається. Все подобається.

Він заглянув у її очі. Вони нагадували йому безкраї квітучі поля — такі ж зелені, яскраві й глибокі, наче він раптово потрапив у саму весну. Алекс буквально потонув у цьому погляді. Він геть перестав чути, що вона просить її відпустити, і повністю проігнорував перші серйозні погрози. У голові президента Фокса стало абсолютно порожньо — там залишилися лише думки про неї. Мить — і він припав до її губ.

Що це було? Секундна слабкість? Любов? Бажання? Чи, може, чари її зелених очей? Яку відмазку він вигадає, якщо взагалі виживе після цього?

Мері від несподіванки заціпеніла й перестала гатити його кулаками по плечах. Коли ж вона нарешті отямилася, то з усієї сили розірвала обійми, відсахнулася й щосили вліпила йому кулаком у ногу. 

— ФОКС, ЖИТИ НАБРИДЛО?! — крикнула вона, червоніючи як рак. 

— Я… я не знаю, що на мене найшло! Вибач, — щиро перелякався Алекс, потираючи забите стегно.

 — Я на кухню! — крикнула Мері й вискочила з кімнати так швидко, як тільки могла.

На її щоках палав густий рум'янець. Раніше вона й думати про Фокса не хотіла, вважаючи його лише зарозумілим конкурентом, а тепер їй доведеться серйозно розібратися у собі: чи це справді любов, чи просто… що це взагалі було?

Раптом на кухні Мері дещо згадала. Завтра на роботі Том точно буде кричати на весь офіс, що він дурень, адже вона завжди виграє їхні парі! Але Гард вирішила трохи змінити умови фінальної фрази — те, що Клайн дурень, і так знає вся компанія, треба вигадати щось цікавіше.

Снідали вони в абсолютній мовчанці. Після цього почали збиратися на захід містера Смайта. Фоксу в цьому плані було набагато простіше: одягнув костюм — і все, можна одразу під вінець іти. А от Мері знову зіткнулася з проблемою: сукня сиділа ідеально, але клятий замок на спині ніяк не піддавався. Що поробиш, якщо в домі є лише одна людина, яка може допомогти?

Притримуючи тканину, Мері рішуче зайшла до його спальні. Алекс якраз стояв перед великим дзеркалом, поправляючи ланцюги на піджаку. — Алексе, допоможи, будь ласка. 

— Уже йду.

На голові в Мері був зібраний високий, стильний хвіст, прикрашений витонченою білою заколкою. Коли Алекс обережно застебнув сукню, вони обоє повернулися до дзеркала. Вигляд вони мали просто неймовірний — справжні містер і місіс Сміт, не інакше.

Прибувши на місце, Мері впевнено взяла Алекса під руку. Всі гості свята миттєво звернули на них увагу — молоді, талановиті, амбітні лідери бізнесу. Їхні вбрання ідеально гармоніювали між собою: чорний глибокий костюм Алекса та біла сукня Мері з однаковими срібними ланцюгами виглядали максимально вишукано. Було одразу зрозуміло — вони пара. Ну, або люди просто дивилися вчорашній ранковий ефір Роберта Фокса.

Святкування проходило просто неба. Велике розкішне подвір’я було потонуле в квітах, столи ломилися від страв, а басейн по периметру був прикрашений плаваючими бутонами рожевих лілій. Живі музиканти на сцені віртуозно грали неокласику.

До них одразу поважно підійшли господарі вечора: 

— Доброго дня, місіс Гард, містер Фокс! — привітався містер Смайт. 

— Вітаємо вас, містер Смайт, містер Бейк, — ввічливо відповіла Мері. 

— Як вам атмосфера нашого свята? 

— Все просто чудово, дякуємо за запрошення. 

— Я дуже радий! Прошу вибачити, мені потрібно привітати інших гостей, тому не можу скласти вам тривалу компанію. Повеселіться від душі!

Не встигли містер Смайт із Бейком відійти й на кілька кроків, як біля Алекса раптом закрутилася якась дівчина в ультра-яскравій сукні.

 — Алексе! Привіт! Скільки років, скільки зим! — вигукнула вона й уже розставила руки, збираючись міцно його обійняти.

Але Мері діяв на випередження. Вона м’яко, але дуже впевнено виставила руку вперед і буквально відсунула дівчину назад. Все-таки вона його асистент, охоронець і… ну, тепер ще й офіційна дівчина. 

— Перепрошую, ви хто і ким являєтесь містеру Фоксу? — холодно запитала Мері. 

Дівчина невдоволено скривилася, демонструючи тонну штукатурки на обличчі: 

— Я його давня однокласниця, Лоліта Стівенс. Скажи ж, Алексе?

Лоліта вчилася з Фоксом в одній школі й, оскільки він був першим красенем, роками бігала за ним хвостиком. Добра від цієї язви чекати не варто було. Алекс спокійно поклав руку Мері на талію:

 — Так, це Лоліта. Не переживай, Мері, вона не несе жодної загрози. 

— Я тебе зрозуміла, — кивнула Гард, трохи відступаючи, щоб дати їм простір.

Лоліта зверхньо змірила Мері поглядом: 

— А ти взагалі хто така? 

— Я Мері Гард. Асистент і начальник охорони містера Фокса. Алекс перехопив ініціативу, міцно стиснувши долоню Мері:

 — І, що найголовніше, вона — моя кохана дівчина.

Він нахилився й ніжно поцілував Мері в щоку. Від цього невинного, але демонстративного жесту в Лоліти очі ледь не вилізли з орбіт, а з вух ледь не пішла пара від злості. Мері хитро посміхнулася Алексу: 

— Якби ти мене не перебив, любий, я б сказала те саме.

 — О… я рада, що ти не са-мо-т-ній, Алексе, — крізь зуби процедила Лоліта, а в її голові вже визрівав підступний план помсти.

За якийсь час, коли Алекс відійшов поспілкуватися з партнерами, Лоліта підібралася до Мері, яка стояла біля краю басейну: