Довгоочікуване примирення

Вони розійшлися по своїх кімнатах. Алекс ще деякий час гортав бізнес-новини на планшеті, де журналісти тільки й робили, що обговорювали його персону та новий контракт. Мері ж заснула миттєво. День видався занадто важким. Попри те, що ззовні вона завжди намагалася здаватися залізною й незламною, глибоко всередині вона залишалася тією самою ніжною, вразливою дитиною, яка пережила жахливу трагедію.

Ближче до півночі в Алекса закінчилася вода. Він вирішив спуститися на кухню, щоб поповнити запаси на ніч. Але щойно він вийшов у коридор, як почув тихий, приглушений плач із сусідньої кімнати. Серце Алекса стиснулося. Обережно прочинивши двері, він застав картину, якої зовсім не очікував: Мері металася по ліжку, судорожно стискаючи ковдру.

Він миттєво підскочив і сів поруч на край ліжка, обережно взявши її за руку:

— Мері, прокинься… Чуєш? Це просто сон, прокинься. Мері!

Вона розплющила очі, важко дихаючи, і кілька секунд просто дивилася на нього диким поглядом.

— Алекс?.. Що ти тут забув? — нарешті прошепотіла вона, приходячи до тями.

— Ти так кричала уві сні, я страшенно злякався. Тобі знову снився той кошмар?

— Мені щоночі сниться один і той самий сон. З п'яти років, — Мері відвернулася, намагаючись сховати сльози.

— Здається, я вже знаю, який саме… — тихо відповів Алекс, згадуючи її денну розповідь. — Я зараз принесу води. Ти тільки не бійся й не соромся, добре? У кожного з нас є свої страхи, це нормально.

Він швидко сходив на кухню й повернувся з пляшкою прохолодної води.

— Тримай, випий трохи.

— Дякую, — Мері зробила кілька ковтків.

— Знаєш що… Давай я посиджу тут, поки ти не заснеш? Мені так самому буде спокійніше.

— Не варто, Алексе, йди спати.

— Ще й як варто! — заперечив він і рішуче посунув її вбік. — Рухайся давай, я ж не збираюся на підлозі сидіти.

Мері слухняно посунулася, і Алекс умостився на краю ліжка.

— Расскажи мені щось… — тихо попросила вона, загортаючись у ковдру.

— Що саме?

— Не знаю, просто говори. На твоїх робочих нарадах завжди так нудно, що в сон клонить само собою.

Алекс удавано образився, але слухняно почав бубніти перше, що спало на думку:

— Фінансові справи компанії за останній рік демонструють стабільне зростання. Завдяки оптимізації логістики наш чистий прибуток піднявся на 5%. Також, за ініціативи наших провідних економістів, ми суттєво зменшили витрати на одноразові стаканчики, оскільки працівникам було офіційно запропоновано принести з дому власні чашки…

Він перевів погляд на Мері й посміхнувся. Вона вже мирно й солодко спала, тихо сопучи. Справді, під його фінансові звіти можна було заснути ще на першому слові.

— Солодких снів, Гард. Нехай тобі присниться щось справді приємне, — прошепотів він, обережно вийшов і зачинив двері.

На годиннику була 04:00. Алекс раптово прокинувся від сухості в горлі. За іронією долі, він так дбав про воду для Мері, що зовсім забув принести пляшку собі. Він підвівся, вийшов у коридор і — як виявилося — дуже вчасно.

Він побачив, як Мері в повній екіпіровці тихо прямує в бік гаража. Алекс здогадався: вона знову прокинулася завчасно і, щоб прогнати залишки думок, вирішила поїхати поганяти на стадіон. Це був її перевірений роками спосіб.

Алекс діяв миттєво. Він швидко натягнув спортивний костюм, збіг у гараж і зайшов у дальній куток сараю. Там, припавши пилом, стояв його «старий друг» — потужний червоний мотоцикл, який він купив одразу після отримання прав, але так жодного разу на ньому й не виїхав.

— Ну що, прийшов твій час, друже, — пробурмотів Алекс, здмухуючи пил. — А батько казав, що я тебе звідси ніколи не витягну. Мою машину Мері впізнає за кілометр, і якщо помітить хвіст — мені буде непереливки. А шолом де? О, ось і ти, новенький, ще в коробці.

Фокс виїхав за нею. Він пам'ятав, на якому саме стадіоні вона зазвичай тренувалася, адже колись бачив її там під час парі з Томом. Приїхавши на місце, Алекс припаркував свій байк за п'ятдесят метрів, щоб не шуміти, непомітно пройшов на трибуни й сів у тіні.

Мері була повністю у своїх думках — це було видно по тому, як вона закладала віражі. Алекс раніше ніколи не спостерігав за подібними тренуваннями зблизька. Він був у легкому шоці: дівчина ганяла вже цілу годину на такій шаленій швидкості, що в нього самого перехоплювало подих. Він би на таке ніколи не наважився.

Алекс чекав її, як вірний Хатіко. Нарешті о 06:17 Мері заглушила мотор і зняла шолом. Тієї ж миті Фокс гукнув із трибун:

— І часто ти так розважаєшся вранці?

Мері здригнулася від несподіванки й різко повернулася:

— Звідки ти взагалі тут взявся, Лисе?!

— Ти не відповіла на запитання.

— Щодня по-різному. Коли прокидаюся від кошмару — одразу їду сюди. Тепер твоя черга: як ти тут опинився?

— Та от, устав водички попити, — відбувся жартом Алекс.

— Якщо ми зараз позмагаємося, я гарантую тобі ціле відро цієї водички, — упевнено посміхнулася дівчина.

— О ні, дякую. Я бачив, як ти їздиш, мені до твого рівня як до місяця пішки.

Мері підозріло оглянула порожній трек:

— Чекай, а на чому ти приїхав? Я твого автомобіля не бачила, а в таку рань на дорогах немає машин, щоб сховатися в потоці.

— Здогадайся. Прикотив на мотоциклі. Вперше, відколи отримав права, виїхав на ньому в місто.

— Ого, ну ти й сміливець, — усміхнулася Мері. — Ладно, поїхали додому, скоро на роботу. А ще треба перевірити, як там наша «солодка парочка» в офісі, раптом вони досі замкнені в кабінеті Тома.

— Слухаюсь, капітане!

Коли вони йшли до своїх байків, Мері тихо запитала:

— Чому ти просто не ліг спати далі, коли побачив, що я йду?

— Стало цікаво.

— Цікавість колись згубить Лиса.

— Нічого, цей Лис дуже живучий.

— Але ти не кіт, у тебе немає дев'яти життів, Фоксе.