Правдива історія минулого

У кімнаті горіла лише одна настільна лампа. Її тьмяного світла якраз вистачало, щоб розсіяти суцільну темряву, але воно не заважало спати. Втім, це не врятувало Мері.

Їй знову снився той самий сон. Повна темрява. Поруч усміхається мама. Раптом двері кімнати з рипінням відчиняються. Мама підводиться й робить кілька кроків назустріч невідомому гостю. Спалах. Гучний постріл…

— Мамо! Мамо! Ні-і-і! Мамо-о-о!

Мері з криком підхопилася на ліжку, важко дихаючи. Чоло рясніло холодним потом, а серце скажено калатало в грудях. Знову цей кошмар. Вони мучать її щоночі, починаючи з п'яти років.

Вона поглянула на електронний годинник: 04:00.

— Коли це вже закінчиться?.. — прошепотіла дівчина, ховаючи обличчя в долонях.

Розуміючи, що заснути більше не вдасться, Мері пішла в душ. Прохолодна вода трохи привела її до тями й змила залишки нічного жаху. Вона вирішила збиратися на роботу раніше, хоча перед очима все ще стояв той страшний спогад.

— Сьогодні я просто заберу Алекса, приготую сніданок і відвезу його в офіс. Ще тільки п'ята ранку, у мене в запасі щонайменше дві години, — вголос міркувала вона.

Сьогоднішній вибір Мері впав на зухвалий шкіряний байкерський костюм із білими та червоними вставками. На штанах красувався широкий пояс, з якого звисали масивні металеві ланцюги; такі ж ланцюги прикрашали куртку. Вона спустилася в гараж і викотила свій трековий зелений байк. Він не був суто гоночним, хоча дуже нагадував його (на відміну від її професійного гоночного мотоцикла, цей не мав масивних зовнішніх пружин).

Мері застебнула шолом, сіла на залізного коня і на шаленій швидкості вилетіла на шосе. Передсвітанкові вулиці міста були абсолютно порожніми, як і її голова. Лише одна думка ніяк не давала спокою — той самий постріл із минулого. Щоби не наражати на небезпеку випадкових перехожих, Мері звернула на закритий стадіон. За годину екстремальної їзди, коли в голові не залишилося нічого, крім чистого адреналіну та швидкості, вона нарешті відчула полегшення.

Повертаючись назад по шосе, Мері раптом подумала про свій зовнішній вигляд.

«Цікаво, Фокс узагалі дозволить мені працювати в такому прикиді? Ну, принаймні кросівки в мене білі й чисті. Хоча, яка мені різниця? Нехай згорить від злості!» — емоційно вигукнула вона вголос прямо на ходу.

Раптом збоку почувся здивований вигук:

— Хто має згоріти?!

Мері навіть не помітила, що на дорозі паралельно з нею порівнявся інший мотоцикліст. Проте це її зовсім не збентежило. Вона підняла візор шолома і щосили крикнула у відповідь:

— ЛИС!!!

Уже за двадцять хвилин вона була на місці. Зайшовши до будинку Алекса, Мері першим ділом попрямувала до його гардеробної й підготувала для нього бездоганний класичний синій костюм. Потім швиденько накрила стіл на кухні. На годиннику було 07:31.

— Алекс уже мав прокинутися. Піду гляну, — пробурмотіла Мері й без стуку штовхнула двері його спальні.

На ліжку нікого не було. Тієї ж миті двері ванної відчинилися, і звідти вийшов Алекс — із мокрим волоссям і лише з білим рушником, зав'язаним на стегнах. Він завмер, побачивши гостю.

— Гард, тебе манерам узагалі не вчили? — обурився він, прикриваючись.

— Вчили. Ти просто порпаєшся довго, а я зайшла перевірити, чи ти взагалі живий, — окинувши його оцінюючим поглядом, абсолютно спокійно відповіла Мері.

— Все зі мною добре. Можеш іти, я зараз одягнуся й вийду. Чи мені, по-твоєму, так іти снідати?

— Якщо вийдеш так, то в такому вигляді й на роботу поїдеш, мені байдуже, — хмикнула вона.

Алекс поспіхом зник у гардеробній. На його подив, сьогодні там на нього чекав цілком нормальний, стильний одяг, а не черговий неоновий кошмар. Коли він вийшов до їдальні, то нарешті зміг роздивитися образ самої Мері.

Алекс

«А в неї бісове гарна фігура… Стоп, вона що, отак зібралася на роботу?!» — промайнуло в моїй голові.

— Мері, що це, в біса, на тобі одягнено? — здивовано підняв я брову.

— Одяг.

— Я це чудово бачу. Ти в цьому збираєшся йти в офіс солідної компанії?

— Фоксе, не тобі вирішувати, що мені носити. Я щойно зі стадіону, влаштувала собі ранкову розминку, — відрізала вона, наливаючи каву.

— Ех, з тобою сперечатися — абсолютно марна справа. Я швидше почую, як кіт загавкає, ніж виграю в тебе бодай одну суперечку.

Мері зацікавлено примружилася:

— І чому це ти так думаєш?

— Том розповів. Сказав, що з тобою краще не закладатися, бо ти завжди перемагаєш.

— О боже, я цьому Клайну язика відірву і зварю з нього суп, щоб менше патякав! Том — просто базарна баба, — роздратовано зітхнула Мері. — А я вже сподівалася, що знайшла собі гідного суперника. Шкода.

— У мене немає часу на твої парі. Ходімо, пора їхати.

— Поїдемо на моїй машині, — Мері влучно кинула йому зв'язку ключів. — До речі, а що там учора в ній зламалося?

Алекс підозріло подивився на неї:

— А мені звідки знати?.. Стоп. Том і це тобі розповів?! Я не розумію, Фоксе, ти його катував чи що? Він зазвичай нікому нічого про мене не каже, а перед тобою — як на сповіді!

— Ну, а ти не знала, що я підробляю священником? — підмигнув Алекс.

— Сідай уже в машину, «батюшко», зараз відвезу тебе в монастир.

Коли вони з виском шин запаркувалися біля головного офісу й разом зайшли до холу, всі працівники знову витріщилися на них. Вони виглядали як голлівудські зірки на зйомках екшену: суворий Алекс у синьому костюмі та зухвала Мері в чорній шкірі з ланцюгами. Жодного дня спокою. В офісі вже давно працював штатний психолог, але, схоже, тепер усім знадобиться термінова допомога психотерапевта.

З боку робочих місць нових співробітників та їхніх наставників почувся гучний шепіт:

— Хто вона така?

— Яка крута… Чекай, це хіба не наша колишня головна секретарка?

— Це точно вона!