Початок історії

Всім привіт! Я — Мері Гард, мені 23 роки, і я працюю головним секретарем у великій компанії Gold Fox. Ми спеціалізуємося на будівництві елітних курортів та розважальній сфері. Як у свої роки я досягла такої високої посади? Все дуже просто. Мій батько, Джон Гард, уже 44 роки очолює MoonGard — наше сімейне рекламне агентство, яке сьогодні займає перше місце в Туреччині. З моменту заснування Gold Fox — а це вже цілих 36 років — наші компанії тісно співпрацюють, адже мій тато — найкращий друг Роберта Фокса. Ну і, звісно, мої власні знання теж не пасуть задніх. Я закінчила найкращий університет країни з червоним дипломом і була круглою відмінницею.

Чому ж я не працюю в компанії батька? Просто не маю бажання. Мені щиро подобається моя теперішня робота, хоча, коли прийде час, я, звісно, очолю MoonGard.

Зараз Gold Fox керує молодий та амбітній Алекс Фокс, син Роберта. Він сів у крісло директора у 20 років, і за ці п'ять років компанія злетіла ще вище, хоча й до того міцно тримала лідерство. Найдивніше те, що ми з ним ніколи не бачилися на роботі. Документи йому приносить особистий асистент, який перебуває з ним 24/7. Ви запитаєте про наради? Я їх просто не відвідую. Це одна з перспектив бути донькою найкращого друга засновника: мій помічник приносить усі звіти з нарад мені, а мої звіти Алексу передає його секретар. З роботою розібралися.

А як щодо дружби родин? Навіть на сімейних зустрічах ми примудрялися розминатися. Алекс такі заходи зазвичай ігнорує, а якщо й приходить, то я або сиджу у своїй квартирі (яка, на щастя, далеко від батьківського маєтку), або, якщо моя присутність конче необхідна, спілкуюся виключно зі старшим поколінням, ігноруючи молодшого Фокса.

Чому я так роблю? Я просто не хочу його бачити. Щиро кажучи, ми бачилися лише раз у житті. Мені було п'ять років. Він прийшов до нас у гості разом зі своїм батьком, примудрився розбити мою улюблену музичну шкатулку, а потім нахабно звалив усю провину на мене, забрав її та пішов. Навіщо він її забрав — поняття не маю. Але він досі не вибачився, хоча це був останній подарунок від моєї покійної мами.

В офісі ніхто й гадки не має, що я — та сама Мері Гард. Вони вважають моє прізвище просто великим збігом обставин. Колеги мало не моляться на мене, могли б і в ноги падати, але просто бояться мого холодного погляду. А здогадатися подивитися фото спадкоємиці багатомільйонного статку в інтернеті… ну, або мізків не вистачило, або їм просто цікавіше пліткувати. Я ні від кого не ховаюся, просто ніхто не копається в минулому свого керівника.

Сьогодні компанія Gold Fox святкує свою 37-му річницю. Увечері буде грандіозний бенкет. За три роки роботи я не відвідала жодного корпоративу. Але не сьогодні...

Ранок 4 червня 2022 року

07:00

Я прокинулася, швидко зібралася, одягнула звичайнісінький чорний діловий костюм і залишила волосся розпущеним. На роботу я зазвичай їжджу на машині, хоча понад усе люблю ганяти на мотоциклі. Просто буде трохи дивно, якщо головний секретар солідної компанії прикотить на роботу на спортбайку. Звісно, в очі мені ніхто нічого не скаже, але підлеглі точно будуть у шоці, а зайві плітки мені ні до чого.

Раптом задзвонив телефон. На екрані висвітилося: «Тато».

— Алло, тату, я слухаю, — відповіла я, паралельно застібаючи сумочку.

— Сьогодні ти йдеш зі мною на святкування Gold Fox, — беззаперечним тоном заявив він.

— Що?! Ні, я не піду.

— Мері, я не можу щороку ходити туди сам. Давай так: якщо ти підеш зі мною, я дозволю тобі їздити на роботу на мотоциклі, і слова проти не скажу.

— Почекай-но, мені твій дозвіл взагалі-то не потрібен, — усміхнулася я.

— Взагалі-то-о-о… — протягнув батько.

— Стоп, стоп, стоп. Я зрозуміла, що в мене просто немає вибору. Не переживай, я буду. Але влаштовувати драму через мій мотоцикл не варто, ти все одно на це не впливаєш.

— Доню, я чудово знаю, який він для тебе цінний. Бувай!

Батько навіть не здогадувався, що щойно кинув мені виклик. До того ж у мене для нього був сюрприз. Його тон чітко дав зрозуміти: якщо я не з'явлюся, правила в офісі дуже швидко можуть змінитися не на мою користь.

Коли я зайшла в офіс, усі працівники миттєво випрямилися. Злити боса зранку — погана ідея. Особливо коли від моєї аури так і віяло арктичним холодом та хитрим планом, який нікому не дозволено псувати.

— Доброго ранку, — сухо привіталася я.

— Доброго ранку, місис Гард, — хором відповіли підлеглі.

— Сьогодні всі вільні. Можете йти додому й готуватися до вечора.

— Дякуємо, місис Гард! — в один голос зраділи вони.

Ніхто не був проти прогуляти роботу. Що ж, пора й мені вибирати сукню для вечора.

Я пройшлася по бутіках і придбала розкішну чорно-червону пишну сукню до колін із довгим шлейфом. До неї — запаморочливі червоні шпильки на 15-сантиметрових підборах і чорний клатч. Але головною родзинкою образу став новенький шолом — чорний, із яскраво-червоними вставками та зухвалими виступами у вигляді вушок пантери.

Я готова до виходу. Завівши свого залізного коня — чорно-білого монстра з максимальною швидкістю 400 км/год, я рушила в дорогу. Перед самим маєтком Фоксів, де вже збиралися гості, я заклала крутий, ефектний розворот із димом з-під коліс. Усі присутні миттєво обернулися. Вище суспільство швидко впізнало в цій зухвалій байкерші спадкоємицю Гард… Ефект досягнуто.

11:00. Маєток Фоксів. Підготовка до бенкету

У кабінет Алекса зайшов його особистий помічник. Вигляд у нього був максимально напружений, руки злегка тремтіли.

— Містере Алекс… я звільняюся, — вичавив він із себе.

— Що? Генрі, ти попрацював лише пів року, а тепер ідеш? — здивувався Алекс.

— Я просто морально виснажився. Я втомився.

— Гаразд. Поклич Тома і можеш бути вільний.

За хвилину до кабінету зайшов Том Клайн — директор компанії та за сумісництвом найкращий друг Алекса.